Перспективи виходу з політичної кризи, яка захлиснула країну, політичні «ігри» між владою, опозиційною «трійкою» та «Майданом» по-різному оцінюються політологами, політекспертами та громадськими діячами. Своїм баченням ситуації та перспектив виходи з нею з нами поділився прикарпатський громадський активіст Микола Кучернюк:
«Перебіг переговорного процесу, – зазначив Микола, – стрімко зайшов в площину замкнутого кола, оскільки жодна із сторін дискусії не висловлює щирого бажання іти на поступки або брати на себе зобов’язання виконувати обговорені умови. Самоусунення Миколи Азарова з посади Прем’єр-міністра України, жодним чином не вплинуло на бажання опозиційних лідерів виявити солідарність позиції і піти на поступки в переговорному процесі. Складається враження, що влада готова іти і на більші компроміси, однак зі сторони опозиції прослідковуються тенденції ігнорування вимог та прохань опонента. Немає жодних сумнів в тому, що питання саморозпуску «майдану» і звільнення адміністративних будівель зовсім не стоїть у порядку денному представників опозиції. Площина, в якій відбувається перебіг переговорів ставить під пряму загрозу питання мирного вирішення конфлікту. Прийняття Закону про амністію в жодному разі не змінило тенденції ескалації конфлікту. В перспективі даний закон має всі шанси перетворитись на «мертвий документ», оскільки його прийняття не було результатом спільної згоди між представниками влади та опозиції. Виникає питання: Чому не було знято протиріччя? А відповідь є досить проста: у своїх діях опозиція не має жодних намірів розпускати «майдан», оскільки це унікальний майданчик пропаганди та один з методів виборчої технології. Отже, їм вигідно продовжувати існування «майдану», як мінімум, ще на один рік. Однак, варто відзначити й іншу тенденцію: в дійсності, ні опозиція, ні її лідери не мають жодного впливу на представників «майдану» і саме по цій причині вони не можуть виступити гарантом у питанні припинення вуличних протистоянь у переговорному процесі з владою. Цілком очевидним є той факт, що всі масові заворушення і координацію дій протестуючих здійснювали представники «Правого сектору», який є «третьою силою» і не підпорядкований опозиції. Виходячи з аналізу даного фактажу, можна прийти до висновку, що основним методом переговорного процесу з боку опозиції є блеф. Прагнучи за будь-яку ціну отримати владу, лідери опозиції всіляко затягують переговорний процес, оскільки чітко розуміють свою мізерність впливів на всіх учасників революції. В такій ситуації владі, скоріш за все, було б доречно розпочати переговори з «Правим сектором» без участі опозиції. Лише в такому форматі діалогу появляється незначна можливість мирного вирішення конфлікту і виведення людей з режиму протистоянь.
Безглуздість переговорів між владою і опозицією полягає ще й в тому, що опозиція, в дійсності, не має жодних намірів відмовитись від головного пункту своїх вимог – це відставки Президента. Однак, вже навіть сам Президент показав свою готовність до повного «перезавантаження країни» шляхом розпуску Верховної Ради. Проте, на превелике здивування, лідери опозиції висловили своє небажання рухатися в напрямку даного процесу. Війна-війною, а «тепле крісло» в кожного своє. Прикро, але все, що відбувається в країні носить бутафорський характер. Виходячи з мотивів дій представників опозиції, ми починаємо розуміти безглуздість наших сподівань на швидке отримання змін. Головне, що цікавить опозицію – це влада. Постійна втрата підтримки серед народу і перетягування ініціативи лідерства «Правим сектором», змушує опозицію порушувати переговорний процес і не виконувати взятих на себе зобов’язань.
Якщо говорити про дії влади, то їй потрібно взяти паузу у переговорному процесі і зробити всі необхідні заходи для відновлення довіри у людей. Закон про амністію взагалі нічого не вирішив: в терміні 15 днів він просто втратить свою дію. Представникам влади потрібно розпочати відкритий діалог з людьми, а не з представниками опозиції. Маєте намір відпустити з неволі мирних протестуючих – дійте. Приймайте закон і не переносьте це рішення в площину торгів в процесі переговорів. Дії влади має оцінити народ. Жоден етап переговорів не буде мати успіху, якщо він буде позбавлений процесу задоволення потреб народу. Сьогодні ми є свідками ситуації, коли маса людей вийшла з-під усіх можливих впливів та контролю: ні влада, ні опозиції, ані «третя сила» не можуть претендувати на домінацію власних позицій в українському суспільстві. Дана ситуація є вибухово-небезпечна і нависла над нами, як пряма загроза втрати територіальної цілісності та унітарності. Єдиний вихід з ситуації – це широкий діалог між усіма учасниками процесу. Особистісні амбіції повинні відійти на задній план. Постійне «хитання» опозиції і відмова від пошуку компромісів, можуть привести до повного розколу країни. Ігнорування законів та їх недотримання, створить всі передумови для того, щоб в країні масово поширились анархістські настрої. У випадку відмови від діалогу, хоча б однією із сторін, мирне вирішення конфлікту – стане неможливим. В такому випадку країну буде чекати розкол і занепад».
