Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Події

56 000 ГОДИН ПІД ДАМОКЛОВИМ МЕЧЕМ

Наведена нижче розповідь по суті своїй описує далеко не унікальний випадок, просто вона черговий раз свідчить про те, на що наражається людина, котра хоче відстояти свою Гідність та Чесне Ім’я в протистоянні з існуючою СИСТЕМОЮ.

Моя співрозмовниця – ​Ольга Іванівна Балацька, мешканка села Княжолука (Долинський район, Івано-Франківська обл.) – ​наважилася на такий крок. Що з того вийшло – ​в поданому далі конспективному викладі наших з пані Олею багатогодинних розмов.

НЕУГОДНИЙ СЕКРЕТАР

У 2006 році мене черговий раз обрали депутатом нашої сільради, а відтак депутати більшістю голосів доручили мені посаду секретаря Княжолуцької сільради. Й чи не відразу почалися непорозуміння, бо багато моїх поглядів не співпадало чи йшло в дисонанс з поглядами голови сільради та декотрих працівників апарату. Я не могла зрозуміти й сприйняти поборів з селян за деякі довідки, не могла зрозуміти маніпуляцій з дотаціями на відгодівлю молодняка ВРХ та чимало іншого.

Тож я почала пояснювати людям їхні права й роз’яснювати обов’язки посадових осіб місцевої влади. А це йшло всупереч позиції сільського голови. Він постійно наголошував, що, мовляв, того всього людям знати не потрібно.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Завершилося наше протистояння тим, що він звільнив мене з посади, підтасувавши й сфальшувавши документи. Адже звільнення секретаря сільради – ​компетенція депутатів, а не сільського голови. А він вирішив звільнити мене своїм розпорядженням, чим перевищив свої повноваження. Але цього вперто не бачили (чи не хотіли бачити) ті органи, котрі зобов’язані наглядати за дотриманням законності у владних структурах.

Хоча й була ніби звільнена, щодня виходила на роботу. Прибічники сільського голови не допускали мене до робочого кабінету, а якось з застосуванням фізичного насильства відібрали ключі, в тому числі й від сейфу…

На бік голови стала й прокуратура. Тодішній прокурор Долинської міжрайпрокуратури погрожував мені тривалою «відсидкою», коли я не заспокоюся…

Не буду тут розповідати про всі погрози, котрі вислуховувала, про приниження, котрі пережила. Завершилося все тим, що система, проти котрої повстала, перейшла від слів до діла, від погроз – ​до наступу.

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

У серпні 2008 року Долинським міжрайпрокурором була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовими особами Княжолуцької сільради. Підставою для порушення справи були матеріали перевірки щодо прийняття рішення сільською радою про дачу згоди одному підприємцю на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,08 га, чим нібито було завдано шкоди державі в розмірі 30 680 грн.

Постановою прокурора Іва­но-Франківської обл. в рамках розслідування вищезгаданої кримінальної справи було порушено кримінальні справи проти сільського голови й проти мене як секретаря сільради. Ця постанова була оскаржена мною в судовому порядку. Але безуспішно.

У липні 2009 року старший слідчий Долинської міжрайпрокуратури виніс постанову про притягнення мене до кримінальної відповідальності за багатьма епізодами так званої злочинної діяльності за ознаками, передбаченими ст.ст. 364 ч. 1 та 366 ч. 1 ККУ. Після пред’явлення обвинувачення слідчий виніс постанову про обрання мені запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Довго тривав судовий процес і ось у березні 2011 року вироком Долинського райсуду я була виправдана за однією з статей ККУ, але одночасно була засуджена за іншою до півтора року обмеження волі з позбавленням права займати певні посади в органах місцевого самоврядування. Одночасно мене було звільнено від відбуття покарання з іспитовим терміном на один рік. Також мене було зобов’язано не виїжджати за межі України без дозволу виконавчої служби, повідомляти її про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації. Оскільки я свою вину не визнала, то й почала боротьбу за відновлення своєї гідності та репутації. Але тоді я не могла навіть підозрювати, у що це перетвориться…

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської обл. вирок Долинського райсуду за моєю апеляцією було скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. А далі дежавю, лише суддя на цей раз був інший. Вирок суду – ​аналогічний попередньому.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Я знову подала апеляцію, але цього разу апеляційний суд став на сторону районного суду. Пошуки справедливості приведи мене до столиці – ​я подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду. Цього разу шалька терезів хитнулася в мій бік. Мою касаційну скаргу було задоволено, справу було направлено на новий апеляційний розгляд. А далі вирок знову скасовано, справу спрямовано на новий судовий розгляд. Як то кажуть – ​«наша пісня гарна й нова, починаєм її знову». Вже третій долинський суддя взявся за справу, і як результат – ​я знову була засуджена за тими самими статтями ККУ. Й знову я подаю апеляцію. Цього разу вирок скасовано й справу знову (вчетверте!) повернуто до Долини. Це вже могло би бути смішним, якби не було таким сумним…

Четвертий долинський суддя відправляє справу в прокуратуру для дорозслідування, ті в свою чергу переадресовують її слідчому відділу Долинського РВ УМВСУ.

А вже там у січні 2015 року, тобто через шість років після початку кримінальне провадження відносно мене було припинене за відсутністю в моїх діях складу злочину.

Виходить, що на протязі більше шести років я без будь-якої вини перебувала під слідством. Понад півсотні разів брала участь у судових засіданнях від суду першої інстанції до касаційного. Нині мені навіть важко усвідомити, що через безвідповідальні й безправні дії працівників Долинської прокуратури й суддів я 2337 днів перебувала під постійним наглядом. Через підписку про невиїзд я 2031 день не мала можливості вільно пересуватися, було безпідставно обмежене моє конституційне право. Мої щоденні моральні страждання не мали меж, увесь цей час я була позбавлена права на вільний вибір місця роботи, вимушено була безробітною…

ТРИ ГРИВНІ КОМПЕНСАЦІЇ

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Я вирішила позиватися до держави… Не буду вдаватися в зайву деталізацію, скажу лишень, що суди оцінили мої понад 56000 годин страждань у 150000 гривень.

Тобто – ​близько 2 грн. 70 коп. за одну годину.

Більш, ніж скромно.

На тому фоні чи то підтвердженням мізерності цієї компенсації, чи то насмішкою звучить наступна фраза з Ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області: «Зазначений розмір відшкодування є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призводить до її збагачення…»

Залишу цю фразу без коментарів…

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Прагнула щиро поділитися з читачами історією частки мого життя. Тієї частки, котра чорною смугою зранила не тільки мою душу, але й мою сім’ю. Проте тривала щоденна боротьба впродовж років з корумпованою владною машиною виробила в мені свого роду імунітет, загартувала, тому нині мене вже не здивують ні офіційні документи сміхотворного змісту, ні судові рішення, котрі по своїй суті не мають нічого спільного з правовими актами.

З отого всього, що пережила, зробила єдиний висновок: все залежить від нас самих і вина в тому, що панує неправда, – ​на наших плечах. Бо ж ми самі обираємо собі таку владу. Бо ми терпляче зносимо чиновницьке свавілля, мовчки носимо хабарі, продаємо за диявольську копійку свої голоси під час виборів – ​тим самим стаючи співучасниками злочинів…

Користуючись нагодою, звертаюся до всіх порядних людей, моїх односельчан, котрі з розумінням і повагою ставилися до мене впродовж отих довгих важких років мого тернистого шляху. Котрі постійно підтримували мене морально й матеріально. Прийміть щиру подяку й доземний уклін від мене особисто й від моєї сім’ї. Без Вас я би не вистояла…

Розповідь Ольги БАЛАЦЬКОЇ записав Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

КІЛЬКА СУБ’ЄКТИВНИХ ЗАУВАЖЕНЬ

Перше. Більшість емоційних, хоча й справедливих оцінок, висновків і суджень моєї співрозмовниці залишилися на диктофонній плівці. Бо і свобода совісті, і свобода слова навіть у Постмайданній Україні – ​тільки декларативні. DE JURE – ​вони існують. А от DE FACTO…

А от DE FACTO – ​не варто нині давати приводу фігурантам справи Ольги Балацької подавати і журналіста, і газету до суду з вимогою захисту їхньої честі й гідності. Бо юридично вони в них є, а от фактично…

Друге. Сподіваюся, що нарешті в нашій державі буде запроваджена практика жорсткої й невідворотної персональної відповідальності за отакі свідомі й усвідомлені помилки, як у вищеописаному випадку.

Третє. Коли слухаєш розповіді про чиновницько-правоохоронно-судовий «бєспрєдєл», то мимоволі в свідомості формуються думки про суд Лінча…

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

P. S. Односельчани оцінили мужність О. І. Балацької. Під час недавніх виборів до місцевих рад їй довірено мандат депутата Долинської районної ради.

Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ

Кількість переглядів: 15 

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.