Облаштування інтер’єру української хати кілька десятиліть тому було не менш складним, ніж саме зведення житла.
Раніше дім українського селянина був переважно однокамерним – кімната виконувала функції і сіней і комори. Однак пізніше з’явилися двокамерні житла – окрім світлиці також були сіні. Ще пізніше трикамерні – світлиця, сіни і комора. Проте розмір самих приміщень майже не змінювався. Згідно з даними етнографів, у більшості хат, що збереглися з кінця ХІХ і початку ХХ століття площа житлової зони складала, в більшості випадків, 5 х 5 м.
Житлова зона і хатнє начиння
Житлова зона зрідка було поділена на кілька кімнат (хоча все залежало від заможності господаря дома). Проте світлиці були поділені на так звані сектори: робочий, кухонний, святковий, репрезентативний, сектор для відпочинку, сектор для харчування.
В кухонному секторі була розташована піч, а також, часто, водник – ослінчик чи спеціально відведене місце, де стояли відра з водою. У двокамерних хатах водник найчастіше знаходився в сінях. Піч зазвичай будували ліворуч або праворуч від входу. Від печі до причілкової стіни розміщували спальне місце – піл. Інколи це були дерев’яні ліжка. Якщо в сім’ї були немовлята, то поруч з постіллю вішали колиску.
Біля протилежної від печі стіни розміщували лавку біля вікон. Саме тут господині займались прядінням та іншими домашніми справами. Лава була досить довгою – найчастіше 4 метри завдовжки. Раніше лави були закопані в земляну долівку. Пізніше, на початку ХХ століття, їх почали модернізувати – робили переносними.
Стіна навпроти дверей мала репрезентативну функцію. Тут наші предки найчастіше розміщували ікони, на так званих божницях. Найчастіше це були прибиті до стіни рейки. Ікони як і зараз прикрашали рушниками, на Зелені свята прикрашали гілками.
Поліський інтер’єр
Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Наприклад, за даними науковців, риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні). 
Очевидно, що такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше.
Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг. Такий інтер’єр в цілому був характерний для всіх українських регіонів.
Київський інтер’єр
На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби. 
Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися олійними фарбами.
Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.
Полтавський інтер’єр
Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом. 
Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.
Південний інтер’єр
Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя. 
Варто зазначити, що на початку ХХ століття до варистої печі добудовували додаткову піч – грубу, яка служила для опалювання житла. Цей комплекс – піч-груба – мав конструктивно-архітектурне вирішення, що продовжувало традиційні прийоми, що були поширені у всіх регіонах України.
Подільський інтер’єр
На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава. 
Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки.
Західноукраїнський інтер’єр
Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області) має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом. 
В Західній Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.
(Ілюстрації – комплект листівок, який виконали кандидат історичних наук архітектор Тамара Косміна та художник Зінаїда Васіна. Комплект мав назву “Українське народне житло” і вийшов він у 1986 році). – Культурно-історичний портал “Спадщина Предків”
Джерело: Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ
