У сьогоднішньому світі Україна вирішує свої проблеми за чужими правилами … Принцип «Кожен сам за себе!» Все яскравіше проявляється в складних моделях взаємин США, ЄС, Китаю та Росії, де українські інтереси часто ігноруються, як факт …
Шахраюваті носії української моделі державного управління з‘їдають левову частку наших можливостей — своєї усвідомленої або не усвідомленої некомпетентністю. Саме некомпетентних паралізувала або призупинила розвиток різних галузей нашого господарства. І сфера комунального опалення не стала винятком.
У цій сфері стереотипи грають найважливішу роль … Саме стереотипи не дозволяють людям змінювати існуючий порядок речей і бачити Можливості там, де раніше бачили тільки Проблему.
Для більшості наших громадян, енергоємність економіки — це лайливий термін, який мало стосується кожного з нас. Ми не пов’язуємо рівень нашого життя з енергоефективністю наших будинків. Ми зайняті «плинністю» виживання і не замислюємося над очевидними речами, які від нашого імені вирішують ці неприємні особи з телевізора.
Коли Україна видасть фантастичний старт, залишивши позаду ці похмурі європейські демократії? Коли інвестори стануть в чергу, мріючи прикупити акції українських компаній? Як нам знайти внутрішні джерела сили, які дозволять консолідувати і використовувати для перетворень свій власний ресурс?
Утопії не наш формат, тому зупинимося на застосуванні в Україні електричного опалення, яке, на наше переконання, є одним з прихованих резервів розвитку країни,
Ми розкриємо тему, зв‘язавши між собою ключові проблеми економіки України, показники використання власних енергоресурсів, основні напрямки енергозберігаючих заходів та технічні можливості здешевлення тепла.
Що з економікою?
Скажімо прямо — загальний стан справ в економіці України не особливо радує. ВВП України впав з $ 180 млрд., В 2013 році до $ 87 млрд. В 2016-му … Наші витрати все також перевищують доходи і ми покриваємо їх дефіцит за рахунок зовнішніх запозичень.
Структура експорту говорить про те, що Україна перетворюється на сировинну економіку.
Ми продаємо, в основному, с / г продукцію та продукти с / г переробки, напівфабрикати металургії, руду і продукти хімічної промисловості (до 50% всього експорту). При цьому, на тлі загального зниження, в 2016 році ми збільшили поставки за кордон деревини та виробів з дерева, і радіти цьому навряд чи варто …
При цьому, експорт впав з $ 59,1 млрд. (У 2013 році) до $ 31,9 млрд. (За підсумками 2016 року).
Нам критично не вистачає високотехнологічного експорту — машин, устаткування. Ми можемо, але не будуємо за кордоном капіталомісткі об’єкти — електростанції, підстанції, лінії електропередач, магістральні трубопроводи, газорозподільні станції, ж / д мости, дороги …
Україна — це ризикова зона і нестабільна економіка, в яку інвестори не хочуть вкладати гроші. Каламутні особистості у владі, перевернута логіка судової системи і перманентна війна на Сході перетворили Україну в заповідник, де отримують прибуток і граються виключно Свої. Ті, яких трол в Фейсбуці, і ті, які для нас, звичайних жителів України, — Чужі …
Саме тому у нас рідко виходять нові проекти і створюється мало робочих місць. Короткі і дорогі гроші не дружать з наукою та інноваціями, і це визначає низьку додану вартість української продукції.
Ми проїдаємо залишки колишньої розкоші. При цьому, все більш мізерні доходи нам доводиться витрачати на покупку енергоносіїв за кордоном.
Так, при істотному дефіциті торгового балансу, який за 9 місяців 2016 року склав $ 4,2 млрд., Україна за той же період змушена була витратити на імпорт енергоносіїв — $ 5 млрд.
Всього за останні 6 років ми імпортували енергоресурсів на $ 105 млрд. При наявності альтернативи, ці гроші могли б залишитися в країні і стати внутрішнім інвестиційним ресурсом, а не годувати чужі економіки …
Україна оббиває пороги на зовнішніх ринках запозичень, золотовалютні запаси НБУ на кінець 2016 роки не перевищували $ 16 млрд. Залучення кожного $ млрд. Нам подають, як величезний успіх.
За цим стоять приниження, демпінг, виконання чужих умов.
Ресурсна база та національна безпека
На сьогоднішній день залежність України від імпорту енергоносіїв — критична. У 2015 році країна спожила 33,8 млрд. М3 природного газу, з яких ми імпортували 16,47млрд.м3 (або 48%) на суму $ 4,512 млрд.
При цьому, Україна знаходиться на 3-му місці в Європі за підтвердженими запасами природного газу — понад 600 млрд.м³, а сумарний потенційний запас оцінюється в 5,6 трлн. м³.
Наявність значних запасів свого природного газу ніяк не позначається на його видобутку в Украні — в країні видобувають не більше 19 млрд. М³ на рік із собівартістю видобутку не більше $ 40. Ми наполегливо продовжуємо купувати природний газ за кордоном, знизивши ціну закупівлі з $ 400 в 2013-му до $ 180 в 2016-му році …
Не гарячкуй — при закупівлі кожної тисячі м³ природного газу ми ВТРАЧАЄМО — від $ 140 (2016) до $ 360 (2013). Для 2015 року сума таких необґрунтованих витрат склала — $ 2,305 млрд., А в 2013-му вона була просто вбивчою — $ 10,3 млрд.
Такий «ощадливий» підхід доповнюється вкрай низькою ефективністю використання «блакитного палива» в Україні.
Зокрема, за оцінками експертів енергосервісної компанії ДТЕК ЕСКО, тільки в сфері ЖКГ втрачається до 60% тепла або 11,5 млрд.м³ природного газу (або USD2,070 млрд. В цінах 2016 года ..)
Іншими словами, більше половини закупленого за кордоном природного газу ми випускаємо в повітря вже всередині країни …
Ситуація з виробництвом і споживанням нафтопродуктів не краще. Працює звична схема — 80% споживаних нафтопродуктів ми закуповуємо за кордоном, власні потужності нафтопереробки використовуються на 25-30%, а свої запаси нафти і газового конденсату — ми не розробляючи …
Ви будете сміятися, але аналогічна ситуація спостерігається в сфері атомної енергетики.
Україна має в своєму розпорядженні найбільшими в Європі покладами уранових руд, які оцінюють в 250 тис. Тонн. Однак, при наявності всіх необхідних технологій, протягом 25 років незалежності Україна так і не змогла побудувати завод з виробництва ядерного палива — ТВЕЛів. Чи не знайшли $ 450 млн … ТВЕЛи ми щорічно закуповуємо за кордоном. В середньому на $ 600 млн.
Відкинемо убік ряд питань, який навіває подібна картина — куди дивилися люди, які управляли країною і енергетикою? Де були наші профі, які відповідали за національну безпеку? Чим займалися і на кого працювали?
Обмежимося висновком — власних ресурсів України цілком достатньо, щоб з надлишком забезпечити себе природним газом, нафтопродуктами і ядерним паливом. Однак, настільки «бережливе» ставлення до своїх ресурсів призводить до необгрунтованого імпорту в обсязі не менше $ 7,5 — 8 млрд на рік.
Будь-західний фінансист підтвердить, що маючи в своєму розпорядженні такої ВЛАСНИЙ капітал, можна забезпечити залучення пов‘язаного інвестиційного ресурсу для СВОЇХ проектів в обсязі від $ 10 до $ 60 млрд на рік. Як можна, маючи в своєму розпорядженні подібний потенціал, ходити по світу з простягнутою рукою?
Ефективність державної влади в контексті розвитку країни — убивча. Протягом усіх 25 років незалежності ми розкидали каміння. Втрачені можливості і нереалізований потенціал сформували кислотну середу, від якої намагається втекти за кордон наша молодь.
Енергоощадження, як питання життя і смерті
Так уже сталося, що ще з радянських часів, держава привчило громадян до оплати тепла за свій рахунок. Сума в платіжці нашого жителя абсолютно не відповідала реальним витратам на виробництво і доставку тепла. Саме тому, до недавнього часу близько 5% ВВП України йшло на компенсацію різниці між тарифом і собівартістю.
Жителі перебували в точці комфорту і нічого не хотіли міняти. Держава закривало очі на величезні втрати тепла, але теж боялося щось міняти .. Кому потрібна ця соціальна напруженість?
Події останніх років багато змінили. Україна, яку обдирали все нові покоління корупціонерів, ставала все біднішими. Знаменитий контракт на закупівлю газу у РФ і події 2014 року довершили справу. Обслуговування зовнішнього боргу стало найважливішою рядком в бюджеті країни, тому формування тарифної політики перестало бути внутрішньою справою України.
Таким чином, проблема неефективного опалення і божевільних втрат тепла стала проблемою вже не держави, а жителів України.
І тут виявилося, що в великих містах, таких як Київ, Харків, Одеса та деяких інших, ситуація з виробництвом тепла щодо благополучна. Пов’язано це із застосуванням потужних ТЕЦ, для яких тепло є побічним продуктом. Саме тому, вартість 1 Гкал тепла в Києві, наприклад, не перевищує 1400 грн.
Зате середні і малі міста, які не мають когенераційних електростанцій, користуються для опалення спадщиною радянських часів. Вугільні і газові моно-котельні з убивчим ККД в 35-50%, звичайно ж, дають тепло, але його ціна доводить наших старих до серцевих нападів.
У таких містах ціна 1 Гкал тепла коливається в межах від 1600 до 2500 грн, і в цій ціні сидять втрати тепла при доставці, низький ККД і значний вік котелень.
Окремо відзначу, що втрати тепла в самих будинках на його ціну не впливають, але є основним індикатором комфорту для мешканців.
Щоб наочно продемонструвати величину втрат, наведу красномовний приклад: у 2016 році для 120 000 багатоквартирних житлових будинків (де живе близько 60% населення України) відпустили 50 млн. Гкал тепла. У чистому вигляді для їх виробництва необхідно — 7,75 млрд. М³ газу, $ 1,4 млрд. Або 37,8 млрд.грн.
Але наше населення заплатило за тепло не менше 70 млрд.грн. (При ціні 1400 грн за 1 Гкал), отримавши при цьому корисного тепла не більше 35 млн.Гкал.
У разі тотального використання електричного опалення для обігріву тих ж 120 000 багатоквартирних будинків, їх мешканці заплатили б не більше 25 млрд. Грн, використавши близько 41 млрд.кВт * год електроенергії.
При цьому, кожна сторона отримала б свої плюшки — наші громадяни не платили зайві 45 млрд.грн за тепло, вірніше за його втрати, а Україна позбулася б від непотрібного імпорту природного газу в обсязі 7,75 млрд. М³ газу на суму $ 1,4 млрд.
Електро опалення — проблема або можливість?
Електричне опалення є одним з найбільш перспективних і швидкозростаючих видів опалення в Західній Європі. За різними джерелами, в Німеччині та Іспанії стаціонарні системи електроопалення обладнані близько 30% всіх будівель, в Фінляндії і Франції — понад 40%, в Англії і Норвегії їх частка перевищує 80%. Широко поширений даний вид опалення в Канаді, активно використовується і в США.
Системи електричного опалення — це перш за все розумні системи, які задають тимчасові інтервали, інтенсивність і спрямованість теплової генерації, що забезпечує високий рівень комфорту, економічності, безпеки і надійності.
Електричне опалення є основою для систем «розумний дім» і чудово стикується з атомною енергетикою, яка виробляє найдешевшу електроенергію.
Крім того, а електроенергія дешевша вночі — в період, коли вона найменше затребувана. Проблема нічного провалу в споживанні електроенергії знайома всім, хто близько стикався з енергетикою: електростанції не можуть включатися і вимикатися, як лампочки.
Відповідно до інформації офіційного сайту «Укренерго», в зимовий період розрив між виробництвом і споживанням електроенергії в нічні години становить близько 30 млн.кВт * год щодня, тобто за період опалювального сезону (180 днів) ця цифра виросте до 5,4 млрд .кВт * годин. Просто зараз, цієї низькою енергії досить, щоб зробити 4,64 млн. Гкал тепла і покрити близько 12% реальної потреби в теплі багатоквартирних будинків України.
За нашими оцінками, ця цифра може збільшитися в 2 — 2,5 рази, коли генеруючі компанії розберуться в структурі своїх втрат, які на сьогоднішній день з‘їдають до 40% їхнього бюджету. Зокрема, в 2015 році сукупні витрати українських енергетичних компаній склали $ 1,575 млрд., Включаючи втрати — $ 628,1 млн.
Підведемо підсумок. Нічна електроенергія, що виробляється базовими потужностями електричної генерації, є істотним внутрішнім ресурсом, який здатний в секторі ЖКГ компенсувати до 30% реальної потреби в теплі.
При цьому, повторюся — ціна 1 Гкал від нічної електроенергії не перевищить 700 грн.
Так що потрібно зробити для цього?
регульована неефективність
Свого часу державний регулятор — НКРЕ України перейнявся проблемою нічної електроенергії і прийняв постанову №1241-2001 «Про тарифи діференційовані за періодамі часу«, яке діє і зараз.
Ця постанова стимулює нічний споживання за рахунок цінової політики: зараз — 1 нічний кВт для компаній-споживачів стоїть в 4 рази дешевше, ніж звичайний, який продається з мережі без дефірінцірованного тимчасового тарифу.
Так чому досі нічна електроенергія не зігріває будинки наших громадян, які так втомилися від центрального опалення, газових котелень і величезних платежів за тепло?
Чому в Законі України «Про енергозбереження» в понятті «вторинні енергетичні ресурси» немає згадки про електроенергії, яка виробляється і не споживається в нічний час?
Чому в Україні немає державної цільової програми з використання електроенергії, виробленої з «нічному» тарифом? Чому про цю проблему не з згадують в проекті Енергетичної стратегії України до 2035 року «Безпека. Енергоефективність. Конкурентоспроможність»?
Чому, з урахуванням потенціалу використання «нічного» електроенергії, не прийнято рішення — встановити для всіх споживачів, які використовують нічну електроенергію для опалення, пільговий тариф вартості електроенергії на рівні 0,25 — 0,3 від вартості 1 кВт, який встановлений в денний час, без прив’язки до денному споживанню?
Чому ніхто не думає про можливість отримання додаткового прибутку від продажу нічної електроенергії? Про сплату податків з цих платежів? Загадка.
