Кого із поціновувачів вітчизняних міцних напоїв не цікавила історія виникнення і творення легендарного Закарпатського коньяку.
Зацікавила ця історія й Олександра Герешка, який вирішив з нею поділитися читачами:
“Мене завжди цікавила історія виникнення закарпатського коньяку. В мої перші студентські роки молодь знала лише вино, в більшості домашнє. А коли до нас в університет приїжджали гості із Грузії чи Вірменії, то привозили домашній коньяк, якого тут тоді чомусь не робили. Це дуже дивувало.
Як же на Закарпатті з’явився коньячний комбінат? Виявляється, як «наш ответ Чемберлену». Радянський Союз прагнув позбутися цього напою із країн НАТО і розширював його виробництво. Треба визнати, це з розряду того, що у комуністів, як і автомат Калашнікова, вийшло добре. І з ніг декого збивало майже так само.
Не знаю, як зараз, останні роки вже не в темі, а був тривалий час, коли Ужгородський коньячний залишався чи не єдиним бастіоном захисту справжньої якості напою. Думаю, що за ті заслуги тепер, після перемоги над ним жадібності, нахабства та бездушності сучасних винократів, його треба канонізувати. За героїчні намагання дотримуватись на своїй території заповідей Божих.
Також можна впевнено стверджувати, що «той справжній закарпатський» коньяк нерозривно пов’язаний з його «татом» Володимиром Гісемом.
Моє особисте знайомство з нашим коньяком почалося відразу після закінчення восьмого класу школи. Ні, у 1975-му році діти не пили коньяк. Але відбували трудову практику. Десять днів ми на спекотному сонці перекладали вторинну тару, пляшки, з просочених риб’ячим жиром міхів у дерев’яні ящики. На подвір’ї коньячного комбінату.
Потім, вже працівником телебачення, я робив програми про завод, спілкувався кілька разів з Гісемом в різних цікавих обставинах. Так що його захаращений, схожий на конторську кімнату 60-х років кабінет знайомий мені особисто. Єдине, що змінилося тоді там з 60-х, це велика колекція фальсифікату, зібраного господарем з різних локацій. Тоді Гісем ще мав надію зберегти державний стандарт. Саша, – гнівно говорив мені, – ти уявляєш, вони хочуть дозволити робити коньяк НЕ З ВИНОГРАДУ! Це для нього було рівнозначно ядерній війні. Він пережив Лігачовські порубки виноградників, наїзди рейдерів (кажуть, що у часи Януковича рейдерські апетити на завод погасив… Путін). Він не розумів, коли свої на забаганки «Європи» дуже ускладнювали виробництво в Україні справжнього божественного напою.
Я добре пам’ятаю роки, коли в Ужгород привозили коньячні спирти, настоювали і розливали у пляшки з французькими етикетками. Знайомий розповідав, як перебуваючи в Парижі, бачив в магазині кришталеву пляшку французького коньяку. Вирішив подивитись. На донці дрібним штифтом читалося: La rue Tymiryazeva,19 … de l’Ukrain.
Офіційна історія сучасного промислового виробництва закарпатських коньяків почалася в 1961 році. Саме тоді був створений Закарпатський коньячний комбінат. Однак насправді, історики виноробства вважають народженням легендарних коньяків Закарпаття 1959 рік – час, коли в передмісті Ужгорода, в селі Великі Лази, на базі місцевого винзаводу остаточно сформувалася група талановитих коньячних фахівців, майбутніх майстрів закарпатського коньяку. Наставником і першим помічником молодих фахівців став тодішній головний інженер обласного тресту, сучасна легенда українського виноробства – Едуард Армаісовіч Міхаельянц. Завдяки допомозі і порадам Едуарда Армаісовіча, коньячні майстри заводу створили цілу колекцію коньяків, якими ми насолоджуємося і сьогодні. Коньяк «3 зірочки» став початком цієї колекції. Він був створений з купажу коньячних спиртів, закладених ще в Великих Лазах. Незабаром коньячне виробництво перевели до обласного центру Закарпаття – Ужгород, де і почали зводити повноцінний коньячний завод. Розпочалася ера Гісема та його команди.
В часи дефіциту, блату та совкових понять кожен ужгородський більш-менш помітний керівник мав мати ходи до коньячного заводу. Вибити тут за заводською ціною ящик напою «на Київ», або налити собі прямо з мензурки в лабораторії суперовий купаж додому. Випадало це й мені.
Що ще можна розказати про коньяк? За традицією 31-го березня роблять дистиляцію (перегонку) виноматеріалів. З 1-го квітня починають рахувати життя коньяку. Перший рік не рахується, це час повернення спирту до нормального стану. Тобто залитий цієї весни коньяк наступної весни буде вважатися коньяком 2022-го року. Через два роки він стане коньяком V.S., далі Superior, потім V.S.O.P., потім V.V.S.O.P. і нарешті X.O.
Кожне закарпатське немовля знає, що дистиляти завжди виходять чисто білі. Звідки ж береться коньячний колір? Як не дивно, винні бочки винні. Тобто від вина просочені танінами. Ці таніни і придають коньяку притаманний колір. Винні бочки – то від скупості. Не викидати ж їх після 8 років вживання, коли грибок ставить на цій тарі остаточний винний хрест. Бочки роблять із їстівного каштану або скельного дубу. Це ж треба? І той і інший ростуть у Закарпатті! Вино і бочки – вартові традицій коньячної кольорової гами.
Не обійшлося і без зради. В міжнародній класифікації український коньяк проходить як «рускій бренді». Саме так, на відміну від запатентованих іншими країнами власних назв: французьких «Коньяк» та «Арманьяк», грецької «Метакси», вірменського «Арбуна», болгарської «Пліски».
Щодо справжньої дегустації. Вона повинна відбуватися «без нічого», тобто до коньяку пасує лише коньяк. Не вірте у французькі «три С». Кава, шоколад і сигара – ознаки плебеїв.
Вживають коньяк особливим способом. За процедурою «Три носи». Маючи на увазі очі, ніс і рот. Спочатку дивимось. Переймаємося важливістю моменту. Попутно гріємо. Можна на спеціальній коньячній свічці для лінивих. Потім нюхаємо. Потім ковтаємо. Це не все. Ті краплі, що залишилися в бокалі, виливаємо на долоні. Розтираємо. Перевіряємо, чи не смердить дріжджами або цукром. Можна потерти собі щоки. Дамам за вухами. Все. Ви рафінований аристократ. Посувайтеся до каміну. Прикривайтеся пледом. Берімор! Доливай!
Всесвітньо відомий французький майстер коньяку Жан-Поль Камю якось сказав: “Виготовити прекрасний коньяк легко. Все що Вам для цього потрібно – прадід, дід і батько, які присвятили цьому все своє життя”. Історія закарпатських коньяків багато в чому схожа з історією французьких не тільки технологією виготовлення, а й відданістю коньячних майстрів своєї справи. Вони не тільки навчилися готувати прекрасний коньяк, а й зуміли надати йому особливого смаку і неповторного аромату, перед яким багато коньячних майстрів Франції поважно знімають капелюх…
Так було. Так є?”
Коктейль від автора:
“Коктейль “Ідіот”:
1/4 – коньяк ХО
3/4 – кола“.
ФОТО: УКЗ Тиса
