Молодим українцям не варто розраховувати на отримання державної пенсії. Про це в останні дні все частіше пишуть українські ЗМІ, посилаючись на думки самих різних експертів. Зокрема, експерт реанімаційне пакету реформ Павло Кухта впевнений: нинішнім 20-30-річним українцям варто розраховувати тільки на себе. А солідарна пенсійна система цілком може «втопити» країну.
Суть звичної нам солідарної системи на практиці виглядає так: держава за допомогою різних інструментів збирає гроші у тих, хто поповнює ВВП зараз (працівники, бізнес) і передає їх пенсіонерам. Інструментами можуть бути як податки, так і система соціального страхування. Виходячи з того, скільки людина заплатила протягом життя, розраховується його власна пенсія.
Однак, каже Кухта, така пенсійна система обходиться країні дорого – в 2014 році на пенсії пішло 16% українського ВВП! Це вкрай високий показник: Україна зараз витрачає на пенсії більше всіх в світі.
Читайте також: На Донбасі економісти зафіксували «сплеск народжуваності» пенсіонерів
Для простих українців це виливається, перш за все, в високі податки. І хоча пенсії в країні сьогодні мізерні (мінімальна пенсія становить 1074 гривень – $ 44 за нинішнім курсом), навантаження на зарплату офіційно працюючих громадян країни величезна. Кожен легально працюючий українець віддає на утримання пенсіонерів третину своєї зарплати. Не дивно, що компанії йдуть в тінь при кожній зручній нагоді.
Тобто, резюмує експерт, якщо коротко підсумувати, пенсії коштують дорого, створюють проблеми, але пенсіонери від цього нічого не отримують.
Головна трагедія України
Очевидно, що існуюча солідарна пенсійна система в умовах депопуляції населення працює з останніх сил, і чим далі, тим більші «пробуксовки» вона буде давати. За словами виконавчого директора Міжнародного фонду Блейзера Олега Устенка, коли співвідношення пенсіонерів і працюючих буде 1: 1 і вище, доведеться або роздмухувати дефіцит бюджету, або ще більше скорочувати пенсії. Тому неминучий якщо не перехід на накопичувальну систему, то хоча б введення її окремих елементів.
Але, каже експерт, трагедія України в тому, що солідарна система з кожним роком стає все менш ефективною, а при веденні накопичувальної неминуче виникнуть величезні проблеми.
«По-перше, в умовах, коли інфляція в країні зашкалює, накопичення в національній валюті втрачають цінність і сенс, – роз’яснює Устенко. – По-друге, українці повністю втратили довіру до всіх інститутів – і державним, і приватним. У цих інститутів немає ні досвіду, ні історії. І навіть якщо якийсь фонд почне працювати і протримається кілька років, це нічого не дасть. Тому що 2-3 роки роботи – це не історія.
І, нарешті, найголовніше питання, яке хвилює потенційного учасника накопичувальної системи – це що буде робити інвестиційний фонд з його грошима. На жаль, це питання залишається без відповіді. Адже для нормальної роботи накопичувальної системи основним і неодмінною умовою є розвинений фондовий ринок, якого в Україні немає. Тому чи не єдине, що зможе зробити такий фонд – це покласти гроші на банківський депозит. Що абсолютно безглуздо, адже це цілком може зробити і сама людина, до того ж йому не доведеться платити комісійні за обслуговування “.
Головне – максимальна ефективність
Йти від солідарної системи до накопичувальної треба, кажуть експерти, але швидко зробити це не вийде. Попередньо повинні відбутися зміни в країні: стабілізація економіки, розвитку фондового ринку, зупинка інфляції – одним словом реформи. І, між іншим, Яценюк твердить про ці самі реформи невтомно, а що насправді?
«А насправді талановитий прем’єр Арсеній Петрович навантажив на країну важенне ярмо зовнішнього боргу, – говорить політолог і економістАлександр Дудчак. – Піднятися після такого навантаження, навіть якщо в крісло прем’єра сяде дуже талановитий економіст, буде майже нереально. Україна загрузне в судах, земля стане товаром і буде розпродана, а українцям, врешті-решт, скажуть: вашого тут немає нічого. Тобто, земля, яка під вами – вже не ваша. Ви вільні”.
Словом, проводиться чітка політика щодо встановлення контролю над ресурсами України і зменшення чисельності населення, продовжує експерт. А робиться це різними способами. По-перше, люди «видавлюються» з країни зниженням рівня життя – опинившись не в змозі забезпечити собі звичний уклад, українці при першій же можливості залишають країну. По-друге, чисельність українців скорочується через бойові дій на сході – тисячі загиблих, сотні тисяч тих, хто виїхав. І, звичайно, все важче стає виживати людям похилого віку. При нинішніх мізерних пенсіях їм не вистачає грошей на продукти, вони вмирають від недоїдання і від стресів.
«Населення України сьогодні – це статистика, це ресурс, – каже Дудчак. – У цій економічній моделі робоча сила – це просто один з факторів виробництва поряд з капіталом, землею. Тобто в цій системі людина всього-на-всього є засобом досягнення мети, тому він повинен бути максимально ефективним. Мінімальна заробітна плата, максимальна віддача, великий виробничий цикл. А потім за рахунок пенсійної реформи і слабкого охорони здоров’я людини фактично списують, адже в ідеалі після відпрацювання він не повинен вимагати ніяких витрат. Якщо ти вже не ефективний, відпрацював своє – помри! І на твоє місце прийдуть інші».
*Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені в Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії, і в деяких штатах США.
