Забудовник вирішив не зважати на рішення міської ради, згідно з яким земельну ділянку було виділено під город та особняк. Тож за кілька років на місці садиби постала багатоповерхівка.
Замість городу — багатоповерхівка
Протягом двох років Вища рада правосуддя регулярно отримувала скарги на Владлену Лазаренко із Солом’янського районного суду м.Києва. Причини були схожі: недотримання строків розгляду справ, невчасне внесення актів до ЄДРСР та ненадсилання копії рішення стороні. Підсумувала всі ці скарги історія про незаконну забудову. Дисциплінарні справи відкривали за кожною заявою, але врешті їх об’єднали в одну й розглянули наприкінці січня цього року.
З’ясувалося, що суддя розглянула справу за позовом власника ділянки, який уклав договір із замовником про будівництво об’єкта нерухомості, розроблення проектної та іншої документації, про отримання ним у зведеному будинку окремої квартири. Проте щось пішло не так, і виявилося, що здати новобудову в експлуатацію неможливо.
Позивач стверджував, що уклав договір, згідно з яким відповідач, прийнявши від нього
ділянки та кошти на організацію будівництва, не виконав зобов’язань щодо забезпечення прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію. Відповідач запевнив, що це сталося через незалежні від нього причини, зокрема через зміни в законодавстві. Так, у червні 2017 року набули чинності зміни до закону «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до яких скасовано категорії складності будівництва та декларації про початок виконання будівельних робіт, а також змінено порядок уведення об’єктів у експлуатацію. Відповідач не може отримати акт готовності об’єкта для експлуатації. Крім того, між позивачем і відповідачем не вирішено питання стосовно частки в об’єкті нерухомості у вигляді квартири в рахунок оплати за договором.
Згодом позивач змінив вимоги, забажавши отримати право власності на весь будинок — 243 квартири. Суддя задовольнила позов у повному обсязі.
Апеляційний суд скасував це рішення, адже відповідно до генерального плану м.Києва, затвердженого у 2002 році міською радою, ділянка, на якій збудували багатоповерхівку, належить до території житлово-садибної забудови та частково території зелених насаджень. Тобто сам факт існування об’єкта нерухомості, який став предметом спору, незаконний, адже це самочинне будівництво.
Департамент містобудування та архітектури на замовлення позивача видав містобудівні умови та обмеження для забудови ділянки. Указані умови встановлюють гранично допустиму висоту будівель — не більше ніж 4 поверхи, а призначення землі — зведення невеликих житлових будинків із присадибними
ділянками. Однак об’єкт, який став предметом спору, має 9 поверхів, трисекційний, з підвалом і технічними поверхами. Він не відповідає містобудівним умовам ні за площею, ні за поверховістю та розміщенням.
На думку апеляційного суду, В.Лазаренко порушила норми матеріального та процесуального права.
Справа без спору
Дисциплінарна палата також побачила в діях судді порушення. Адже в цивільному процесі сторонами у справі є особи, зацікавлені в результаті, а відповідачем — особа, яка оспорює чи не визнає права позивача на щось. При цьому у справі, про яку йде мова, відповідач жодним чином не оспорював права власності позивача на будинок. Більше того, обидві сторони заявляли претензії щодо наказу департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю, який і був перешкодою для виконання відповідачем зобов’язання за договором. На думку дисциплінарної палати, до справи мав бути залучений саме цей департамент, а також Київська міська рада як представник територіальної громади, інтереси якої порушено самочинним будівництвом.
В.Лазаренко вирішила цивільний спір між особами, якого насправді не існувало, і при цьому не звернула уваги на дійсно важливі докази: порушення забудовником норм і скасування декларації про початок виконання будівельних робіт.
За недотримання строків розгляду справ, невчасне виготовлення рішень і порушення, допущені у справі про незаконне будівництво, палата вирішила звільнити суддю.
Забудовник вирішив не зважати на рішення міської ради, згідно з яким земельну ділянку було виділено під город та особняк. Тож за кілька років на місці садиби постала багатоповерхівка.
Замість городу — багатоповерхівка
Протягом двох років Вища рада правосуддя регулярно отримувала скарги на Владлену Лазаренко із Солом’янського районного суду м.Києва. Причини були схожі: недотримання строків розгляду справ, невчасне внесення актів до ЄДРСР та ненадсилання копії рішення стороні. Підсумувала всі ці скарги історія про незаконну забудову. Дисциплінарні справи відкривали за кожною заявою, але врешті їх об’єднали в одну й розглянули наприкінці січня цього року.
З’ясувалося, що суддя розглянула справу за позовом власника ділянки, який уклав договір із замовником про будівництво об’єкта нерухомості, розроблення проектної та іншої документації, про отримання ним у зведеному будинку окремої квартири. Проте щось пішло не так, і виявилося, що здати новобудову в експлуатацію неможливо.
Позивач стверджував, що уклав договір, згідно з яким відповідач, прийнявши від нього
ділянки та кошти на організацію будівництва, не виконав зобов’язань щодо забезпечення прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію. Відповідач запевнив, що це сталося через незалежні від нього причини, зокрема через зміни в законодавстві. Так, у червні 2017 року набули чинності зміни до закону «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до яких скасовано категорії складності будівництва та декларації про початок виконання будівельних робіт, а також змінено порядок уведення об’єктів у експлуатацію. Відповідач не може отримати акт готовності об’єкта для експлуатації. Крім того, між позивачем і відповідачем не вирішено питання стосовно частки в об’єкті нерухомості у вигляді квартири в рахунок оплати за договором.
Згодом позивач змінив вимоги, забажавши отримати право власності на весь будинок — 243 квартири. Суддя задовольнила позов у повному обсязі.
Апеляційний суд скасував це рішення, адже відповідно до генерального плану м.Києва, затвердженого у 2002 році міською радою, ділянка, на якій збудували багатоповерхівку, належить до території житлово-садибної забудови та частково території зелених насаджень. Тобто сам факт існування об’єкта нерухомості, який став предметом спору, незаконний, адже це самочинне будівництво.
Департамент містобудування та архітектури на замовлення позивача видав містобудівні умови та обмеження для забудови ділянки. Указані умови встановлюють гранично допустиму висоту будівель — не більше ніж 4 поверхи, а призначення землі — зведення невеликих житлових будинків із присадибними
ділянками. Однак об’єкт, який став предметом спору, має 9 поверхів, трисекційний, з підвалом і технічними поверхами. Він не відповідає містобудівним умовам ні за площею, ні за поверховістю та розміщенням.
На думку апеляційного суду, В.Лазаренко порушила норми матеріального та процесуального права.
Справа без спору
Дисциплінарна палата також побачила в діях судді порушення. Адже в цивільному процесі сторонами у справі є особи, зацікавлені в результаті, а відповідачем — особа, яка оспорює чи не визнає права позивача на щось. При цьому у справі, про яку йде мова, відповідач жодним чином не оспорював права власності позивача на будинок. Більше того, обидві сторони заявляли претензії щодо наказу департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю, який і був перешкодою для виконання відповідачем зобов’язання за договором. На думку дисциплінарної палати, до справи мав бути залучений саме цей департамент, а також Київська міська рада як представник територіальної громади, інтереси якої порушено самочинним будівництвом.
В.Лазаренко вирішила цивільний спір між особами, якого насправді не існувало, і при цьому не звернула уваги на дійсно важливі докази: порушення забудовником норм і скасування декларації про початок виконання будівельних робіт.
За недотримання строків розгляду справ, невчасне виготовлення рішень і порушення, допущені у справі про незаконне будівництво, палата вирішила звільнити суддю.
