2015 може стати останнім в запаморочливої кар’єри «Бойового Кролика»
Український парламент
Минулий важкий рік виробив в українцях звичку звіряти власне життя з ходом війни на Сході. І ця болюча тема закриває собою існування другого фронту в Україні. Фронту не менше небезпечного і руйнівного для майбутнього країни. Поле бою знаходиться в центрі країни, у Києві, де по-справжньому вирує невидима війна за владу.
Рік, що настав, цілком імовірно, принесе Україні вирішальні битви саме на цьому театрі воєнних дій – внутрішньополітичному. Тут досі йшли, ретельно приховувані за вивіскою «єдності влади», позиційні битви, кожна з яких наближала час вирішальної битви. В якій, щоправда, буде всього одна запланована жертва – Арсеній Петрович Яценюк. Прем’єр-міністр України, відомий більше як «Кулявлоб» та «Бойовий Кролик».
Багато що вказує на те, що 2015 може стати переломним в запаморочливій кар’єрі Яценюка. Шлях в політичний маргінес він проходить набагато стрімкіше своєї вчительки Юлії Тимошенко. Та й ворог у нього набагато рішучиший Ющенка і розумніший Януковича, з якими мала справу Юля. Не пощастило «Сєні» з ворогом. Зрозуміло, кого мається на увазі. Петра Олексійовича Порошенка. Президента України, більш відомого як «папа» чи «Шоколадний Заєць».
Рольові ігри
За розв’язком цієї руйнівної для країни битви ми будемо спостерігати саме в 2015 році – коли всі хитромудрі пастки, розставлені Зайцем, спрацюють і намертво стиснуть жертовного кролика. В принципі, це випадок цілком типовий для політичної конкуренції. Але в нашій ситуації є один пікантний момент – у вигляді приманки, яку Порошенко помістив у капкан для Яценюка, виступає народ України, вітчизняна економіка і ще багато всього, що може перемолоти швидкими щелепами «народний прем’єр-камікадзе». Що, в свою чергу, цілком типово для постсовкової української політичної культури, яскравими представниками якої є обидва ворогуючих персонажі.
Ні в кого не залишилося ілюзій про те, що ці вищі керівники держави є носіями ідей Майдану і революціонерами, готовими зламати хребет прогнилої і з’їденої корупцією Системи, побудованої «папереднікамі» (і не без їх безпосередньої участі)? Та й чи здатні до знищення кланово-олігархічної системи люди, що виросли в її інкубаторі, що прийняли її правила гри і моральні принципи (якщо слово «мораль» взагалі доречно в цьому випадку)? Тому їх конфлікт, як би вони не силкувалися до пори його приховувати, – далеко не світоглядний. Він примітивний у своїй суті. Прем’єр-міністр маніакально хоче стати президентом, а президент, цілком зрозуміло, відчуває не менш маніакальне бажання в зародку задушити цю «гадину». Просто ці двоє трохи розумніші відомої конкуруючої парочки Ющенка-Тимошенко, і, врахувавши їхній сумний досвід, не виносять своєї взаємної ненависті назовні.
Чи говорив Яценюк з Меркель про «це»?
Взаємні почуття загострюються і від того, що Яценюку, за великим рахунком, зовсім необов’язково прогризати доріжку до кабінету на Банковій. За кілька днів до візиту прем’єра до Німеччини 8 січня, німецька преса озвучила бажання «західних друзів і партнерів України» бачити країну не декларативною, а реальною парламентсько-президентською республікою, в якій прем’єр-міністр керував би всім внутрішньополітичним життям країни. І начебто старенька Меркель мала намір говорити про «це» з Арсенієм. Ну, тобто про те, як залишити президенту почесне право марширувати по Банковій з прапорцем і іграшковим барабаном, співаючи патріотичні колядки. А інше візьме на себе рішучий «народний прем’єр».
Чи подобаються Петру Олексійовичу такі балачки «Сєні» з фрау Меркель – питання риторичне. Порошенко, звичайно, не проти парламентсько-президентських конструкцій, але виключно в разі, якщо прем’єр буде ходити в туалет, отримавши на те найвище благословення. Але в парі Порошенко-Яценюк такі відносини вже неможливі.
Блиск і злидні реформатора
Ретельно демонстративна «єдність влади» – не тільки ширма, за якою ховаються взаємна неприязнь і конкуренція. Порошенко зміг перетворити цей спектакль в інструмент для знищення конкурента.
Перші дев’ять місяців нічогонероблення і роботи на публіку з походами в німецький фаст-фуд і польотами в економ-класі – це перший етап розчарування частини прихильників «Бойового Кроля» в його революційному потенціалі. Тут Петру Олексійовичу не довелося втручатися. Арсеній Петрович зі змінившимся обличчям теревенив про реформи, не поворохнувши для їх початку й пальцем. Добалакався «Кролик» до того, що навіть його західні друзі прямо натякнули, що такі необхідні кредити український уряд отримає, лиш коли почнуться такі необхідні Україні реформи.
Відмазка такого демонстративного реформаторського неробства у «народного прем’єра» була залізна – підла Верховна Рада, наповнена старою гвардією Януковича. На цій темі Арсеній Петрович безсоромно робив собі щоденно промо, розчулюючи натовп співчуваючих громадян, які у відчаї заламували руки, дивлячись на вистави «Кролика» у Шустера – з криками про те, як злі дядьки не дають «Кулявлобу» здійснити економічне диво.
Крім вирішення безлічі об’єктивних тактичних завдань, позачергові вибори для Петра Порошенка були і примарною спробою переформатувати Кабмін в надії, що Арсній не набере критично необхідного числа голосів. Однак «Кролик», треба віддати йому належне, довгими вечорами в студії Шустера встиг натягти собі непогану електоральну міць. По-швидкому «кинувши» подругу і вчительку «Юлеволю» і, уклавши сепаратний пакт з її правою рукою – Турчиновим, – він жваво урвав частину популярних комбатів та активістів-журналістів, збивши банк голосів, який явно дозволяв втриматися на посаді прем’єра. Мало того – при цьому слабкий на почуття власної величі «Кріль», прикинувши на калькуляторі свій відсоток в ЗАТ «Верховна Рада України», явно забронзовів і, замість того, щоб по-пацанськи домовитися про квоти в Кабміні, які влаштували б Президента, став проводити дурні прес-конференції, висуваючи безглузді претензії «на все».
Навіщо потрібні варяги
І тут Порошенко підставив його перший раз. Ідея з впровадженням в Кабмін іноземців мала неприємний для держателя Народного Фронту зворотний бік. Відмовитися від такої прогресивної президентської ініціативи Яценюк не міг, критикувати її було б верхом безглуздя. Тому що «нам би іноземців в уряд» – фраза абсолютно «кухонна». Сотні тисяч обивателів на повному серйозі вважають, що наших злодюг треба гнати втришиї від державного корита і посадити там сторонніх безсрібників-чудотворців, які знають толк в економічних чудесах. Страшно уявити шкоду зубної емалі, якої завдав собі «Сєня», скрегочучи зубами від люті, але зробити він нічого не міг. А грати жовнами було від чого. Іноземці були впроваджені в міністерства, які традиційно вимивали з бюджету кошти, так необхідні прем’єру для фінансування власного партійного проекту.
Загалом, «папі» вдалося трохи обламати «Сєніні» перспективи наповнення партійної скарбниці, а заодно застовпити аргумент «на потім». Бо у випадку, якщо «Кролик» провалиться з реформами і залетить з корупцією (а він і провалиться і залетить), можна буде сказати, що хлопчикові не допомогли навіть іноземні менеджери. Самі ж менеджери будуть служити озвученням причин неминучого «провалу реформ» і в потрібний момент цілком щиро заявлять, що в цьому кабміні неможливо було працювати, тому що всі сволочі, навколо корупція, кумівство і немає політичної волі робити економічні перетворення.
І це буде святою правдою!
Бюджет смерті
І тоді злий Яценюк запропонував парламенту щось, назване бюджетом на 2015 рік. «Документ» кинув багатьох в шок. Так відверто затискати ніжні місця населення в фіскальні лещата ще не наважувався до «Бойового Кролика» жоден прем’єр-міністр. Тим більше, виснажливо зомбуючи себе перспективами або зайняти президентське крісло, або, користуючись термінологією західних друзів, «керувати всім внутрішньополітичним життям».
«Новації» його творіння багаторазово обговорені і засуджені самими широкими верствами українського суспільства та експертним співтовариством. Є дві основні ознаки самовбивства «плану реформ» для самого його «автора». Перший: бюджет ставить основну масу населення – бідних, небагатих, середній клас і злегка багатих – на межу виживання відверто нахабним здирництвом. Друга ознака: бюджет при цьому не загрожує погіршенням життя того нечисленного соціального прошарку, до якого належить і сам «Кролик» – кланово-олігархічної і чиновницької братії. Причому, якби не помічаючи, як далеко це творіння знаходиться від традиційних кроків з реформування економіки, Арсеній Петрович за старою звичкою голосно бився в істериці і навіть погрожував відставкою у разі неприйняття своєї «шокової терапії».
Але у відставку йому було ще рано…
Скинь «Сєню» з поїзда
Такого випадку забити цвях у труну політичної кар’єри конкурента президент упустити просто не міг. Відомо, що парламентська фракція імені Порошенка в більшості своїй за такий відвертий урядовий гоп-стоп голосувати не збиралася. Але тут з’явився сам «Шоколадний Заєць» і переконав своїх депутатів у необхідності підтримки прогресивних фінансово-економічних ідей «Бойового Кролика». Мабуть, Президент провів з підопічними тренінг з старокитайської філософії, яка передбачає терпляче сидіння на березі річки в очікуванні, коли труп ворога пропливе повз. У нашому випадку цей принцип розшифровується просто – якщо Арсеній Петрович квапливими дрібними кроками біжить до прірви, то не слід йому заважати. А можна навіть трохи і допомогти.
Коротше, неважко здогадатися, що Порошенко доніс до свого голосуючого люду ключову думку про план витонченого скидання зарвашогося «Бойового Кролика» з поїзда раз і назавжди – саме таким провокативним чином. Петро Олексійович людина терта і розумна, в економіці розбирається тонко. І він не міг не спрогнозувати той стан, до якого дійде населення так через пів рочку після початку реалізації «Сєніного» «бюджету смерті».
У тому, що населення завиє, сумнівів не було. Люди, звичайно, стали свідомішими, і більш налаштовані були б на час затягнути паски заради світлого майбутнього, якби не одне «але». У всій неприкритій відвертості «Кролика» з єзуїтського благословення «Заєць» показує людям, що терпіти доведеться саме їм, а весь корумпований олігархічно-чиновницький звіринець, навколишній «народний уряд», продовжить жити-поживати та добра наживати. Населення, може, в переважній більшості і не розуміє, як робляться справжні реформи, але воно відчуває, що коли чужі дядьки нахабно нишпорять в кишенях громадян у пошуках останніх монеток – це ніякі не реформи, а називається зовсім по-іншому.
Щоб приперчити ситуацію, депутати (може, за велінням електорального початку, а може і в силу інших мотивів) вилучили з бюджету фінансові ризики для себе, коханих, а так само суддів, прокурорів та інших «парнокоритних організмів», зі змісту яких складається стаття під солодкою назвою «держвитрати». І це ще більше посилило положення «жертовного кролика». Якому, між іншим, відомий економіст з Інституту міжнародної економіки Петерсона (США) Андерс Аслунд через ЗМІ радив почати процес реформ з різкого скорочення цих самих держвидатків і наведення порядку в енергетичній сфері. Але Арсеній Петрович, у відповідь на ці зухвалі натяки, купив на свій службовий мерседес зимові колеса по 45 тис. бюджетних грн. за штуку.
А енергетика… Це не дріб’язок по кишенях у населення тирити. За це і вуха можуть відірвати.
Так ось, за розрахунком Порошенка, населення завиє і в силу такої кричущої несправедливості, і через здирництва новим «податковим кодексом». І взагалі тому, що «це» – ніякі не реформи, а чергова спроба вирішити всі проблеми розтерзаної країни за рахунок незрозуміло яким чином виживаючого населення. Бо недалекий той момент, коли цифри в комунальних платіжках від «реформатора» перевищать фізичну можливість переважної частини населення їх оплатити. Приблизно в той же відрізок часу середній і малий бізнес, які примудрилися вижити навіть при Азарові, остаточно підуть по світу, сплативши востаннє податки зі своїх трилітрових тачок і квартир, що перевищують аж 60 метрів…
Зубожіле населення і розорений бізнес вимагатимуть принести когось в жертву. Причому зажадають у вже традиційній для українців жорсткій формі. І тоді Порошенко зі скорботним, щиро розчарований особою (я йому довіряв, я його підтримував заокеанськими фахівцями і голосами в парламенті, а він …), скине Яценюка з поїзда. Назавжди. Бо після такого краху з політичної попелу вже не повстають. Адже «Сєня» не міфічна птиця, а простий кролик… А захоче голівоньку підняти – буде добитий антикорупційної структурою, яку так любовно, в обстановці гласності та відкритості, конструює нині Петро Олексійович. Вже всякої гидоти знайдуть у справах уряду, керованого переможцем корупції «на макрорівні». Буде тоді і мікро, і нанорівень, і південноафриканське вугілля…
Розумний Петро Олексійович при цьому заздалегідь подбав і про ослаблення впливу Арсенія Петровича на власну парламентську фракцію, витончено вибивши з обойми «Народного Фронту» найбільш впливову фігуру – Турчинова. «Пастор» отримав пропозицію, від якої не міг відмовитися, у вигляді РНБО з небаченими досі повноваженнями. Тепер він – поза грою. А можливо, грає вже на стороні «Шоколадного Зайця».
Образно кажучи, це буде спецоперація з порятунку заручників із запланованим знищенням терориста-загарбника. Зроби Порошенко це раніше, зарубавши «бюджет смерті» або під будь-яким іншим приводом не давши «Кролику» довести ситуацію до краю, «Сєня» пішов би по містах і селах збирати голоси на своє чергове світле майбутнє зі скорботною піснею про те, як йому не дали стати справжнім камікадзе: заважали, палиці в дорогі колеса вставляли, і взагалі – # зачтостоялмайдан, «Повстань, Україно!» і т. д. А Порошенку потрібна гарантія, що на ці звичні пустощі Яценюка вже ніхто не поведеться. І тому «Шоколадний Заєць» йде на крайній захід, роблячи заручниками кровожерного «Бойового Кролика» все населення.
Харизматик-часовщик
Не зовсім зрозумілим залишається відповідь на основне питання – чому все-таки Арсеній Петрович поступив саме так? Поставивши, ймовірно, жирний підпис під власним вироком? Можна, звичайно, обмежитися формулою, якою пояснював зазвичай подібні логічні загадки группенфюрер СС Мюллер: «Вони всі фантазери, наші шефи. Їм можна фантазувати, у них немає конкретної роботи. А давати керівні вказівки може навіть дресирована шимпанзе в цирку». Але це було б занадто просте пояснення.
Будь-який політик, що йде на радикальні і непопулярні кроки, повинен, по-перше, чітко усвідомлювати правильність своїх дій та їх позитивний ефект, по-друге, бути готовим до активної протидії олігархів і нерозуміння з боку сучасників. Тобто – погодитися з тим, що його правота буде оцінена в майбутньому. У цій схемі зашита готовність до самопожертви. І треба бути дуже наївним, щоб уявити собі в такій ролі улюбленця долі Арсенія Петровича Яценюка.
Карколомна кар’єра «Бойового Кролика» сповнена злетів, але практично позбавлена типових для політики падінь. Не має значення, чия невидима потужна рука раз за разом виводила «Сєню» на все нові щаблі в українській системі влади. Він отримував владні посади і повноваження, як дитина – іграшку до чергового свята. Неважко побачити, що дитя до 40-ка років розпещене до непристойності. Не отримуючи чергову іграшку, Яценюк впадає в показову істерику.
Є ще одна риса такого роду пестунів – їх внутрішня переконаність в тому, що будь-яка витівка буде прощена. Власне, впевненість у безкарності цілком може виявитися мотивом для вчинення абсолютно безбашенних вчинків. Ця впевненість нині підживлюється досить великою кількістю симпатиків юного обдарування. Яких, потрібно відзначити, до недавнього часу не спостерігалося взагалі! Ще пару років тому, тужливі заклики «Сєні» «повстали» і «Юлеволю» населення байдуже множила на нуль. Однак внісши своє тіло в Кабмін на хвилі Євромайдану, Кролик раптом «знайшов» те, чого раніше не було – харизму і підтримку електорату.
Пояснити цю метаморфозу досить просто. Яценюк – вдалий антипод старого красномовного «Бімби» – Миколи Азарова, який уособлює управлінські збочення періоду правління «банди». На тлі престарілого совдепівського бариги-апаратника Азарова, Яценюк, напустивши в образ очкарика-заучки трохи мужності, виявився неймовірно вигідним контрастом.
При цьому Яценюк так загрався, що втратив почуття політичного самозбереження. У його словах і діях все чіткіше проявляється та сама горезвісна азаровщина, на тлі якої він виліпив собі тимчасову харизму. Загравшись в критику «папередніков», забалакуючи саме поняття реформ, закручуючи фіскальні лещата, «не помічаючи» корупційних схем і кумівства в міністерствах і відомствах, Яценюк ризикує остаточно перетворитися на «Бімбу».
Розшукуваний «Інтерполом» Азаров якось висловився в тому сенсі, що якщо населення не відчуває реформ, то це означає, що вони йдуть в щадному режимі – м’яко і непомітно. Неважко здогадатися, що Яценюк в критичний момент знову осідлає роль антипода і заявить, що його реформи дуже жорсткі, яскраві і явні, а населення бунтує, не розуміючи, яку манну небесну принесе «бюджет смерті» в майбутньому. Але в це ніхто не повірить.
Звичайно, «Кролика» Інтерпол розшукувати не буде. Порошенко просто передасть йому іграшковий барабан, той самий, який хотів вручити йому хитрий Яценюк.
Але паличок не дасть. Собі залишить. Знадобляться.
Джерело: Новий ПіК
