З Жоріком зустрілися уже в Києві. Він посадив дружину і доньку в старенький «Опель», поклав до багажника весь свій скарб та поїхав зі Східної України одразу після «референдуму». Минаючи блок-пости та застави Жорік затримував дихання та навіть музику не включав.
Сам Жора зі Красного Луча, маленьке місто в Луганській області. В Луганську мав маленький магазин. Коли почалися грабежі вирішив не чекати, коли прийдуть до нього, а просто зачинив крамницю. Тим паче, що прибутку з початку «руской вєсни» і так не було.
– Розумієш, у мене сусід торгував запчастинами для європейських автівок. Почепив стрічку жовто-чорну і каже: «Я до вашої гейропи не хочу. Ми з Росією браття, нам до Путіна треба».
Я його питаю, слухай, ну добре, от підеш ти до Путіна, де тоді ти будеш купувати запчастини для своєї крамниці? Ти ж торгуєш товаром з Європи? Чого будеш продавати? Двигуни до ВАЗів?
Той трохи подумав та відповів: «А й чорт з ним. Буду до ВАЗів продавати». Отака справа, хоч що роби, але тільки б в Росію.
В Жоріка донька двох років. «Мене ніхто не грабував, не викрадав, але коли я бачу людей з автоматами на вулицях свого міста, то жити там не хочу. Серед цих людей моя донька повинна вирости?» – каже Жора.
На Київ великих планів у нього нема. Збирається поїхати далі, на Захід, там поновити роботу крамниці, виховувати доньку та жити просто в спокої.
Таня
За пів години до нас приєдналася Таня. Їй пощастило набагато менше, спочатку вона посварилася з чоловіком. Під час сварки через політику він поламав ій декілька ребер. Потім взагалі покинув. Таня знімала стріми з місць подій аж доки ії не взяли в полон. Два дні протримали в захопленій будівлі СБУ. Їі ніхто не бив і навіть годували. На третій день Таню відпустили з щирими побажаннями більше в місті не з’являтись.
– Там всі поверхи контролюються різними угрупуваннями. Нас коли завели (Таня потрапила в полон з іншими активістами), то мене відразу направили на четвертий поверх. Хтось з головних сказав: «Ви що на четвертий? Вона ж дівчина, не шкода вам її?».
Четвертий поверх жахливий, але мене взяв під шефство один з командирів. Спати сказали на підлозі на матраці. Пояснили: якщо будівлю штурмуватиме «Правий Сектор» автоматні черги мене не зачеплять.
Я не стала питати, звідки в Луганську повинен з’явитись «Правий Сектор».
Спала на одному матраці з цим командиром, всю ніч боялася, що спробує згвалтувати. Не спробував. При чому, командир спав із зарядженим АК-100, на всяк випадок.
З ранку Тані принесли поїсти. Бачила багато тарілок, певно для інших полонених, яких, мабуть, багато. Наступного дня Таня сіла на потяг разом з донькою та втекла. Навіть без речей.
В Києві кілька людей для Тані назбирали рюкзак з речами. Жити поки що немає де. Сама зняти житло не може. Напарників по найму не знайшла. Ночує по друзях та знайомих. В Луганську залишила квартиру в центрі, авто та батьків.
Загалом, квартиру можна продати, авто увезти, а от з батьками складніше. Вони цілком за Росію і Луганську Республіку. Таню вони називають «бандеровская прєдательніца» і категорично не спілкуються з нею.
Чоловік так і не з’явився. Розраховувати Тані ні на кого. Зараз шукає роботу в Києві та садочок для доньки. В планах повернутися за речами та поїхати з міста на власному авто.
Ніна
Поки ми допивали каву прийшла Ніна. Вона журналістка зі Стаханова. Це біля Луганська. Ніна була першою активісткою, організувала авто пробіг, збирала людей. Коли стало гаряче її покликав начальник та попросив поїхати. Редакцію розпустили.
– Я тобі охорону забезпечити не можу, ніяких гарантій теж нема. Днями нас просто підпалять. Тому їдь кудись подалі. Може все затихне то й повернешся. Ну, а що робити? Поїхала.
Добре, що тут подруга була, з житлом проблем не маю. Шукаю квартиру, але тут важко, ціни не зовсім підходять. Я з малим тут, добре що він відмінник, позакривали у школі всі предмети та поїхали. Йому подобається, такі канікули вийшли. Але я не зовсім розумію, що далі?
Ніна в мирне вирішення конфлікту майже не вірить. Каже, прикро те, що тільки виплатила останній внесок по кредиту на житло.
-В мене «трьошка», та в чоловіка «двушка». Якщо ми їх продамо, то нам навіть на половину внеска не вистачить, щоб однокімнатну в Київі купити.
Ціни на квартири в Стаханові смішні по міркам Київа: за Нінину вона має отримати 10 тисяч долларів. Це майже в центрі міста.
Жінка просто так сидіти не хоче. Планує відпочити та почати діяти, допомагати громадськім активістам, організовувати якісь акції та звісно ж влаштуватись на роботу.
Джерело:Тексти,
Євген Спірін
