Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Події

У БОЛЕХОВІ АГОНІЗУЄ ДЕНДРОПАРК

Працюючи з річниками Долинських районних газет минулих років, звернув увагу на публікацію під заголовком «Безпритульний парк» за підписом мешканця Болехова Романа Керницького. Витяг з неї хочу запропонувати увазі читачів:

«У липні цього року ми неодноразово зверталися до Болехівської міської ради з приводу плачевного стану нашого міського парку. Дуже він занедбаний, безпритульний, немає в ньому господаря.

А про якесь дозвілля в парку даремно й говорити. Все поламане, розбите. Тепер по ньому гасають не тільки велосипеди і мотоцикли, а й автомашини. Не вірите? Приїздіть, переконаєтеся. А як наступить вечір – цивілізація втікає з парку разом з останніми променями сонця. Люди бояться за своє життя, коли йдуть парком. Зате в тій темряві дуже добре почувають себе підпилі молодики…»

Писано це ніби сьогодні. Але річ у тому, що опубліковані ці рядки на шпальтах газети «Громадський голос від 22 вересня… 1990 року!
За чверть століття не змінилося майже нічого. Хіба що велосипеди й «жигулі» змінили скутери й іномарки, побільшало мотлоху, захаращених корчами темних закутків зникло ще більше дерев. Саме тих дерев, представників різних континентів Земної кулі, котрі чи не зо сто років тому надали цій зеленій оазі, навіть оазі в Карпатах, статусу одного з найкращих дендропарків Європи.

Нині тут панує агонія. Нині тут все просякнуте запахом смерті. Помирають останні рідкісні дерева, посаджені й виплекані нашими предками. Вони ще тримаються корінням землі, зеленіють. Але… Недарма ж кажуть, що дерева помирають стоячи.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Як і чверть століття тому, місцевій владі й нині отой парк до с-с-с… скляної лямпочки. Доводять його до летального фіналу, аби продати цю територію за безцінь якійсь приватній особі чи структурі під чергову забудову?

Агонізуючий колись славний дендропарк – чудовий взірець байдужого, навіть ненависницького ставлення як до природи в цілому, так і до рідкісних її закутків зокрема для студентів Прикарпатського лісогосподарського коледжу, котрий розташований за кілька десятків метрів від місця злочину, тобто від агонізуючого парку.

То ж які лісівники, майбутні захисники зеленого покрову Землі, котрого ми пафосно називаємо то «Зеленим другом», то «Легенями планети», виростуть з отих студентів ПрикЛГК? Напевно, вони стануть такими ж, як і оті власники багаточисельних пилорам, котрі заради особистого ненаситного черева догризають чи не останні карпатські дуби, буки та смереки…

В тому самому алгоритмі байдужості зростають й учні Болехівської ЗОШ № 1, котра – в прямому значенні цього вислову – знаходиться за парканом агонізуючого парку. А могли би взяти під свою опіку помираючого і студенти, і школярі…

Але їм байдуже. Напевно, навчають їх отої байдужості й жорстокості їхні дорослі наставники…

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ

Кількість переглядів: 18 

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.