Днями начальник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов у коментарі “Українській правді” зауважив, що ПВК “Вагнер” більше не братиме участі у бойових діях на території України. “А це найефективніший підрозділ РФ, який вмів досягати успіху за будь-яку ціну”, – зазначив Буданов.
На думку Буданова, українська сторона отримала компрометацію російського керівництва. В черговий раз зруйновано міф про непохитність російського режиму. Крім того було нанесено втрати військово-космічним силам РФ.
Натомість, на мою думку, ні про яку компрометацію російського керівництва не йдеться. Навпаки, так званий “марш справедливості” Пригожина був використаний Путіним для посилення своїх позицій і можливу ліквідацію опозиції в середовищі російських військових.
Про це, свідчить низка факторів.
По-перше, підписання Путіним після “заколоту” указу про можливість затримання на 30 діб будь-якого громадянина РФ за порушення режиму КТО та воєнного стану. Репресії всередині РФ будуть посилюються і набирати нових обертів. Без суду та слідства тепер можуть затримати будь-кого.
По-друге, після “заколоту” йдеться про різке посилення ролі Росгвардії, яка виконує виключно жандармські, поліцейські функції. Підрозділи Росгвардії призначені для боротьби з внутрішніми протестами. Ми пам’ятаємо їхню абсолютну небоєздатність під час деокупації Харківської області , коли ЗСУ фактично їх “розірвали”. Наразі ж очільник Росгвардії Золотов заявляє про передачу його відомству важкого озброєння.
Наступне, “марш справедливості” був використаний для ліквідації всіх приватних військових компаній на території РФ. Варто зазначити, що “приватні армії” були у держкорпорацій “Ростех”, “Роскосмос”, “Газпром” і не тільки. Всі вони діяли поза юридичним полем РФ.
Примітно, що у день т. зв. “заколоту” Путін підписав указ про можливість укладання контрактів з Міноборони осіб, засуджених за певні злочини. Тобто – зеків. Якщо раніше такий спецконтингент вербував Пригожин та його ПВК, то тепер монополія на це належить виключно державі. Своїм указом Путін фактично дає старт черговій хвилі прихованої мобілізації. Відстежити реальну кількість зеків, які укладуть контракти з Міноборони, буде неможливо. А з огляду на те, що в РФ офіційно близько пів мільйона ув’язнених, не виключено, що чималий відсоток цього спецконтингенту незабаром опиниться на фронті.
І на останок, Путіну важливо було налякати російське суспільство можливістю смути, кривавих бунтів, що “роздирають” Росію на шматки. Теза про те, що є реальна загроза громадянської війни, активно просувалась роспропагандою, розганялася офіційними особами. Друга теза, що мусується з 24 червня і після, – щоб уникнути смути, громадянської війни, суспільство має об’єднатися навколо “лідера нації”- Путіна.
Звертаю увагу, що “заколот” не випадково збігся в часі з розвитком наступальних дій ЗСУ.
Згідно домовленостей з Лукашенко, останній дає можливість вагнерівцям легалізуватися на території Білорусії. Відразу в інформаційному полі піднімається хвиля на тему можливого повторного наступу агресора з території Білорусії на Київ. Робиться це заради того, щоб змусити відтягнути оперативні резерви ЗСУ з районів можливого контрнаступу та наступу– на прикриття тисячокілометрового українсько-білоруського кордону. Тобто розтягнути наші сили та засоби. Не дати можливості зосередити резерв у потрібному місці.
На щастя, командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв вгамував пристрасті, чітко заявивши, що загрози наступу з півночі на даний момент немає. Але панічні настрої, зокрема в українських ЗМІ, вже почали поширюватися. Тоді як 8-10 тисяч вагнерівців точно не могли б ніяк вплинути на ситуацію на українсько-російському кордоні. Тим більше, що ми вже давно там надійно все прикрили.
Стосовно ситуації на лінії фронту в Україні, можемо констатувати, що “заколот” Пригожина абсолютно не вплинув на перебіг подій. Серед причин того, що під час заколоту фронт не “посипався”, може бути висока інерційність російської військової машини. Окупаційна армія досі зберігає всі характеристики радянської. Одні з ключових – жорстка вертикаль, неприйняття будь-якої ініціативи знизу і водночас неповороткість всієї машини управління.
