Посічанскій (с. Посіч Тисменицького р-ну на Прикарпатті) монастир Матері Божої Знамення, УГКЦ, звернувся до господарського суду з позовом до Івано-Франківському архиєпархіального управління Української греко-католицької церкви про визнання недійсним Декрету Церкви.Про це повідомляє прес-служба суду.
Монастир в позові посилався на те, що відповідач в особі архієпископа і митрополита (Особа-1) всупереч вимогам чинного законодавства та Кодексу канонів Східних Церков прийнятий і підписаний Декрет, яким припинено функціонування монастиря шляхом ліквідації та створено ліквідаційну комісію в складі з п’яти чоловік.
Постановою місцевого господарського суду провадження у справі №909/1012/17 припинено, оскільки суд прийшов до висновку, що юрисдикція господарських судів не поширюється на спір про визнання недійсним акту, виданого церковним органом на підставах недотримання порядку, встановленого, зокрема, Кодексом канонів Східних церков.
Постановою апеляційного господарського суду зазначену постанову скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження його розгляду по суті. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що зазначений спір регулюється Кодексом канонів Східних Церков, оскільки спірний Декрет став підставою для внесення неправомірних записів державним реєстратором про припинення в результаті ліквідації юридичної особи – монастиря і призначення ліквідатором Особи-2 , тобто порушуються права юридичної особи щодо здійснення ним статутної діяльності по його майну.
Однак КГС з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, постанову скасував, а рішення місцевого господарського суду залишив у силі, оскільки апеляційний суд залишив поза увагою те, що предметом спору є саме Декрет Церкви, який прийнятий і підписаний всупереч встановленим вимогам, зокрема Кодексу канонів Східних Церков, на що посилається монастир в своїй позовній заяві, а не дії державного реєстратора, вчинені на виконання спірного Декрету.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що, відповідно до ст. 35 Конституції України, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, а оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави, держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Тобто апеляційний суд залишив без уваги, що рішення цієї суперечки по суті є втручанням в діяльність релігійних організацій, і це фактично прямо суперечить ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Таким чином, посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови були порушені правила предметної юрисдикції, оскільки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави; держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії; даний спір є внутрішнім спором Церкви і не стосується господарської діяльності релігійних організацій, а тому потребує врегулювання відповідно до Кодексу канонів Східних Церков і повинен вирішуватися церковним судом, – приймаються КГС з огляду на викладені обставини.
До цієї теми:
