З нагоди чергових роковин дня народження та смерті Тараса Григоровича Шевченка пропонуємо увазі читача суперечливу, але водночас захоплюючу статтю проректора Острозької академії Петра Кралюка, який, руйнуючи стереотипи, робить спробу подати нам нового Кобзаря, якого ми не знали чи не хотіли знати:
Тарас Шевченко – унікальна фігура в українському націогенезі модерного періоду. Більше того, він давно перетворився в символ українства. Тому не дивно, що були і є намагання різних політиків створити «свого Шевченка». Років сто тому українські народолюбці витворили образ «селянського Шевченка», який і далі продовжує жити. Хоча на невідповідність цього образу звертали увагу й Михайло Драгоманов, й Іван Огієнко, який навіть спеціально проводив польові дослідження, вивчаючи, що простий український селянин знає про Шевченка, як сприймає його. Виявилося – про Кобзаря той знає мало. Більшовики створили образ Шевченка як «революціонера-демократа», а ще – як такого собі «молодшого брата» російських радикалів типу Чернишевського. Хоча, насправді, Шевченко був більш близький до російських слов’янофілів. Були й намагання представити Шевченка ледь не речником націоналістичних ідей, витворити постмодерністський образ міфотворця… Чого тільки не було. А зараз є спроба створити з Шевченка заяложену ікону, яка нікому не буде цікавою. До речі, подібний «проект» успішно реалізовувався в радянські часи.
Насправді, Шевченко надзвичайно цікава й багатогранна фігура. І не така знана – як здається. А деякі Шевченкові погляди ламають наші «канонічні» стереотипи. Дозволю звернутися собі лише до двох моментів.
«Ідіот Сковорода»
Григорій Сковорода в нас – філософ № 1. Дехто переконаний, що Шевченко позитивно ставився до цього «мандрівного філософа». При цьому пригадують вірш «А.О. Козачковському», де Шевченко говорить, що в шкільні роки «списував Сковороду». Але…
Чи не найбільше уваги особі й творчості Сковороди Шевченко приділяє в повісті «Близнюки», де філософ є одним із персонажів цього твору. Тут автор намагається виробити певну оцінку його діянь та творчості. Спеціально акцентує увагу на містицизмі Сковороди. При цьому Шевченко не в захопленні від містицизму мандрівного філософа. Для нього така філософія відірвана від реалій. Він ніби між іншим говорить про «истинно философскую небрежность» цього мислителя. З гумором пише про якусь імпровізовану дисертацію Сковороди «о связи души человеческой с светилами небесными». У цій же повісті дається різко негативна оцінка творчості Сковороди. До того ж від імені автора, Шевченко пише: «Мне кажется, что никто так внимательно не изучал бестолковых произведений философа Сковороды, как князь Шаховский. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода. А почтеннейшая публика видит в этих калеках настоящих малороссиян. Бедные земляки мои!» Тут необхідні деякі пояснення. Князь Шаховський (1777–1846) відомий як російський письменник і театральний діяч. Йому належить два водевілі «Козак-стихотворец» й «Малороссийская Сафо», де персонажі розмовляли ламаною українською мовою.
Шевченко свідомо проводить між ним та Сковородою паралель, маючи на увазі, що вони використовували штучну мову.
Про Сковороду Шевченко також говорить у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря». Тут його ставлення до «мандрівного філософа» виявлено максимально раціоналізовано. Шевченко, розглядаючи творчість деяких поетів та письменників, дає високу оцінку Роберту Бернсу, характеризуючи його як поета «народного й великого». При цьому зазначаючи: «І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина». Тобто Сковороду, його літературну й філософську творчість Шевченко сприймав як результат впливу «чужої мудрості», передусім російської імперської культури. Звідси Шевченкове несприйняття «мандрівного філософа».
«… Ой Богдане! Нерозумний сину!»
У свідомості багатьох українців Богдан Хмельницький – це національний герой, «визволитель України з польського ярма». Проте мало хто задумується над тим, що «міф про Хмельницького» свого часу був витворений російською імперською пропагандою. Наприклад, ініціатором встановлення пам’ятника Хмельницького в Києві був сумнозвісний Михайло Юзефович, автор українофобського Емського указу 1876 року. Потім естафету цього міфу підхопила пропаганда радянська. І для російської імперської пропаганди, і для пропаганди радянської Хмельницький був важливий як символ єдності українців та росіян. Тепер цей міф (правда, дещо переінтерпретований) дістався нам у спадок.
Шевченко, на відміну від нинішніх «свідомих українців», був далекий від ідеалізації постаті Хмельницького. Більше того, судячи з його творів, сприймав його як одну з найчорніших постатей нашої історії. Так, у поезії «Розрита могила» він пише:
… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала…
Винним у сучасних негараздах України Шевченко вважав Хмельницького, який допустив велику помилку. Ніби продовженням цих роздумів є містерія «Великий льох». Спочатку у творі йде мова про три душі, які вселилися у птахів і яких не пускають до раю. Кожна з них вчинила «історичний гріх», за який карається. Перша – за те, що перейшла з повними відрами води дорогу Хмельницькому та його старшині, коли ті їхали присягати на вірність московському цареві в Переяслав.
Розвиток цієї теми маємо в поезії «І мертвим, і живим…» Тут Шевченко вказує також на ірраціональну поведінку української еліти, яка служить чужинцям:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Шевченко, який був критично налаштований до діянь Хмельницького, тепер відверто вказував на руйнівний характер Хмельниччини для української нації; на те, що завдяки цим діянням «… Польща впала, / Та й вас роздавила». Нерозумна поведінка предків, їхнє служіння чужим інтересам призвели до нинішнього важкого стану. Українська еліта так і не зробила висновків, вона бездумно апелює до «славного минулого». При цьому «Гірше ляха свої діти / Її розпинають».
Тарас Шевченко намагався витворити справді український світ. Світ, у якому не було б місця для російсько-імперських поглядів. Це стосується не лише Хмельницького, Сковороди, але також інших моментів. Цей заповіт Кобзаря ми погано засвоїли. І далі воліємо перебувати в полоні російсько-імперських стереотипів. На жаль…
Джерело: Радіо Свобода
