Розгляд справи про встановлення факту самостійного виховання дитини чоловіком неможливий у цивільному судочинстві у порядку окремого провадження, – окрема думка суддів ВС Дмитра Гудими та Олега Ткачука.
Раніше Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу 201/5972/22, в якій постало питання про предметну юрисдикцію справ про самостійне виховання дитини батьком та можливості їх вирішення в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства.
За обставинами цієї справи чоловік звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини. Вказав, що він з дружиною почали проживати окремо, згодом розлучилися, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон. Між ним та екс-дружиною укладено договір щодо здійснення батьківських прав, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.
Вказував, що він разом із сином і його дочкою від першого шлюбу проживають разом. Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує. Стверджував, що він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
Ураховуючи зазначене, чоловік просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини – сина. Слід зауважити, що наразі спору стосовно того, чи може він перетнути кордон, отримати відстрочку тощо у судах немає.
Суди першої та апеляційної інстанції чоловіку відмовили. Тому він звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували інтересів дитини. Вважає, що мати усунулася від виховання дитини. Це підтверджують: довідка з дитячого садка про те, що вихователі жодного разу не бачили матір дитини; довідка з лікарні про те, що огляди дитини проводилися за відсутності матері; акт з місця проживання про те, що матір дитини не проживає з останньою з лютого 2022 року; акт фахівця з соціальної служби у справах дітей про те, що діти проживають разом із батьком та перебувають на його утриманні.
Касаційний цивільний суд 27 вересня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду через виключну правову проблему. Зазначив, що правова проблема постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов’язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.
Раніше подібна проблема спіткала у судах справи цивільних дружин загиблих Захисників України, які намагаються встановити факт проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем, та отримати належну допомогу від держави.
Так, досі немає визначеності, який же суд – цивільний чи адміністративний – має розглядати це питання. Врешті жінкам часто відмовляють у відкритті провадження і їм доводиться поневірятися по різних юрисдикціях.
Різна практика сформувалася і на рівні Верховного Суду, тому Касаційний адміністративний суд вирішив передати справу на Велику Палату Верховного Суду, аби там поставили крапку у питанні. Наразі рішення ВП ВС ще немає, хоча вона прийняла відповідну справу №560/17953/21 до розгляду.
Однак із тим, що Велика Палата має розглядати дане питання, тоді категорично не погодилися ті ж судді Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима та Олег Ткачук. На їх думку, заяви цивільних дружин про встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю із загиблим Захисником, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, а не у «цивільних судах», коли там є спір про право на допомогу від держави.
Нижче наводимо підстави та суть окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду Дмитра Гудими і Олега Ткачука у згаданій вище справі батька, який бажає встановити факт самостійного виховання дитини.
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А. і Ткачука О. С.
Справа № 201/5972/22
Провадження № 14-132цс23
- ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Із ухвалою від 26 жовтня 2023 року про прийняття та призначення цієї справи до розгляду у Великій Палаті Верховного Суду не погоджуємося. Вважаємо її помилковою. Судова практика щодо застосування інституту окремого провадження у цивільному судочинстві є усталеною. На наш погляд, ніякої виключної правової проблеми у цій справі немає. Очевидною є недопустимість використання окремого провадження, зокрема, з метою: (а) «створення» преюдиційних фактів або нововиявлених обставин для вирішення в адміністративному судочинстві спорів щодо визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України; (б) отримання доказу існування підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
III. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала повернути справу до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду для продовження розгляду.
По-перше, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не аргументував наявність виключної правової проблеми.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України)).
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему, як правило, слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. А з погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
По-друге, розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).
Отже, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловилася про те, що інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 293 ЦПК України). Тобто мають право на вирішення спору за належною позовною вимогою у відповідному виді судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 31)).
Якщо особа отримала відмову у перетині державного кордону України для виїзду за кордон, навряд чи є підстави стверджувати, що спір із повноважним органом у неї відсутній, і що фактично (а) для збирання доказів й оскарження рішення про таку відмову (зокрема, для «створення» преюдиційних фактів) або (б) для ефективного оскарження вже ухвалених судових рішень в адміністративній справі (зокрема для «створення» нововиявлених обставин) вона може використовувати можливості окремого провадження у цивільному судочинстві:
За обставинами справи № 380/8099/22 у червні 2022 року той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України від 26 травня 2022 року та дозволити перетнути державний кордон України разом із дитиною (сином). 5 жовтня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 26 липня 2022 року про відмову у задоволенні позову.
За обставинами справи № 380/13218/22 той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України від 21 вересня 2022 року разом із дитиною (сином), а також із донькою від першого шлюбу. 22 березня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції від 25 листопада 2022 року скасував й ухвалив нове рішення – про відмову у задоволенні позову.
За обставинами справи № 380/3281/23 той самий заявник звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 10 лютого 2023 року разом із дитиною (сином), а також із донькою від першого шлюбу та стягнути з відповідача 990,22 грн відшкодування завданої матеріальної шкоди (вартість квитків на потяг Львів – Перемишль). 19 жовтня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 8 травня 2023 року про відмову у задоволенні позову.
З огляду на вказане заявник неодноразово (як із сином, так і з обома дітьми) намагався перетнути державний кордон України впродовж 2022 – 2023 років. А після отримання відмов у такому перетині безуспішно оскаржував відповідні рішення в адміністративних судах. Вирішення ініційованої заявником у серпні 2022 року цивільної справи № 201/5972/22 мало на меті вплинути як на відповідні адміністративні справи, так і на відносини заявника із Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання справи № 201/5972/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду правильно звернув увагу на те, що у заявника із ІНФОРМАЦІЯ_4 (якого заявник вказав зацікавленою особою!) може виникнути спір, пов’язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про мету отримати таку відстрочку заявник вказав у його заяві!). Такий спір не пов`язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов’язків заявника, їх виникненням, існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.
Інакше кажучи, розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.
По-третє, якщо спір про право (наприклад, про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України) належить до юрисдикції адміністративного суду, то після виникнення спору із суб’єктом владних повноважень, який відмовив у такому перетині, заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означає (а) розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції та (б) визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти чи нововиявлені обставини у цивільному процесі.
Упродовж 2020 – 2023 років Велика Палата Верховного Суду утверджувала підхід, згідно з яким суди не можуть сприяти створенню ситуацій, за яких позивач змушений для вирішення одного спору декілька разів звертатися до суду, зокрема почергово до судів різної юрисдикції, як і не можуть потурати розриванню одного спору на декілька справ (тим більше у судах різної юрисдикції).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Прийняття справи № 201/5972/22 для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду може мати наслідком перегляд її багаторічної судової практики, спрямованої на усунення юрисдикційних конфліктів, зокрема може породити нові такі конфлікти між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства.
- ВИСНОВКИ
Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
Переконані, що справу № 201/5972/22 треба було повернути до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду через недоцільність розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Ніякої виключної правової проблеми у цій справі немає. Ключове питання полягає у тому, чи можуть заявники використовувати суд і окреме провадження у цивільному судочинстві для досягнення бажаних для них результатів в іншому виді судочинства. Проте на це питання однозначну відповідь Верховний Суд уже надав.
Джерело:“Судова Газета”, Наталя Мамченко
