16 травня 1648 року військо Богдана Хмельницького, підтримане татарською кіннотою Тугай-бея, під Жовтими Водами здобули свою першу перемогу над армією Речі Посполитої, очолюваними ніжинським старостою Стефаном Потоцьким. Натхненні успіхом, вони рушили до Корсуня, де через 10 днів оточили і знищили армію захоплених у полон гетьманів Миколая Потоцького і Марціна Калиновського.
Після звільнення у січні 1648 року Запорозької Січі від польської залоги і обрання гетьманом, Богдан Хмельницький розпочав підготовку до війни: він розсилав Україною універсали із закликом до оборони «стародавньої грецької віри» від «неприятелів-ляхів», одночасно через довірених осіб на Волині, в Галичині і навіть у Польщі закуповував порох та інші військові припаси і вів переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про взаємну воєнну допомогу. Паралельно, відтягуючи час, велось листування з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким, якого Хмельницький намагався переконати у необхідності скасувати , вивести з України коронне військо і надати козакам дозвіл на морські походи.
Дочекавшись 4-тисячного загону перекопського бея Тугая, у середині квітня восьмитисячне козацьке військо вийшло з Січі і стало табором в урочищі Жовті Води. Проти нього під Корсунем було зібране 13-тисячне військо, розділене на три баталії. 21 квітня степом вздовж правого берега Дніпра назустріч Хмельницькому рушили два полки реєстрових козаків, загони гусарів, драгунів і королівських жовнірів на чолі з 24-річним ніжинським старостою Стефаном Потоцьким, сином Миколая Потоцького, які біля фортеці Кодак мали з’єднатись із чотирма полками реєстровахих козаків, підсилених ротою німецьких драгунів, на чолі з чигиринським полковником Станіславом Кричевським, котрі сплавлялись Дніпром на човнах. Загальне керівництво цими двома з’єднаннями мав здійснювати Потоцький-молодший, а його батько і польний гетьман Мартін Калиновський із 6-тисячним загоном лишилися очікувати в Чигирині на прибуття допоміжних магнатських корогов Яреми Вишневецького.
29 квітня баталія Стефана Потоцького підійшла до верхів’я ріки Жовті Води, притоки Інгульця, де зіткнулася з козаками й татарами. Оскільки сили виявились нерівними, поляками було вирішено бою не приймати, стати табором і тримати облогу. Наступного дня вони відбили спонтанну спробу взяти їх табір штурмом, після чого Хмельницький, лишивши частину війська біля обложених, рушив навперейми реєстровому козацтву, що спускалося Дніпром. Перехопивши його 9 травня біля урочища Кам’яний Затон, Хмельницький зумів схилити на свій бік близько трьох з половиною тисяч реєстровиків з полковником включно, які перебили своїх командирів, серед них – осавулів Івана Барабаша та Ілляша Караїмовича, і 80 німецьких драгунів, й з козацьким гетьманом рушили під Жовті Води, куди прибули 13 травня.
14 травня на бік Хмельницького перейшло більше тисячі козаків з табору Стефана Потоцького, який залишився не більше, ніж з півтисячею вірних йому людей. Зважаючи, що основні польські були за сотню кілометрів від місця подій, він погодився на капітуляцію за умови, що зможе вийти з рештою свого війська з облоги неушкодженими. Хмельницький висунув вимогу здачі всієї артилерії, клейнодів і видачу урядового козацького комісара . Переговори затягнулись, наступного дня залишений заручником Максим Кривоніс зумів утекти і надвечір розпочався штурм польського табору.
Протримавшись до темна, о першій після опівночі 16 (6) травня 1648 року поляки спробували врятуватись відчайдушним проривом. Але їм вдалось подолати лише 8 кілометрів, і в урочищі Княжі Байраки у верхів’ї ріки Дніпрова Кам’янка вони були оточені й розгромлені. Поляки втратили убитими близько сотні чоловік, ще три сотні потрапило в полон, включно із самим Стефаном Потоцьким, який отримав серйозні різані і вогнепальні рани, й 19 травня помер від гангрени.
Натхненні успіхом, козацько-татарські війська рушили маршем до Корсуня, де на лівому березі ріки Рось була ставка гетьманів Потоцького і Калиновського. 25 травня у тил їх шеститисячному війську зайшли загони Максима Кривоноса і кіннота Тугай-бея. Спроба вирватись з оточення не вдалась і наступного дня в Горіховій Діброві, що на Богуславському шляху, зчинилася шалена кількагодинна битва, у якій загинуло понад 5 тисяч поляків, а обидва були взяті у полон.
Не зустрічаючи жодного опору, Хмельницький рушив до Білої Церкви, яка стала центром повстання, що охопило Київщину та Поділля. Козацьке військо невпинно поповнювалось, сягувши у червні десь 25 тисяч чоловік, і канцлер Єжи Оссолінський, який по смерті 20 травня короля Владислава ІV, зосередив у своїх руках фактичну владу в Речі Посполитій, був змушений розпочати з повсталими переговори. Їх досить скромні вимоги — збільшення реєстру до 12 тисяч, поновлення козацького самоврядування і вирішення спорів православних та уніатів за храми — були прийняті до розгляду, і 16 липня 1648 року київський каштелян Адам Кисіль уклав з Богданом Хмельницьким тимчасове перемир’я.
Проте жодна зі сторін намірів вирішити конфлікт збройним чином не полишила. Від початку літа під Чолганським Каменем на Волині поляки почали зосереджуватися коронні війська, командування якими на час полону обох гетьманів було доручене трьом реґіментарям (заступникам) – князям Владиславу-Домініку Заславському і Олександру Конєцпольському та підчашому великому коронному Миколаю Остророгу. У вересні обидві армії рушили назустріч одна одній і зійшлись у битві під Пилявцями на Поділлі, в якій поляки зазнали нищівної поразки, втративши десь зо половину особового складу, весь обоз і значну частину артилерії. Це відкрило війську Богдана Хмельницького шлях на захід і вже на початку жовтня 1648 року він узяв в облогу Львів.
У 1998 році з нагоди 350-річчя повстання Богдана Хмельницького на околиці села Жовто-Олександрівка П’ятихатського району Дніпропетровської області поряд з урочищем Княжі Байраки відкрито пам’ятник на честь перемоги у битві на Жовтих Водах: на одній з гранітних брил викарбувано герб гетьмана Богдана Хмельницького, на другій — герб кримсько-татарського роду Гераїв як символ військової доблесті і союзу запорізького козацтва та кримськотатарського війська, що здобули на Жовтих Водах легендарну перемогу.
