Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Невідома Історія

Українець – ​радник Тетчер та член Британського парламенту

Стефан Терлецький – ​перший етнічний українець, обраний до Британського парламенту.

Його життя – ​готовий сценарій пригодницького фільму. Успішний бізнесмен і політик, він був радником у самої Маргарет Тетчер та особисто зустрічався з Папою Римським та президентом Рейганом. Втім такою привітною доля стала лише в другій половині життя, а в першій не шкодувала ударів.

10 - Українець.2Стефан народився 29 жовтня 1927 в с. Антонівка Тлумацького району Івано-Франківської області. Ця територія на той час була у складі Речі Посполитої. В Антонівці Стефан закінчив місцеву польську школу, де його навчали грамоті. Першою вчителькою його була українська поетеса Марія Ленерт-Домбровська (1881–1963 рр.), відома під псевдонімом Марійка Підгірянка.

З відступом німецьких військ підлітком подався до Австрії.Відтіля у 1948 р. Стефанові дозволили легально емігрувати до Великобританії, де він улаштувався робітником на вугільну шахту в Уельсі. Потім він працював в управлінні готелями в уельських містечках Порткоул і Сванеє, а пізніше тримав власні готелі в Аберсвіті й Кардіфі. Із того часу життя Стефана було назавжди пов’язане зі столицею Уельсу – ​Кардіфом. Навчаючись тут у середній школі та Кардіфському коледжі харчових технологій і комерції він добре опанував англійську мову. Незабаром одружився з місцевою мешканкою – ​Мері. Як підкреслював сам Стефан Терлецький у своїх спогадах, у той період він позбувся останніх ілюзій щодо радянської політики. Зокрема, у 1958 р. він дізнався про те, що його батько та сестра були заарештовані за «націоналістичну діяльність» і вислані до Сибіру. Мати померла ще під час Другої світової війни від інфаркту.

Політична кар’єра

1964 року С. Терлецькі вступив до Консервативної партії: «Я став консерватором тому, що на власні очі бачив і комунізм, і нацизм. Консерватори ж за демократію і бізнес – ​те, чого я та моя родина досі не знали».

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Політична кар’єра С. Терлецького розпочалася у 1968 р., коли він став членом міської ради Кардіфа (Уельс) від консерваторів.

У 1974 Стефан Терлецький балотувався до британського парламенту, але програв тодішньому лейбористському прем’єру Джеймсу Каллагану. Із самого початку своєї політичної діяльності С. Терлецький багато уваги приділяв міжнародним питанням. Так, у розпал «холодної війни» він наполягав на створені Великобританією міцного військового щита, який би «перешкоджав агресивній політиці Радянського Союзу». «У жодному разі не можна погоджуватися на пропозицію Росії скоротити наші сили в Європі. – ​зазначав політик у 1973 р. – ​Це саме тим, чого марксисти і ліві соціалісти хочуть добитися від нас. Як людина, яка народилася в рабстві, я хочу померти вільним».

С. Терлецький був також прихильником тісних зв’язків Великобританії з Європою і багато працював у цьому напрямку. Його політична кар’єра вийшла на новий щабель, коли він очолював (1973—1975 рр.) громадсько-політичну організацію «Залишмо Британію в Європі». Також був представником політичної групи партії британських консерваторів в Європі. У 1975—1980 рр. він, крім того, обіймав посаду віце-президента молодіжної організації консерваторів в Уельсі. Консерватизм політичних поглядів С. Терлецького проявлявся в усьому. Зокрема, він закликав до повернення країни до обов’язкової військової служби, а також лобіював законопроект щодо запровадження нового державного свята – ​Національного дня Уїнстона Черчіля, який повинен був відзначатися 10 травня, у день народження відомого політика, пропонуючи замінити популярні серед європейських лівих травневі свята, які він уважав шкідливими та антидержавними за своєю суттю.

С. Терлецький брав активну участь у громадському житі Кардіфа, зокрема, його, як відданого футбольного вболівальника та популяризатора спорту, було запрошено на посаду директора міського футбольного клубу «Кардіф-Сіті» (1975–1977 рр.).

Протягом 1980-х рр. С. Терлецький, використовуючи свої зв’язки у Вестмінстері, робив спроби добитися зустрічі зі своїм батьком. Спочатку він через знайомих у міністерстві закордонних справ домовився винести дане питання на порядок денний зустрічі глави британського зовнішньополітичного відомства Дж. Гау з його радянським колегою А. Ґромиком. Унаслідок цих переговорів у жовтні 1984 р. його батько був звільнений і навіть зміг повернутися до рідної Антонівки. Того ж року у результаті подальших перемовин МЗС Великобританії та СРСР і за спеціальним дозволом КДБ батько Стефана – ​Олексій Терлецький – ​отримав можливість приїхати до Сполученого Королівства. Ця подія широко висвітлювалася в уельській пресі та була сприйнята британським суспільством як маленька перемога над радянським режимом. Та з поверненням на Україну його батько був паралізований і не міг розмовляти, а коли вже сам Стефан Терлецький зібрався у 1986 р. відвідати Антонівку, то перед виїздом він дізнався, що його батько помер. Він навіть не зміг приїхати на його похорон через затримку з візовим питанням. Проте вже коли в радянській Україні йшла «перебудова», С. Терлецький із дружиною все ж таки відвідали могилу батька та рідну Антонівку як члени британської делегації, що прибула на запрошення одного з радянських лідерів.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Протягом цілої парламентської каденції С. Терлецький зарекомендував себе як послідовний опонент радянського комуністичного режиму. Так, в одному зі своїх виступів 24 січня 1984 р. він запитував голову МВС країни про те, «які заходи вживаються для перешкоджаня морякам радянських торгових суден займатися шпигунською діяльністю під час заходу в англійські морські порти»

У своїй діяльності С. Терлецький постійно прагнув виділити в очах британської громадськості Україну як окрему державу, підштовхнути владу Великобританії до формування окремої політики щодо УРСР. Зокрема, під час парламентських дебатів 4 квітня 1984 р. С. Терлецький запитав тогочасного керівника англійського зовнішньополітичного відомства: «Який статус уряд її величності надає Україні?», та отримав відповідь М. Ріфкінда: «Ми визнаємо Українську Радянську Соціалістичну Республіку у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Потім С. Терлецький запитав, чи не вплине на офіційну позицію Сполученого Королівства обраня радянської України до Ради Безпеки ООН? На що було заявлено: цей факт аж ніяк не означає визнання УРСР як незалежної держави.

Незважаючи на це, такі депутатські запити С. Терлецького можна вважати першою спробою порушити питання про незалежність України на європейському рівні.

У 1985 р. С. Терлецький переймався проблемою гонки озброєнь. Зокрема, на слуханях у палаті громад 15 січня 1986 р. він звертався до секретаря у справах державної торгівлі Великобританії, чи можливе використаня СРСР британських промислових технологій для розвитку радянського військово-промислового комплексу та вдосконалення ядерних озброєнь? На це тодішній керівник комітету державної торгівлі П. Ченон відповів, що «це неможливо, і для цього існує контроль за експортом, а також є можливість припинити експорт, якщо такі факти будуть виявлені»

Початок «перебудови» у СРСР С. Терлецький сприйняв як першу ластівку на дії на майбутню незалежність України. Весна 1986 р. стала важливою віхою його кар’єри, розквітом його активності, у тому числі у питаннях щодо англо-радянських взаємин та змін у радянському суспільстві. Особливо С. Терлецький переймався питаннями відкриття дипломатичного представництва Великобританії у Києві. Так, на слуханнях у палаті громад 12 травня 1986 р. він звернувся із запитом до секретаря закордонних справ та у справах Співдружності, чи не вважає він за необхідне відкриття британського консульства у Києві? Тодішній голова зовнішньополітичного відомства відповів, що «Британія не планує відкривати консульство у Києві, а інтереси британських підданих, які проживають або тимчасово перебувають у Києві, охоплені консульськими послугами посольства її величності у Москві».

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

С. Терлецький щиро переймався долею населення України після Чорнобильської катастрофи. Зокрема, він брав активну участь у парламентських слуханнях, присвячених цій проблемі. С. Терлецький звернувся із запитом до голови міністерства внутрішніх справ Ґ. Шоу, коли саме він отримав першу інформацію про вибух реактора у Чорнобилі? Відповідь була така, що «коли від Радянського Союзу повідомлення з цього приводу були відсутні, перша інформація про інцидент надійшла від європейських країн. Офіцер підрозділу «Devon emergency» зателефонував до МВС із цього приводу, вислухавши 28 квітня 1986 р. радіоповідомленя щодо ймовірної ядерної аварії у СРСР.

Одним з основних напрямів активності С. Терлецького також була правозахисна діяльність. Протягом 1986 р. він порушував питання щодо підтримки відповідного руху у СРСР. Зокрема, на слуханнях про стан справ із правами людини у Радянському Союзі 18 листопада 1986 р. С. Терлецький запитував голову МЗС Великобританії, чи подаватиме він ноту протесту щодо глушіння західних радіостанцій радянськими спецслужбами та арешту 41 члена Гельсінської правозахисної спілки? На це голова очільник відомства Т. Рентон зазначив, що «Британія порушить це питання через Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Остані виступи члена парламенту С. Терлецького (січень 1987 р.) стосувалися навчання британських студентів у Києві, проблем дотримання прав людини у СРСР, англо-радянських торгівельних відносин тощо.

У 1987 р. С. Терлецький втратив місце у парламенті від свого округу, поступившись Р. Морґану. Але у 1989 р. він отримав не менш почесну посаду представника британського уряду в комітеті з прав людини Ради Європи. На думку керівництва консервативної партії Великобританії, Стефан Терлецький, який багато пережив за своє житя, найкраще підходив для цієї посади, яка передбачала участь у перевірці умов утримання англійців та інших громадян у в’язницях у різних регіонах Європи, у тому числі у колишніх країнах соціалістичного блоку. Він вимагав від європейських урядовців дотримання прав ув’язнених, активно виступав проти тортур у тюрмах.

Коли розпався СРСР С. Терлецький став одним із палких прихильників незалежності України та захисників її політичних інтересів на теренах Європи. Політик також підтримував процес здобуття незалежності іншими, зокрема, прибалтійськими республіками. Так, в одному зі своїх виступів він назвав примусове включення держав Баталії до складу СРСР «однією з найсерйозніших несправедливостей нашого часу».

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Депутат Парламенту

Терлецький став депутатом парламенту у 1983 році, коли до влади прийшла Маргарет Тетчер. Був радником Маргарет Тетчер.

У 1992 р. королева Великобританії нагородила С. Терлецького Орденом командора Британської імперії – ​однією з найвищих державних нагород Сполученого Королівства, якою відзначаються особливі заслуги громадянина перед державою. Британський українець користувався повагою колеґ та навіть політичних опонентів із лав лейбористської партії. Як, зокрема, зазначав його суперник на виборах в Уельсі К. Бренан: «Незважаючи на наші розбіжності з політичних питань, я дуже поважаю його чудовий життєвий шлях і те, чого він досяг у житі та під час перебування депутатом парламенту від Західного Кардіфа. Ґ. Ніл, лідер консерваторів у Кардіфській раді, характеризував С. Терлецького як «відвертого і дуже сильного оратора».

Вісім років С. Терлецькі представляв Великобританію в Раді Європи (за нього проголосували 650 членів британського парламенту). Колишній остарбайтер ніколи не забував своєї батьківщини та її мови. Він захоплювався історією й всі знахідки, що стосувалися невідомих сторінок нашого краю, передавав до музеїв Івано-Франківська.
В останні роки життя С. Терлецький (член Консервативної партії Великобританії) – ​почесний член Європарламенту і член Палати общин британського парламенту.

У липні 2005 р. С. Терлецький видав історію свого життя під назвою «Від війни до Вестмінстера», над якою працював декілька років. Цю книгу схвально сприйняла британська громадськість. Сам автор давав багато коментарів щодо свого життєвого досвіду. Так, в одному з інтерв’ю телерадіокомпанії «Бі-Бі-Сі-Уельс», він, зокрема, зазначав: «Робота на фермі була пеклом з тієї простої причини, що я, будучи просто рабом, не мав жодних прав»29. С. Терлецький щиро вітав демократичні перетворення в Україні періоду «Помаранчевої революції», у 2005 р. він зустрічався із президентом В. Ющенком та відзначив певні досягнення у сфері свободи слова і прав людини.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Помер Стефан Терлецький 21 лютого 2006 року. Особистий архів політика його родичі передали до Українського товариства у Лондоні, де він зберігається і сьогодні.

Загалом постать політичного діяча, члена британського парламенту та Ради Європи Стефана Терлецького має унікальний характер, адже це єдиний етнічний українець, який зробив значний внесок у справу боротьби своєї історичної Батьківщини за незалежність на міжнародному рівні в період «холодної війни», увійшов до політичної історії Європи ХХ ст. як проукраїнський європейський парламентарій, діяч консервативного й антикомуністичного напряму.

А в українській діаспорі на Заході та в Австралії вже давно жартують, що, мабуть, і в Україні вже теж настав час обирати до парламенту етнічних українців.

Кількість переглядів: 45 

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.