Бізнес роблять на всьому. Навіть на людських почуттях. Особливо на людських почуттях! Рідні, які втратили близьку людину, не торгуються, не шукають щодешевше, а просто погоджуються з ціною ритуальної служби. Адже жалоба – це не той момент, коли можна сперечатись чи торгуватись.
Втім, конкуренція існує і в похоронному бізнесі. Тут кожен «бореться» за свого клієнта усіма можливими способами.
Поставити пам’ятник на могилі рідної людини – річ беззаперечна. Втім, це відбувається уже тоді, коли відчуття втрати дещо стихли і рідні у пошуках оптимального поєднання «ціна-якість» вишукують потрібну бізнес-пропозицію серед сотні інших. Лише на міському кладовищі є зо три контори, які роблять надмогильні плити. А скільки таких послуг пропонують по всьому місту! У ціну, звісно, входить доставка пам’ятника та встановлення його – щоб рідні ще й таким не переймалися.
Нещодавно я замовила пам’ятник на могилу рідної людини. Перед в’їздом на міське кладовище, що у селі Чукалівка, мене попередили, що треба оплатити за проїзд автомобіля по територію цвинтаря 22 грн. Звісно, ніхто не проти. Адже ці гроші підуть на розвиток інфраструктури міського кладовища, яка, м’яко кажучи, не дуже приваблива.
Та не так все просто: окрім оплатити за в’їзд на міське кладовище, тітонька, котра стояла на цвинтарній брамі, почала задавати дивні питання. Спочатку вона питалася, кому везуть пам’ятник, номер сектору, де розташована могила (хоч, на мою думку, саме вона за прізвищем і мала б повідомляти людям номер сектору поховання). А потім питання стали цікавішими: з чого зроблений пам’ятник та яка його вартість? Ці питання, чесно кажучи, дещо мене здивували. Якщо тітонька дбає про благоустрій кладовища, то до чого тут вартість пам’ятника? А потім ще дивніше: прізвище підприємця, який зробив пам’ятник.
Як на мене, ці питання аж ніяк не стосуються благоустрою кладовища, тому я відмовилась відповідати на них. Відтак чергова зауважила, що вона «мусить записати всю інформацію, яку потребує «анкета» у її журналі». Інакше вона просто нас не пропустить на кладовище. А вже за кілька секунд тітонька почала кричати, що вона нас взагалі не пустить на міське кладовище, допоки підприємець, який зробив пам’ятник не укладе договір з комунальним підприємством «Міська ритуальна служба». Оскільки прізвище підприємця, який робив надмогильну плиту я не запам’ятала, то довелося його видумати, а разом з ним і ціну плити, лишень би чергова бабуся заспокоїлась і взяла гроші за проїзд на міське кладовище.
Звісно, конкуренція – річ жорстка. І люди, котрі замовляють пам’ятники, стають просто мішенями у цій боротьбі. Та зрозуміло одне: дехто ніяк не може змиритись, що клієнти замовляють надгробки у інших фірм, тому і складають таку базу даних конкурентів. А чергова при в’їзді – просто пішак. Вона не знає, що вчиняє протизаконно: з однієї сторони збирає інформацію про персональні дані, а з іншої – допомагає керівництву «Міської ритуальної служби» у веденні недобросовісної конкурентної боротьби.
До слова, кілька місяців тому керівник міської ритуальної служби Роман Микула уже був помічений у нечесних справах: його звинувачували у тому, що продукти для належних підприємству закладів громадського харчування доставлялися його підлеглими тією ж машиною, якою перевозили померлих. А сьогодні знову ж таки нечесним шляхом очолювана ним фірма заволодіває інформацією про конкурентів.
Вікторія Біла
