Понад 3,5 млн. грн зібрали тернополяни на місцевому Майдані узимку 2013–2014 років, повідомляють його координатори. Але документи зі звітами про їх використання надати нам не змогли.
Тільки станом на 18 грудня Євромайдан у Тернополі зібрав 1 млн. 119 тис. 333 грн, деталізує один із координаторів студентського Євромайдану у Тернополі Любомир Шимків.
– З них 22 тис. 48 грн пішли на закупівлю продуктів, 68 тис. 768 грн – оргвитрати, 647 тис. 729 грн – на перевезення майданівців до Києва, – говорить він. – До Києва тоді відправили 4048 людей.
Залишок станом на 18 грудня був 391 тис. 521 грн, пригадує пан Шимків.
А починалося все з намету на Театральному майдані і звичайних туристичних наметів.
– Люди справді були дуже жертовні – за три місяці назбирали дуже багато. Загалом – більше 3,5 млн. грн, – каже Любомир Шимків. – Кошти ми витратили на транспортні витрати, технічне забезпечення, засоби захисту – бронежилети, щити, харчування, медичне забезпечення на та потреби потерпілих, поранених, а також роздали сім’ям загиблих на Майдані.
Порівняно з Майданом 2004 року, Революція Гідності вирізнялася ще більшим народним підняттям, вважає пан Шимків.
– Хтось намет привіз, хтось допоміг автобусом, хтось – пальним, – продовжує він.
Справді, як тільки розпочався Майдан, у Тернополі встановили наметове містечко, пригадує тодішній керівник Штабу національного спротиву Тернопільщини Володимир Стаюра.
– Спершу намети були туристичні. Але ми побачили, що вони залегкі і їх зносить вітром. Також було холодно. Тож ми поставили уже військові намети. Роботу координували три політичні сили: «Батьківщина», «Свобода» та «УДАР», а також громадські організації і студенти, – розповідає пан Стаюра. – Студентам доручили займатися коштами. На Майдані завжди були скриньки.
У наметах майже одразу виникли склади теплих речей, які тернополяни приносили на заклик Майдану.
– Роботу ми координували з центральним Штабом у Києві. Нам повідомляли про потребу в одязі – збирали одяг, у касках – збирали гроші на каски… Були люди, які відповідали за транспорт. Частина власників автобусів допомагала безоплатно, – пригадує пан Стаюра.
Не було такого, щоб тернополяни забезпечували тільки тернополян, а волиняни – тільки волинян. Тернополянка Лілія Мусіхіна у той час була в одній із сотень Майдану.
– Був централізований склад, і ми йшли саме туди, – каже вона. Найбільше організаторів і координаторів збору одягу, їжі і грошей на місцях вражала жертовність простих людей. – Ми з ними досі підтримуємо зв’язок. От, приміром, баба Ганя – пенсіонерка, яка не працює. Досі жертвує по 200 грн з пенсії. Ми розуміємо, що для неї це значна сума. Аналогічно пані Ольга Жулковська підтримує. Таких людей є багато, – деталізує Володимир Стаюра. Окрім наметів на Театральному, тернопільські майданівці збирали пожертви на ринках, додає Любомир Шимків. Та вже взимку 2014-го з’явилися невідомі люди, які збирали нібито на Майдан по квартирах. – Були і декілька випадків, коли звичайні злодюжки хотіли викрасти пожертви тернополян з наметів, – каже пан Стаюра. – Тому ми організували охорону з добровольців і козаків. А ще прикро, що тепер є багато різних громадських організацій, які приписують собі волонтерство на Майдані.
До слова, у Тернополі виникали моменти, коли координаторів збору пожертв звинувачували у непрозорості використання коштів. У підсумку порушень не виявили – заяви залишилися просто словами.
«Станом на 1 березня цього року у нас було 933 тис. 274 грн, – розповідала наприкінці квітня скарбник тернопільського Євромайдану Наталія Гайдук… Більше ніж 362 тис. грнупродовж березня-квітня видали з каси потерпілим під час подій на Майдані та сім’ям загиблих. Але на 29 квітня ще залишилися 570 тис. 800 грн. Ці кошти теж використаємо для надання допомоги потерпілим на Майдані». У списку потерпілих на кінець квітня було 100 понад осіб, повідомляла тоді волонтер медслужби Євромайдану Наталія Мазур. Наш журналіст звернувся 3 грудня до Наталії Мазур з питанням про те, чи можна отримати фото документації, де фіксували видатки потерпілим. Телефон жінки спершу був зайнятий. Коли ж вона перетелефонувала, то сказала, що забула деталі тих подій і про документацію не знає.
– Я думала, що це телефонує мама одного з полонених, сказала пані Мазур. – Я вже не пам’ятаю всього. З Наталією Гайдук зараз не спілкуюся. Ми зараз займаємося військовополоненими.
Зрештою, ми знайшли контакти Наталії Гайдук. Вона запевняє, що зошити зі звітністю існують, але не знає, де вони. – Я у травні поїхала до США і замкнула їх у сейфі, – говорить жінка.
У кого залишила ключі від сейфу, пані Гайдук сказати не змогла. Але пообіцяла надати детальніший коментар.
Джерело: НТ
P. S. Мабуть, слід сказати, що подібна ситуація склалася і в інших областях. Так в Івано-Франківську, якщо читач собі пригадує, з офісу УНП зникла частина зібраних грошей, що залишилася не використаною після Майдану, а у Львові активісти й досі вимагають фінансового звіту від одного з діячів місцевого Євромайдану Романа Березіцького…
Загалом же після Євромайдану в Україні залишилося не з’ясованими чимало фінансових запитань.
