2014-й рік у світі оголошений роком жалоби за жертвами Першої світової війни. Ця, як тоді її називали, Велика війна, стала величезною трагедією для людства. В ній загинуло близько двадцяти мільйонів людей, ще більше – було поранено. Криваві події цієї війни відбились в історії рідного краю. Для нашого народу ситуація була особливо трагічною, тому що мільйони українців в той час воювали в обох протиборчих арміях: австро-угорській та російській і змушені були, на догоду цісарям і царям, знищувати один одного.
В інтернеті, на сайті рідного села, я натрапив на цікаву книгу під назвою «Ямниця в період Першої світової війни». Автором праці є молодий історик Андрій Сміжак. У книзі надзвичайно цікаво викладено історію села та долю його мешканців впродовж 1914-1917 років. У дослідженні автором використано розповіді старожилів, історичні джерела та матеріали археологічних розкопок. Проте добре було б доповнити книгу більшою кількістю світлин уродженців Ямниці в австрійській армії, які ямничани могли б пошукати у своїх сімейних архівах.
Так, в книзі згадується мій дідусь Олекса Каляндрук, котрий в 1915 році у складі УСС сотні Осипа Букшованого брав участь у наступі на Болехів. У мене збереглась його світлина, де він верхи на коні в козацьких строях. На іншій світлині він серед ветеранів Визвольних змагань (другий зліва) із комбатанською відзнакою УГА на лацкані маринарки.
Також в Першій світовій брав участь і батько Олекси Каляндрука – Стах Каляндрук, який народився в 1866 році і відзначався величезною фізичною силою (за переказами, на спір перевернув віз із картоплею). У сімейному фотоальбомі зберігається світлина мого прадіда, в австрійській уніформі. На її звороті є печатки австрійської військової пошти. За спогадами мого покійного батька, Богдана Каляндрука, дід Стах у складі австро-угорської армії воював на італійському фронті.
Світлина датована 1917 роком. Саме тоді на високих альпійських перевалах відбувались криваві бої, відомі під загальною назвою Битва при Ізонцо. Доля вберегла мого прадіда і після закінчення Першої світової війни він живим повернувся у рідне село. Але роки фронтових поневірянь на засніжених вершинах Альп не минули для нього безслідно: підірвали його здоров’я і в 1919 він помер під час епідемії тифу, яка прокотилась вслід за війною забираючи життя тисяч людей.
Ця війна докорінно відрізнялася від усіх попередніх військових конфліктів котрі зазнало людство. Відомо, що саме в Першу світову війну науково технічний – прогрес дав змогу поставити на конвеєр новітні технології знищення. Літаки, вогнемети, танки, панцирні потяги та броньовані лінкори – всі ці та багато інших винаходів були призначені для відбирання життя в якнайбільшої кількості людей. Зокрема, саме в цій війні воюючі сторони вперше у небачених раніше масштабах застосовували хімічну зброю. Наслідком цього стала смерть і каліцтво мільйонів людей. Кілька років тому, працюючи над матеріалами в одній військовій бібліотеці, мені довелось знайти ще одну світлину часів Першої світової, котра пов’язана з Ямницею. На ній зображено завалені мертвими тілами австрійські окопи після їх обстрілу російськими хімічними снарядами. На світлині був надпис: «Австрійські окопи коло Ямниці після обстрілу хімічними снарядами 11 артилерійської бригади».
Збереглось надзвичайно мало зображень застосування хімічної зброї саме царськими військами, тому ця світлина є унікальною. Відомо, що хімічні снаряди використовувались росіянами у цьому регіоні під час так званого Брусилівского прориву в 1916 році. Брусилов пізніше згадував про успішне застосування таких снарядів саме на Станіславському напрямку. В той час російська армія використовувала снаряди двох типів: 1) удушаючі (хлорпікрин з хлористим сульфурилом), які викликали подразнення органів дихання та очей до такої міри, що перебування людей у такій атмосфері було неможливим; 2) отруйні (фосген із хлорним оловом або синильна кислота з трьоххлористим миш’яком), котрі викликали смерть. Оскільки австрійські окопи заповнені мертвими солдатами, можна припустити, що тут використовувались саме отруйні снаряди, наповнені фосгеном або синильною кислотою. З археологічних розкопок Андрія Сміжака відомо, що кришки від австрійських протигазів було знайдено на полі між цементним заводом і порохівнею. Крім того, лінія австрійських окопів проходила через центр села і сюди також могли влучати російські хімічні снаряди.
Сподіваюсь, що ці кілька світлин доповнять ямничанам невідомі моменти нашої спільної історії.
Спеціально для «ЗЛ» Тарас Каляндрук
