Вислів «Снайпер» Пашинського” вже практично перетворився у афоризм. Історія про те, як 18-го лютого 2014-го, в розпал протистояння в урядовому кварталі, натовп зупинив синю «хонду», виявив в її багажнику гвинтівку і ледь не «лінчував» водія, якого – за збігом обставин – врятував, вивізши з місця подій один з тодішніх лідерів опозиції Сергій Пашинський, вже давно обросла міфами. Найбільш поширений – Пашинський евакуював снайпера, який стріляв по Майдану. В яку саме сторону – по силовикам або по протестуючих, не уточнюється, але те, що стріляв, чутка знає «абсолютно точно». Сам Пашинський на цю тему неодноразово виправдовувався. Зокрема, у масштабному інтерв’ю LB.ua навесні минулого року – ще під час перебування главою АП. Здавалося б: тема вичерпана. Але міф продовжував жити своїм життям, навіть обростаючи новими подробицями. До «візитки Яроша» поки не дотягує, але зазор невеликий.
Тому LB.ua вирішив знайти самого «снайпера Пашинського». Його звуть Петро Барладін. В ході розмови, він виклав свою версію події. Місцями його розповідь викликає, м’яко сказати, здивування, але вона, безумовно, заслуговує того, щоб бути представленою читачам.
Ви у мене в телефоні записані як «Петр-«снайпер»Пашинського». Думаю, тепер у багатьох Ви саме таку асоціацію і викликаєте.
Я не дуже радий своєї ролі в цій історії. У тому плані, в якому вона була роздута противниками Майдану.
Викладіть свою версію подій.
Візьміть середньостатистичного киянина, який переживав за те, що відбувалося на Майдані, який брав участь – у міру сил – в протесті. Ось, це був я. Регулярно приходив на Майдан, чим міг – допомагав. Правда, в сотні не записувався, з політичними лідерами знайомий не був.
Коли для Вас почався Майдан?
Повертався вранці з полювання – побачив, як б’ють студентів.
Ви мисливець, значить?
Захоплююся зброєю – тактична стрілянина, полювання.
Ви проїжджали через Майдан, чи що?
Ні, ми з Рівненської області поверталися – зупинилися на заправці і там, в новинах, крутили кадри розгону.
Успішно в той раз пополювали?
У 90% випадків полювання закінчується успішно. Особливо якщо воно колективне – коли мисливців чоловік 20-30. І є ліцензія або кілька ліцензій на звіра. За таких обставин хоч якийсь трофей буде обов’язково.
Значить, зі зброєю Ви дружите і досвід у Вас багатий.
Не можна сказати, що досвід багатий, ні – на рівні середньостатистичного власника. Насправді у нас дуже багато людей, власників мисливської зброї, вони періодично виїжджають, стріляють, тренуються.
Отже, Ваш «зоряний час» – ранок 18-го лютого. Розповідайте.
Я приїхав вранці на Інститутську. Точно час вже не пам’ятаю, але десь о пів на одинадцяту, думаю. Припаркував автомобіль біля Кловського узвозу. На той момент епіцентр подій був – перетин Інститутської і Шовковичної. Це – кілька кварталів вище місця, де я припаркувався.
Так, вже були сутички; по дахах будинків снував «Беркут», який стріляв з помпових рушниць. Ми з активістами самоорганізувалися – намагалися перешкодити стрільбі «Беркута» з даху. На дах був вихід – кілька людей піднялися і – в усякому разі, на якийсь час – відвернули увагу «Беркуту». Чим там закінчилося – я вже не стежив. Потім «Беркут» пішов в чергову атаку і всі згуртувалися, щоб не дати їм прорватися. У цій сутичці я отримав перше поранення. Думаю, це була гумова куля – з помпової рушниці. Ось так ось пройшла (показує, – LB.ua) – по нозі.
Потім основні події перемістилися на вулицю Липську. Пізніше я дізнався, що той блакитний особняк – офіс ПР. Але у сутичках біля офісу ПР я вже активно не брав участь, так як нога боліла досить сильно – відійшов убік, щоб перевести дух.
Де Ви зустрілися з Пашинським?
Він втрутився в ситуацію на Кловському узвозі, коли мою машину заблокували.
Машина у Вас, при цьому, стояла на Кловській.
Так. Точніше – на перехресті Фортечної та Інститутської.
Як Ви примудрилися її звідти витягнути?
З Липської пішов «Беркут», а за ним (з боку Верховного суду, – LB.ua) – тітушки, і вони почали тіснити майданівців вниз – до Кловського узвозу. Тобто, все так миттєво розвивалося. Були моменти, коли на Шовковичній – дуже жорстоке протистояння, а на сусідніх вулицях все тихо. Ну, і навпаки.
Взагалі всі вулиці, що ведуть до ВР, як Ви пам’ятаєте, були перегороджені вантажними машинами, важкою технікою і т.д. Деякі майданівці ще стояли перед ними живим ланцюгом – щоб не кидали пляшки із запальною сумішшю, петарди, щоб не допустити провокацій. Оскільки після того, як я «впіймав» кулю і ще толком не зрозумів, що сталося, наскільки все серйозно, чи є сама куля – відразу розібратися було важко – то, вирішивши перепочити, ступив туди до хлопців, перед машинами.
І от коли я стояв там, у цьому живому ланцюзі, «Беркут» почав наших відтісняти з Липської. Машина моя – тут, в декількох сотнях метрів. У ході зіткнень, кілька разів виходило так, що вона опинялася на «території» майданівців, кілька разів – в стані «Беркуту». Один раз вийшло – нейтральна територія. Боки їй «пом’яли» солідно. Природно, я хотів її якось забрати, що і спробував зробити при першій же можливості. Ось, я застрибнув у машину. Це все відбувалося вже під пострілами. Я потім читав, хтось писав, що я, мовляв, підняв руку – нібито «сигналив» мєнтам і вони розступилися, даючи мені дорогу. Маячня повна. Не могло такого бути в принципі. Кажу ж: стрільба йшла повним ходом. В мене знову влучили, на цей раз – в плече.
Сідаю в машину – чую, як розбивають мені фару. Слідом стріляли. Хто і як – піди розбери. Перші ряди людей – хто бачив, що я п’ять хвилин тому був з ними на передовій, розступилися, вільно даючи дорогу. Трохи далі мене зупинили – я опустив скло, спокійно пояснив, у чому справа, що я – «свій», що хочу забрати машину. Вони мене теж пропустили. І ось тільки в самому кінці – метрів на 50-70 нижче Будинку офіцерів – по Кловському узвозу, пропускати не захотіли. Спинили і почалася вся ця історія. Найприкріше: ті, хто мене зупиняв, не бачили, що у нас там творилося на передовій, як ми під стріляниною стояли.
Ви коли вранці 18-го збиралися з дому на мирний мітинг, поклали в багажник зброю. Для чого? Що Вами керувало?
Згоден: це – ключове питання. Але, як би я не відповів – все буде погано. Розумієте, яка справа. Був у мене період у житті: я захоплювався більярдом. Так от, в цей час я з собою часто возив кий. Для чого? Ну, возив і все. Так і тут.
Слухайте, кий і зброя – речі протилежні.
Вірно. Ну, ось так вийшло, що зброя лежала в багажнику. Здається, я її і не виймав звідти після останнього тренування.
Яка зброя це була?
Карабін мисливський нарізний CQ, точно абревіатуру не пам’ятаю.
Скільки у Вас всього зброї?
На той момент – одна одиниця зброї, природно – зареєстрована. Зараз – дві. Всі офіційно.
Отже, Ви возите з собою зброю, як картоплю.
Періодично я вожу зброю з собою. Тому що я її використовую, як для полювання, так і для тактичної стрільби. Її потрібно час від часу чистити, ремонтувати і т.д.
Ще раз: 18-го Ви знали, куди їхали.
Чесно кажучи, у мене були думки забрати зброю з машини. Чому я цього не зробив? Не знаю. Сьогодні, за фактом, так, вже зрозуміло, що це була дурість. Але це – по факту. Я і раніше свою зброю періодично перевозив по місту, і зараз, буває, перекладаю. Того разу мене підвела самовпевненість. Я ж знав, що зі зброєю все нормально – на неї є всі документи, вона розряджена, зачохлена, перевозиться згідно з правилами безпеки. Мене кілька разів зупиняли співробітники ДАІ, у тому числі – в дні Майдану, просили відкрити багажник, показати вміст. Я відразу попереджав, що там – зброя, пред’являв документи і все, всі питання знімалися.
Все з Вами зрозуміло. Повернемося в урядовий квартал. Отже, Вас остаточно зупиняють.
Перша думка – нічого поганого бути не може, тому що тут – свої. Так, це сталося метрів за 50-70 від того місця, де я стояв у шерензі і ці люди мене не бачили, тому зараз і зупинили, але все одно ж – свої. Друга – так, в багажнику лежить зброя. Але, знову-таки: все законно.
Хто конкретно Вас попросив відкрити багажник?
Ну, було декілька активних в натовпі.
Я вийшов з машини, відкрив багажник. Побачили зброю в чохлі. Піднявся крик: мовляв, гвинтівка, всі справи. Люди були дуже заведені і логічно щось пояснити було досить складно. Тим, які найактивніші – я намагався з ними розмовляти, показав документи – дозвіл на зброю. Документи у мене просто вихопили.
Десь у цю хвилину з’явився Пашинський. Де він перебував до цього, звідки прийшов, я не бачив.
Ви його знали до цього?
Хіба що по телеефірах. І на Майдані в натовпі перетиналися.
В інтерв’ю нам раніше, він говорив, що пізнав у Вас активіста Майдану, оскільки декого пам’ятав в обличчя.
В обличчя – може бути, але особисто ми знайомі не були й ім’я-прізвище моє він точно не знав.
До того моменту деякі політики вже закликали людей, що мають у себе зброю, брати її з собою на Майдан, щоб протистояти Беркуту.
Так, я пам’ятаю щось таке миготіло в Фейсбуці, але всерйоз я це не сприймав – вважав, що все це провокації.
В принципі, допускали для себе можливість використання зброї на Майдані?
Коли в інтернеті бачиш ролики, як вбивають пацанів… У такі моменти кров у голову б’є, здається, що допускаєш. Але в реальному житті я ніколи не стріляв у людину. І не можу стверджувати, що здатний вистрілити. А якщо вже зовсім відверто, то дістати зброю на Майдані – означало підписати собі смертний вирок. У кожному разі, там були правоохоронці, які це все відстежували і контролювали. Тим більше, після перших подій.
У мене зброя мисливська. Зареєстрована, відстріляна. Гільзи в картотеці, кулі в картотеці, прізвище, ім’я, по батькові – все там є. Це як відбиток пальця залишити просто.
Як розвивалися події далі? Підходить Пашинський і що відбувається?
Підходить Пашинський, подивився на зброю, документи мої…
Ви сказали, документи в цей час пішли гуляти по натовпу.
Так, документи пішли по руках. Пашинський попросив документи, йому дали, він їх подивився, потім відкрив чохол – подивився на зброю. Сказав: «Закривайте багажник, все нормально». Мені велів сідати на заднє сидіння. За кермо сіла якась його людина, сам він – на переднє сидіння. І від’їхали. Буквально через метрів двісті зупинилися, була коротка розмова. Я перехвилювався, прізвище його переплутав, назвав його Парубієм. Для мене це була така шокова ситуація. Я спробував пояснити ситуацію, він сказав щось на кшталт: «Заспокойся, все нормально. Їдь додому». Я запитав про документи. Його помічник сказав, що мої документи в багажнику. Я зупинився біля магазину «Поляна» на Кловській, відкрив багажник, хотів перевірити документи. Побачив, що серед усіх моїх документів немає дозволу на зброю. Тоді я залишив машину і пішов назад – спробував його знайти. Раптом валяється десь або може, хто бачив. Але не знайшов, повернувся в машину і поїхав додому.
Щоб завезти зброю?
Щоб заспокоїтися, прийти в себе, розібратися з пораненнями. Ну, звичайно, і завезти зброю.
Увечері не поїхали на Майдан?
Так, не поїхав. Більше активних дій на Майдані я вже не робив.
Тобто, на цьому Майдан для вас закінчився?
Так. Тому що у мене були серйозні побоювання, що хтось спробує на цьому зіграти, і я можу стати просто розмінною монетою.
Коли розходилися з Пашинським, ви обмінялися координатами?
Так. Каже: «Давай всяк випадок свій телефон, якщо будуть якісь питання, щоб можна було тебе знайти».
Контактували після цього?
Він передзвонив, або його помічник – я вже не пам’ятаю точно – запитали чи все нормально. І потім, мені вже зателефонував слідчий… йому дав мій номер телефону Пашинський.
Вас допитували у справі масових розстрілів?
Так. Як свідка. Також проводилася експертиза по зброї – все нормально, питань ніяких.
З боку Пашинського або його помічника чи були спроби узгодити свідчення?
Ні. Я вам скажу чесно, я навіть трохи здивований був цим.
Про вас самого інформації дуже мало. Давайте пару слів про себе.
Я – киянин. У мене був свій невеликий бізнес, пов’язаний з поліграфією. Зараз займаюся його реанімацією. Також, проходжу підготовку в одному з батальйонів територіальної оборони.
Батальйон в структурі МВС чи армії?
Чи не армії. Але, в силу особливостей служби, я не можу говорити про це.
Ви повістку отримали?
Отримував. Але військова спеціальність, яка у мене після інституту, виявилася не потрібна.
А хто ви за фахом?
Служба тилу.
Дуже затребувана зараз спеціальність.
Не призивають з цієї спеціальністю. Я так розумію, у них там і своїх вистачає.
До політики Ви в звичайному житті мали якесь відношення?
До політики – ніякого.
