Істерія навколо «фатальної дати» 15 березня –це шкідливі сентенції, які носили ознаки інформаційно-психологічної операції.
Прогнози, які давалися «експертами», «військовими аналітиками» та іншими «корисними ідіотами» українського інформаційного простору щодо погіршення ситуації на лінії зіткнення і виходу фільму Bellingcat, як мінімум, не виправдалися.
Нагадаю, що за тиждень до зазначеної дати – 15 березня – в українських ЗМІ почала масовано з’являтись інформація про пожвавлення російських військ на сході України.
У ЗМІ вкидалася інформація, що на лінії зіткнення спостерігається концентрація важкої техніки росіян, проходять мобілізаційні заходи, відбуваються планові командно-батальйонні навчання на всіх без винятку полігонах 1-го та 2-го армійських корпусів «ЛДНР». Більше того, повідомлялося про завезення пиломатеріалів в тилові райони. Зокрема, йшлося про окупований Алчевськ.
Зазначу: на думку так званих «експертів», це свідчило про підготовку до можливого наступу підтримуваних Росією незаконних збройних формувань на позиції українського війська.
Утім, Алчевськ – це тилове місто, що розташоване на великій відстані від лінії розмежування. Відповідно, завезення лісоматеріалів для т.зв. «інженерного обладнання позицій», свідчить не про підготовку до наступу на позиції ЗСУ, а навпаки – укріплення фортифікаційних споруд і проведення додаткових інженерних заходів. Якщо бойовики готують наступ, їм просто немає сенсу укріплювати позиції поблизу Алчевська.
Як гранична дата називалося 15 березня. Цього дня мав би початися наступ армійських корпусів «ЛДНР» і, відповідно, позиційна війна перетворилася б на активну фазу військового протистояння. Але цього не відбулося.
Варто зауважити, що чи не єдиним джерелом правдивої інформації в цій ситуації виступив аналітичний відділ ГІ «Права Справа».
Тоді ми спростували відверто дурнувату інформацію про можливість наступу збройних сил Російської Федерації і, відповідно, намагалися знизити градус напруги в українському суспільстві.
Наскільки нам це вдалося? Як мінімум, ми нейтралізували ті, на мою думку, шкідливі сентенції, які носили ознаки інформаційно-психологічної операції.
Втім, на такі відверто провокаційні інформаційні закиди мали б відреагувати відповідні служби, до компетенції яких входить захист національної безпеки України.
На жаль, я не почув відповіді від українських правоохоронних спеціальних служб щодо авторів подібних сентенцій.
