сказала, що Росія, яка почала військові дії в Криму, навіть не думає про відступ і збереження своєї гідності. «Дехто говорив, що зараз не можна сильно тиснути на Росію – щоб дати їй можливість зберегти обличчя і залишити «стратегію відступу». Європі потрібно зберегти своє обличчя, а не Росії, яка цього робити не збирається. Обличчя у Росії давно вже немає – є лише особа Путіна», – сказала Грібаускайте в інтерв’ю на телепередачі «Право знати « ЛРТ.
Президент також сказала, що союзники Литви в разі небезпеки готові реагувати не тільки за допомогою 6 додаткових винищувачів в Зокняй, але і за допомогою кораблів на Балтиці.
– Президенте, 6 березня на позачерговій зустрічі глав Європи Ви сказали, що поведінка Росії становить загрозу для всієї Європи, що ми повинні шукати рішення, щоб забезпечити безпеку і не допустити, щоб карту Європи перекреслити заново, чого домагається Росія. Які рішення Ви самі бачите?
– По-перше, звичайно, нам пощастило історично, коли ми 10 років тому стали членами НАТО та ЄС. І це, звичайно, велика допомога. Але зараз ми насправді говоримо про саму Європу, оскільки бачимо феномен, що з’явився, коли одна країна абсолютно знехтувала всі можливі міжнародні зобов’язання ( …).
Ми бачимо країну, яка ні на що не звертає увагу, бреше, відкрито вводить армію без розпізнавальних знаків, а це серйозні міжнародні порушення. Ми бачимо країну, яка почала вести себе, як нацистська Німеччина чи Сталін у 1938-1940 рр. Хворобливі постімперські амбіції зараз демонструються всім країнам Європи та світу. І звичайно, світ повинен реагувати. І дуже добре, що прийшов досить єдиний осуд з усіх точок світу: засудили не тільки Європа, США, а й Китай, який завжди був дружнім по відношенню до режиму Путіна.
Отже, ми бачимо, що всі країни оцінюють однозначно: це жорстокий факт агресії, що порушує всі міжнародні зобов’язання і норми. Але що далі? Чи треба зупиняти цю жорстокість? Звичайно, треба. Ми повинні не тільки говорити, що це негарно, але й намагатися показати, що країни і світ не можуть у 21 сторіччі бути терпиливими до такої жорстокості. Те, що відбувається в Україні, особливо в Криму, показало, що реакція і міжнародні інструменти занадто цивілізовані. Тут я не можу сказати, що вони повинні бути іншими, але ми маємо справу з іншою цивілізацією або поданням про цивілізації. Якщо Захід в 21 сторіччі. То теперішнє поведінку [Росії] я б віднесла до середини минулого сторіччя.
Зіткнення насправді дуже хворобливе, постраждають усі. Я маю на увазі, що не тільки Україна. Європа, США – все, оскільки швидше за все доведеться робити певні санкції. Не тільки дипломатичні і політичні – бути може, потім і економічні. І, звичайно, в такій ситуації страждають усі. Я дуже сподіваюся, що ця холодна війна, яка повертається в міжнародні відносини самою Росією, все ж не досягне найжаркішій і найгіршою точки, але для цього потрібно вжити заходів. Це робить Литва, Європа, країни НАТО, саме тому Литва разом з Польщею консультувалася як з країнами НАТО, так і з США безпосередньо, ми отримали додаткові заходи, необхідні для забезпечення нашої безпеки, оскільки ми говоримо не тільки про Крим, а й про Україну. Ми говоримо про все у європейському регіоні і відносинах з так званими країнами колишнього Варшавського пакту або радянськими республіками.
Постімперські амбіції такі, що навіть нам загрожують, Польщі погрожують. Наприкінці лютого пройшли неоголошені навчання – це міжнародне порушення. (…) Це відкрита демонстрація агресії і загрози країнам Євросоюзу в Балтійському регіоні. Я б хотіла, що б ви ясно зрозуміли, що путінська Росія стає прикладом агресії і одна демонструє всім свою силу.
На Раді ООН всі засудили Росію. Її пропаганду оголошував лише її посол. Ми бачимо, що країна стала заручницею амбіцій однієї людини, бути може хворобливих амбіцій. Коли чуєш, як президент іншої країни звинувачує Польщу і Литву в тому, що вони, наприклад, готували бійців, таке коментувати неможливо.(…)
– Але якщо Росія є заручницею хворої особистості , тим більше неприємно, адже ситуація по суті нагадує 1938, коли Німеччина, рятуючи німецькомовний край в Чехословаччині, захопила, перевіривши, таким чином, реакцію заходу на захоплення Польщі. І нинішньому Кремлю, наприклад, Куршськая коса може здатися незручно віддаленої від Литви. Російськомовних громадян там близько 1 %. Чи може Литва бути впевнена, що Москва не захоче приїхати їх рятувати з Калінінграда на гуманітарних вантажівках?
– Як я згадувала на самому початку, нам пощастило – ми вже 10 років є членами НАТО, ми бачили реакцію через 2 дні. Після бесіди у нас з’явилися додаткові винищувачі, їх зараз 10 замість 4. Те ж саме відбувається і на території Польщі. Якщо буде необхідність, їх буде й більше: якщо будуть потрібні, будуть і кораблі в Балтійському морі, які будуть нас охороняти.
Звичайно, надають інший вплив – через наших політиків, через ЗМІ, шляхом пропаганди, через певні гроші і навіть корупцію, бути може, намагаються дестабілізувати становище в нашому регіоні, в країнах і т.д. Але це вже інші заходи, це не військові, яких країна не може використовувати проти країни НАТО.(…) Ми знаємо, що захищені 5 ст. НАТО, тут боятися нічого, найголовніше – ніколи не треба боятися агресора, оскільки йому саме це і потрібно. Яким би не було держава, її розмір, ми повинні знати, що в другій раз здійснити історичну помилку не зможемо: ми повинні чинити опір і вистрілити, якщо хтось спробує нас окупувати.
– Пані президент, могли б Ви порівняти реакцію США, які послали 12 винищувачів в Польщу і 6 до Литви і санкції ЄС – зупинку переговорів про безвізовий режим і торговому договорі. Чи адекватна така реакція стосовно ситуації в Криму, коли від території України буквально відривають шматок?
– Як бачите, всі санкції, принаймні з боку ЄС, в першу чергу – це інструменти, які досить цивілізовані, коректні, це не військові інструменти. Це спроба говорити, продемонструвати свою думку, припинити якісь переговори, наприклад, лібералізація віз або договорів про вільну торгівлю, і так далі, показуючи, що Європа засуджує і не потерпить такі дії.
США, як основна країна НАТО, вжила заходів для безпеки на прохання Литви та Польщі.(…) Україна, на жаль – не країна НАТО, тому допомогти їй безпосередньо військовим способом набагато складніше, тому для початку і використовують дипломатичні заходи. У четвер в Брюсселі говорили про те, що поступово будемо йти в бік серйозних санкцій.
ЄС і НАТО – різні організації, тому і реакція різна. (…)
Опуститися до рівня Путіна, застосовувати жорстоку військову силу, не виконувати міжнародні норми, Захід не може і, бути може, це добре, інакше воєн було б не уникнути. Після Другої світової війни були створені інструменти та міжнародні угоди, щоб уникати воєн, це особливо відчутно в Європі. Коли ми зараз бачимо перекреслення кордонів у Європі, то велика частина країн Заходу цього просто-напросто не розуміє. Друге, це абсолютно немає виправдань, це засуджується. Дуже добре, що це одностайно робить весь світ. Це сигнал, що світ став більш єдиним проти таких жорстоких дій.
– Росія як правонаступниця СРСР порушує Гельсінські зобов’язання не переглядати кордону. ЄС каже на це : ми зупиняємо переговори про торговельне договорі. Хто пам’ятає , коли була остання зустріч ? Росія навіть не виконувала зобов’язання, які повинна була виконувати, ставши членом СОТ. Що стосується візового режиму – теж важко пригадати, коли було останнє ефективне засідання з цього питання. Чи дійсно це санкції , або їх представляють як санкції , констатуючи те, що так чи інакше не відбулося.
– Ми, члени ЄС, говорили в Брюсселі. Східні члени, які були ближче [до Росії], краще розуміють, що відбувається, видно, що деякі країни, які далеко від Росії, це розуміють інакше, крім того, бути можуть економічно більше залежні, особливо в галузі енергетики. Це можна відчути. Реакція і оцінка – дуже різні. Важко повірити, що в наш час можна не виконувати ніякі міжнародні угоди. Не тільки міжнародні, але і двосторонні, наприклад, між Росією і Україною.
Дехто казав, що не можна зараз чинити на Росію занадто великий тиск – щоб дати їй можливість зберегти своє обличчя і залишити їй «стратегію відступу». Я ясно сказала: Європі потрібно зберегти своє обличчя, а не Росії, яка не збирається цього робити. У неї давно немає обличчя – є лише особа Путіна. Європа ще до кінця не розуміє, що відбувається, і до кінця не розуміє, що настав час самій Європі визначитися і зберегти своє обличчя.
– Ви впевнені, коли говорите «не розуміють»? Ви не згодні з думкою, що реакція країн Європи на дії Росії більше залежить від загальних економічних справ? Польща і країни Балтії реагують жорстко. Німеччина чи Великобританія миряться, оскільки у них більше економічних інтересів: у кого газопровід, у кого російські рахунки в Сіті.
– Можна так подумати, але прем’єр Великобританії висловився ясно і твердо. Його позиція нагадала позицію США, він був у групі тих країн, які вимагали серйозних санкцій. Німеччина також почала рухатися, оскільки саме в той момент відбувалися зміни в Криму і, звичайно, це виклик для кожного європейського правителя, для всіх нинішніх і майбутніх відносин з Росією. Це очевидно починають розуміти деякі західні лідери. Росія надає їм можливість краще пізнати себе, уроки викладаються щодня.
– Позицію литовської влади також не назвеш єдиною. Ви теж раніше говорили, що санкції поки не потрібні. Це було до того, як Крим сказав «ми – російські». Глава МЗС сказав, що потрібні санкції. Спікер – що не Литві вирішувати це питання. Чи може Литва хотіти, щоб ЄС говорив в унісон, якщо у неї немає єдності.
– Я думаю, що окремі політики повинні і можуть мати різні думки. Конституція передбачає обов’язки в галузі зовнішньої політики та оборони. Один з таких обов’язків – обов’язок президента захищати суверенітет країни, саму країну, і здійснювати зовнішню політику разом з урядом. Я цей обов’язок виконую.
Якщо є загрози, я їх відкрито озвучую.(…) Оскільки мій обов’язок – попереджати жителів Литви про загрози, займатися провінцією. Я це і роблю, як на міжнародному рівні, так і всередині Литви.
Інтерв’ю дано у скороченні.
