Цими днями виповнюється чергова річниця, як “союзницька” авіація вщент розбомбила перлину Саксонії – історичний Дрезден. Під час цього бомбардування загинув останній правдивий український гетьман Павло Скоропадський, який проживав тут із сім’єю в еміграції. Історики й політологи досі сперечаються між собою, чи було це необхідно і чому саме?
13 лютого 1945 року розпочалися безпрецедентно потужні бомбардування Дрездена силами британської та американської авіації. Три дні важкі літаки скидали на беззахисне місто фугасні та запальні бомби.
Своє бомбардування, порівняне з гітлерівським варварством, союзники намагалися виправдати помстою за злочини нацистів, але посил був прозорий: це покарання німців, а попередження росіянам. “Известия” – про три дні пекла на землі, влаштованого Британією та США.
Фото: Global Look Press/Deutsche Fotothek
На початку весни 1945 року було вже ясно: Рейх доживає останні дні. Післявоєнний світ необхідно було влаштовувати на новий лад — і в цьому питанні між союзниками з антигітлерівської коаліції почали намічатися тріщини. Британія та США воліли домовлятися про найважливіші тактичні та стратегічні плани за спиною Москви. Втім, Кремль, звісно, не розраховував на щиру дружбу «імперіалістів». І гнув свою лінію з огляду на лукавство союзників.
У Лондоні та Вашингтоні ще до Ялтинської конференції розуміли, що Дрезден — перлина Саксонії після падіння Берліна опиниться в радянській зоні окупації. Цей фактор вони враховували, становлячи плани бомбових ударів. Наприклад, Рурську область із її запасами вугілля й промисловими гігантами союзники берегли, бо розуміли, що вона навряд чи опиниться в руках більшовиків. А східні області Німеччини союзники явно мали намір перетворити на безлюдну пустелю. Міркування помсти тут перепліталися з бажанням обмежити могутність Москви.
Саксонська Флоренція Дрезден вночі, 1934 рік. Фото: Global Look Press/Scherl
Напередодні Другої світової Дрезден замикав сімку найбільш населених міст рейху. Туристичні путівники називали його Флоренцією на Ельбі. Унікальні пам’ятки архітектури та багаті музеї, сповнені скарбів саксонських курфюрстів, приваблювали сюди туристів ще із ХІХ століття. Досить згадати Дрезденську галерею, музей порцеляни, палацовий ансамбль Цвінгер, оперний театр, який вважався найкращим у Німеччині з акустики. Столиця маркграфства Мейсен і курфюрство Саксонія, Дрезден став визнаним культурним центром східної Німеччини в золоту епоху пишного бароко, у XVIII столітті.
Важливо, що Дрезден — на відміну від Мюнхена, Гамбурга, Берліна, Нюрнберга — мало пов’язаний з нацистської міфологією. Коли практично всім, по обидва боки фронту, було ясно, що фінал Рейху не за горами, багато хто вважав, що після війни саме Дрезден може стати центром оновленої Німеччини.
Курт Воннегут, «Бійня номер п’ять»: Усі інші великі міста Німеччини були страшенно розбомблені і спалені. У Дрездені навіть жодне скло не тріснуло. Щодня пекельним виттям вили сирени, люди йшли у підвали і там слухали радіо. Але літаки завжди прямували в інші місця — Лейпциг, Хемніц, Плауен та інші пункти. Такі справи. Парове опалення в Дрездені ще весело посвистувало. Брукали трамваї. Світло спалахнуло, і коли клацали вимикачі. Працювали ресторани та театри. Зоопарк було відкрито. Місто в основному виробляло ліки, консерви та сигарети.
Дрезден. 1938 рік. Фото: Global Look Press/Scherl
Американець Воннегут багато чого бачив на власні очі: він у 1944 році потрапив у полон і став очевидцем і дрезденського благополуччя (відносного), і дрезденського жаху (безперечного). І все-таки він не зовсім правий: військове виробництво в Дрездені, звичайно, було, хоч і не надто масштабне.
Ідея форсованого бомбардування Дрездена належала міністру ВПС Великобританії серу Арчібальду Сінклеру. Він був лідером Ліберальної партії та певною мірою конкурентом консерватора Черчілля. Але з цього питання політичні супротивники зійшлися.
Мова про бомбардування Лейпцига та Дрездена у їхньому листуванні зайшла ще в середині січня. Тоді ж британські ВПС почали готуватися до операції. Синклер зазначав, що «раптове масоване бомбардування не тільки внесе безлад в евакуацію зі сходу, а й ускладнить перекидання військ із заходу».
На той час союзники вели напружену боротьбу з німецькими дивізіями в Арденнах. Червона армія, долаючи відчайдушний опір ворога, окуповувала (звільняла) Угорщину і рвалася до Берліна. На Ялтинській конференції заступник начальника радянського Генерального штабу Олексій Антонов говорив про необхідність авіаударів по Берліну і Лейпцигу — щоб утруднити перекидання німецьких військ на східний фронт. Дрезден радянська сторона не згадувала, але у Лондоні на той час уже виношували плани знищення саме цього музейного міста.
8 лютого Верховна ставка експедиційних сил союзників у Європі офіційно повідомила ВПС Великобританії та США, що Дрезден включено до списку цілей для завдання бомбових ударів. Трохи згодом того ж дня про це повідомили і радянську сторону.
Службова записка, з якою пілотів Королівських ВПС ознайомили перед вильотом, гласила:
Дрезден, сьоме за розміром місто Німеччини… на даний момент найбільший район супротивника, який все ще не бомбардувався. У середині зими, з потоками біженців, що прямують на захід, та військами, які десь мають бути розквартовані, житлові приміщення у дефіциті, оскільки потрібно не лише розмістити робітників, біженців та війська, а й урядові установи, евакуйовані з інших районів. Свого часу широко відомий своїм виробництвом порцеляна Дрезден розвинувся у великий промисловий центр… Метою атаки є завдати удару противнику там, де він відчує його найсильніше, позаду частково обваленого фронту… і заразом показати росіянам, коли вони прибудуть у місто, на що здатні Королівські ВПС.
Підготовка американського бомбардувальника Б-17 «Літаюча фортеця» до бойового вильоту.
Удар у ніч з 13 на 14 лютого мали нанести літаки 8-ї повітряної армії США, але погана погода завадила їх вильоту — і перші бомби було скинуто на Дрезден із британських «ланкастерів». Екіпажі багатьох бомбардувальників, втім, були укомплектовані поляками, що були тоді на межі бунту. Причиною були прийняті в Ялті рішення світових лідерів — частина території, яку Польща вважала своєю (наприклад, Вільнюс), мала відійти до СРСР…
У Дрездені німці майже нічого не могли протиставити американським та британським бомбардувальникам. Більшість зенітних розрахунків захищали інші, стратегічно найважливіші міста. Навіть сигнал повітряної тривоги пролунав над Дрезденом лише за кілька хвилин до початку бомбардування.
Один із пілотів згадував: «Зізнаюся, я кинув погляд униз, коли бомби падали, і на власні очі побачив шокуючу панораму міста, що палахкотить від одного кінця до іншого. Видно було густий дим, що відносився вітром від Дрездена. Відкривалася панорама міста, що яскраво сяяло. Першою реакцією була приголомшивша мене думка про збіг бійні, що відбувалася внизу, із застереженнями проповідників перед війною».
Британські бомбардувальники Ланкастер під час бойового вильоту.
Першою хвилею за 15 хвилин на Дрезден було скинуто 800 тонн бомб. Через три години — ще 1,8 тис. т. Наступного дня естафету прийняли американці, що впоралися з метеоумовами. 311 бомбардувальників скинули на місто 771 т бомб, а 15 лютого на прощання ще 466 т. Історична частина міста загинула. Дрезден палав. Англійці скидали на місто та ємності, наповнені сумішшю каучуку та білого фосфору. Фосфор спалахував, в’язка маса покривала собою і стіни будинків, і людей – і горіла, горіла… Технологія знищення міста була продумана до дрібниць. Спочатку фугасами пробивалися дахи будинків. Потім у напівзруйновані будинки вкидалися запальні бомби — і місто перетворювалося на палаюче багаття.
Телефоністка дрезденського Центрального телеграфу, що вижила в полум’ї, залишила такі спогади про той вогняний годинник: «Деякі дівчата запропонували вийти на вулицю і бігти додому. Сходи вели з підвалу будівлі телефонного вузла до чотирикутного двору під скляним дахом. Вони хотіли вибратися через головні ворота двору на Поштову площу. Мені не подобалася ця ідея; несподівано, якраз коли 12 або 13 дівчат перебігали двір і поралися з воротами, намагаючись їх відкрити, розпечений дочервона дах обвалився, поховавши їх усіх під собою».
До 15 лютого місто являло собою апокаліптичне видовище. Біля пакгаузів лежали трупи загиблих дітей, їх складали один на одного та вивозили потягами.
Американський бомбардувальник Б-17 «Літаюча фортеця» скидає бомби Американський бомбардувальник Б-17 «Літаюча фортеця» скидає бомби.
Дрезден лежав у вогні та руїнах. Скрупульозна німецька поліція швидко підрахувала, що у місті згоріло 12 тис. будівель. У тому числі — 24 банки, 26 будівель страхових компаній, 31 торгова лавка, 6470 магазинів, 640 складів, 256 торгових залів, 31 готель, 26 трактирів, 63 адміністративні будівлі, 3 театри, 18 кінотеатрів, 11 церков, 60 годин, -історичних будівель, 19 лікарень (включаючи допоміжні та приватні клініки), 39 шкіл, 5 консульств, зоологічний сад, водопровідна станція, залізничне депо, 19 поштамтів, 4 трамвайні депо, 19 суден.
При цьому неушкодженими залишилися стратегічно важливі об’єкти, які, за військовою логікою, мали постраждати насамперед: великі сортувальні станції, залізничний міст через Ельбу, військовий аеродром.
Головний маршал авіації Великої Британії Артур Харріс. Фото: Global Look Press/Scherl
З цього можна зробити один висновок: головною метою британців та американців у ті дні були зовсім не військові об’єкти та не важливі комунікації. Як пояснював згодом відомий історик Стюарт Росс, «наліт був, по суті, політичною заявою, що, незважаючи на тимчасові невдачі в Арденнах, Америка залишалася потужною військовою державою, особливо у тому, що стосувалося військової авіації». Демонстрація сили обернулася вогненним пеклом — переважно для мирного населення міста.
Самі союзники обійшлися малою кров’ю. Втрати британських ВПС за два бомбардування Дрездена 13–14 лютого 1945-го склали шість літаків. Ще двоє зазнали краху у Франції та один — в Англії. Американська авіація в тій же операції безповоротно втратила вісім бомбардувальників та чотири винищувачі. Загальні втрати союзників склали близько 20 літаків, загинули або потрапили в полон приблизно сто людей. Як писав у міністерство головний маршал авіації Великобританії Артур Харріс (відомий серед пілотів під прізвиськом Бомбовоз), «я особисто не вважаю, що всі міста Німеччини вартують кісток бодай одного британського гренадера».
Геббельс, який намагався після Дрездена з новою силою розбудити в німецьких серцях демона помсти, говорив про сотні тисяч загиблих, про тисячі згорілих та покалічених дітей. Населення 650-тисячного міста за роки війни, звичайно, скоротилося, але до Дрездена прибували і біженці, і поранені — від 150 до 200 тисяч. Автори капітальної німецької праці «Підсумки Другої світової війни» стверджували: Кількість жертв у Дрездені підрахувати неможливо. За даними Держдепартаменту, у цьому місті загинуло 250 тис. жителів, проте дійсна цифра втрат, звісно, набагато менша; але навіть 60–100 тис. чоловік цивільного населення, загиблих у вогні за одну тільки ніч, важко укладаються в людській свідомості.
Руїни церкви Богородиці у Дрездені після бомбардувань Фото: Global Look Press/Deutsche Fotothek
Це і сьогодні спірне питання. Звучать різні цифри — від 15 до 350 тис. Кілька разів у місто виїжджали комісії істориків, працювали в архівах, вивчали документи, аналізували масштаб руйнувань, намагалися відновити долі дрезденців та біженців, котрі опинилися у місті до лютого 1945 року. За їхніми відомостями, за ті три дні загинуло близько 25 тис. мирних жителів. Але це не точний і остаточний підрахунок.
Зруйновані внаслідок бомбардувань житлові квартали Дрездена. Фото: Global Look Press/Deutsche Fotothek
Не дивно, що й відповідальність за бомбардування Дрездена деякі західні журналісти намагаються перекинути на радянських союзників… Мовляв, операцію було зроблено мало не на прохання Сталіна. Але жодних підтверджень цьому нема.
В СРСР безпрецедентне бомбардування Дрездена сприйняли як недружній акт щодо Країни Рад. Натяк вийшов прозорий: США зберегли економічний потенціал. І вони готові правити світом, караючи непокірних. Але політика залякування виявилася малодієвою. Вже дуже скоро після закінчення Другої світової Радянський Союз мав і атомну зброю, і засоби її доставки до цілей у Західній Європі.
Руїни Дрезденської художньої галереї після бомбардувань. Фото: Global Look Press/Deutsche Fotothek
Німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Гюнтер Грасс вважав, що знищення Дрездена було військовим злочином та актом геноциду — таким же, як Голокост або ядерні удари по Хіросімі та Нагасакі. З ним згодні багато хто — і не тільки в Німеччині, а й в Англії, США, Росії.
А сучасні дрезденці щороку в ці лютневі дні дотримуються жалоби та поминають загиблих у тому вогненному смерчі.
