Не так давно на сторінках «ЗЛ» (№6(35) від 20 лютого ц.р.) ми подавали інтерв’ю з одним з героїв Київського Євромайдану сотником-євреєм для одного з ізраїльських видань, який не побажав розголошувати своє ім’я для загалу. А на днях, згідно з повідомленням вітчизняного інтернет-видання Nedelya-ua з посиланням на IzRus, раптом набула розголосу ще одна цікава і загадкова історія:
«Поліція ізраїльського міста Петах-Тікви прийняла до розгляду скаргу на Натана Хазіна, одного з польових командирів «Євромайдану».
Скарга базується на інформації, яку Хазін сам висловлював у різних інтерв’ю, зокрема, як повідомляє сайт NRG, він заявив, що особисто вбив співробітника українських правоохоронних органів.
Згідно скарзі, копію якої отримав портал IzRus, місцеву поліцію заявник просить перевірити свої підозри в тому, що Хазін скоїв цілу низку інших злочинів: нанесення збитку іноземним дружнім державам або структурам (121 стаття КК Ізраїлю), добровільна мобілізація в іноземні військові формування (122 стаття КК), навчання веденню бойових дій і використання зброї (143 стаття КК).
Подавець скарги Равид Гур підкреслив, що не належить ні до однієї партії, ні до однієї організації чи руху.
– Я представник тієї невеликої, активної і поки неорганізованої групи російськомовних ізраїльтян, які вкрай негативно і осудливо відносяться до надмірно активної участі громадян нашої країни в українській кризі, їх виступам на стороні неонацистських сил України, – заявив активіст.
Як повідомляє американське видання JTA, в розмові «польовий командир» Хазін повідомив, що використовував під час українського перевороту свій «великий бойовий досвід», отриманий в ході служби в ізраїльській армії, а саме – в рядах розвідувального батальйону «Шуал Шімшон» піхотної бригади «Гіваті». Крім того в інтерв’ю українському телеканалу «Еспресо-ТВ» (програма « Підсумки « М. Вересня від 20 березня), Хазін розповів, що служив офіцером строкової служби протягом двох років.
Однак, як з’ясувалося, ізраїльський герой українського майдану, м’яко кажучи, щось наплутав про своє бойове минуле .
Джерела порталу IzRus в структурах безпеки Ізраїлю повідомили, що Натан Хазін репатріювався з Одеси в 1993 році, був мобілізований на початку 1996 року, і в армії залишався не більше півтора місяця. Щодо «Шуал Шімшон», то цього підрозділу в роки служби Хазіна взагалі не існувало. Розвідувального батальйону, назва якого перекладається як «Лисиці Самсона», був створений тільки в 2001 році.
Те ж американське видання JTA написало, що «називає себе «Дельта» командир 40 Блакитних шоломів», приховує своє ім’я і навіть обличчя. Він ходить у масці і шоломі, під яким, за його словами, носить кіпу. При цьому рабин України Моше Асман підтвердив, що мова йде про ізраїльтянина, з яким він особисто знайомий».
Отже, Хазін дійсно був репатріантом, дійсно призивався до армії, але потім жити в Ізраїлі не захотів. Два роки тому журналіст Шимон Бріман характеризував його так: «галерист, колекціонер і уродженець Одеси Натан Хазін є російськомовним ізраїльтянином і релігійним євреєм, який ось уже кілька років живе в Києві, курсуючи по столицях Європи в пошуках предметів антикварної юдаїки».
В їх бесіді Хазін хвалився, що шукав подарунок до 60-річчя В. Путіна: «Спеціально для ювілею Володимира Путіна я знайшов у Франції унікальну річ, яка особливо актуальна в рік 200-річчя Вітчизняної війни 1812 року. Ця зброя – шедевр збройового та ювелірного мистецтва, інкрустована золотом шабля з піхвами наполеонівського маршала Огюста Мармона».
Прийшовши в табір бойовиків майдану, Хазін намагався показати себе військовим «спецом». Спочатку, не знімаючи маски, він пропонував свої послуги «Правому сектору», потім зупинився на «військовому» крилі ВО «Свобода». У своєму спілкуванні з пресою він неодноразово підкреслював, що ніде не чув жодного антисемітського випаду і заявляв в інтерв’ю Миколі Вересню: «Краще бути жидобандерівцем, ніж жидомоскалем».
За словами Хазіна, він почав надавати допомогу Майдану, коли побачив, що «ненавчена молодь змушена протистояти міліцейському спецназу».
Звичайно, така кількість представників різних національностей, які в буремні дні Євромайдану, стали пліч-о-пліч з українцями у боротьбі за світле майбутнє України, в тому числі серед яких дійсно було досить багато представників і єврейської нації, є не на руку Москві, яка події на Майдані намагається подати перед усім світом, як справу рук «неонацистів», «бандерівців» і «антисемітів». Тому було досить дивним повірити у звинувачення одного російськомовного єврея у бік іншого єврея, який долучився до звитяги українського народу у ті скрутні для усієї держави дні.
Йосип Аронець
