Після нещодавньої зустрічі папи римського Франциска І з московським патріархом Кирилом, під час якої папа римський (після неї українці звання цього понтифіка пишуть з малої літери), згадуючи про українське питання, доволі лицемірно заявив, що є різні ідеї, хто розпочав «ту війну в Україні», ставлення багатьох українців до Ватикану відразу змінилося з позитивного на вкрай негативне. І це нині відчутно в самій Україні і за її межами, в діаспорі.
Фактично одним своїм «поцілунком Юди» Франциск І перекреслив усі п’ятисотрічні позитивні досягнення Унії.
Мабуть усвідомлюючи цю свою помилку, і розуміючи, що Ватикан може втратити свій вплив в Україні, як це вже колись не раз траплялося, папа вже 5 березня цього року звернувся до українців через своє послання до Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, яке той відповідно доручив усім душпастирям УГКЦ зачитати після Божественної Літургії цієї неділі, 13 березня, у всіх церквах.
Зважаючи, що інформація про папське послання і його текст вже з’явилися у інтернеті, це відразу викликало чимало обговорень у соцмережах серед українців, які в своїй більшості радять відтепер папі свої послання писати його приятелю патріарху Кирилу і забути про Україну, яка ще має свої УПЦ КП та УАПЦ, а тому не пропаде без його «душпастирської опіки»…
Нижче подаємо текст послання:
Як віруючі, ми шукаємо захисту під покровом «крил» Господа Бога, тому що ми дійсно є носіями божественної благодаті, але є ними, немов глиняний посуд (пор. 2 Кор. 4, 7). Деколи наш людський стан стає ще вразливішим через тяжкі історичні обставини, якими позначене життя Божого люду, спільноти, яку Господь наш Ісус Христос здобув своєю Кров’ю.
Українська Греко-Католицька Церква цими днями спогадує сумні події березня 1946 року. Сімдесят років тому ідеологічний та політичний контекст, як також ідеї, ворожі самому ж таки існуванню вашої Церкви, призвели до організації псевдособору у Львові, спричинивши десятиліття страждань пастирів і вірних.
Спогадуючи ці події, з глибокою вдячністю схиляємо голову перед тими, які ціною випробувань, а навіть і мучеництва, протягом цього періоду засвідчили віру, живучи нею з посвятою своїй Церкві та непохитною єдністю з Наступником святого Петра. Одночасно очима, просвітленими тією самою вірою, споглядаємо на Господа Ісуса Христа, покладаючи на Нього, а не на людську справедливість кожну нашу надію. Саме Він є істинним джерелом нашої віри в теперішнє й майбутнє, адже ми впевнені в тому, що покликані звіщати Євангеліє також і серед будь-яких страждань та труднощів.
«Та й хто вам заподіє лихо, коли ви стали ревнителями добра? Бо коли і страждаєте за справедливість – ви щасливі! (…) Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає звіт про вашу надію, однак із скромністю та пошаною» (1 Пт. 3, 13-15).
Повторюючи ці слова за святим апостолом Петром, висловлюю свою глибоку вдячність за вашу вірність і заохочую вас ставати невтомними свідками цієї надії, яка просвітлює наше життя та життя всіх братів і сестер навколо нас. Ще раз висловлюю свою солідарність з пастирями та вірними в усьому тому, що вони чинять у цей складний час, позначений випробуваннями війни, аби полегшити страждання населення та шукати шляхи миру для дорогої української землі.
Наша відвага і наша радість – у Господі. Саме Його прошу через заступництво Пречистої Діви Марії та мучеників вашої Церкви, щоби Боже утішення осяяло обличчя ваших громад в Україні та в інших частинах світу. Одночасно від щирого серця уділяю вам, єпископам, священикам, монашеству та вірним Української Греко-Католицької Церкви особливе апостольське благословення, як знак моєї постійної любові й пам’яті про вас.
Дано у Ватикані, 5 березня 2016 року
