Після неочікуваного тріумфу консерваторів у Великій Британії Європу знову вразили результати виборчих перегонів. Тепер – президентських, у Польщі.
Кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда неочікувано випередив чинного главу держави Броніслава Коморовського. Дані соціологічних досліджень ще два місяці тому прогнозували президенту перемогу в першому турі, але фінальний результат вийшов набагато гірший – з 33,7% він посів друге місце.
Такі відсотки стали холодним душем для пана президента, який навіть за тиждень до виборів мав перевагу над Дудою у 10%.
Та якщо учасники другого туру однаково комфортні Україні через свою позицію, то результати інших кандидатів – сигнал для нашої країни. Особливо перед осінніми виборами до польського Сейму.
Популярний у 1990-х роках рок-музикант Павел Кукіз вразив своїм результатом не менше за Дуду. За кілька тижнів рейтинг безпартійного кандидата виріс майже на 15%, а фінальні результати виборів показали фантастичні як для Кукіза відсотки – 20,8%.
Успіх Кукіза передусім зумовлений його критикою нинішнього політичного устрою. Будучи «антисистемним» кандидатом, голосом народу, він зумів завоювати найбільш капризний електорат – молодих людей від 18 до 29 років. Кукіз є образом альтернативи для поляків, які втомилися від постійної боротьби двох партій-лідерів – «Громадянської платформи» і «Право і справедливість».
Одразу після оголошення екзит-полів вокаліст заявив про участь у парламентських виборах. З такими показниками, як 10 травня, у Кукіза є всі шанси завести до Сейму своїх прихильників і мати вплив на прийняття рішень.
З огляду на те, що Кукіз відомий своїми висловами про непостачання зброї в Україну, це не дуже добра тенденція.
Більше того, 3,2% голосів отримав й інший «антисистемний» кандидат, ультраправий євроскептик Януш Корвін-Мікке. 72-річний депутат Європарламенту має в Польщі репутацію друга Путіна.
Улюбленець російської пропаганди вже заявив про своє бажання йти до Сейму спільно з Кукізом.
Щоправда, незадовго до виборів Кукіз писав у Facebook, що Корвін його «зрадив». Адже під час теледебатів євродепутат почав критикувати одну з основних виборчих ідей рок-музиканта – одномандатні округи. Також у претендентів на крісло президента від початку була домовленість, що той, хто має меншу підтримку, знімається на користь іншого, але Корвін не наважився на такий крок.
Тепер у союзі «Кукіз–Корвін» зацікавлений другий політик, з огляду на невтішний результат. Адже в екваторі кампанії у Корвіна в активі було 8%, але згодом його рейтинг почав падати.
Чи підуть вони спільним фронтом до Сейму – питання.
Ще одним кандидатом, який мріє про добрі стосунки з Росією, є Магдалена Огурек. За неї проголосували 2,3% виборців. Під час дебатів 36-річна білявка заявила, що Польща має русофобський образ, але насправді це не так. Окрім того, Огурек заявляла, що «Україна продемонструвала своє ставлення до поляків, коли в день візиту Коморовського парламент визнав воїнів УПА героями».
Отже, у сумі майже 30% отримали кандидати, вплив яких на польську політику може завдати втрат Україні.
Тим часом до другого туру залишилося менше двох тижнів. Й основна боротьба наразі точиться за виборців Кукіза.
Коморовський в неділю ввечері звернувся до прихильників вокаліста й попросив підтримати його 24 травня. Дуда ж запропонував Кукізу зустрітися й обговорити його ідеї.
Сам же Кукіз після першого туру сказав, що не даватиме порад своїм виборцям, кого підтримувати надалі. Але за тиждень до цього кандидат висловлювався на адресу чинного президента, що він ніколи в житті за нього б не голосував. Треба враховувати й той факт, що «ПіС» в опозиції до Коморовського, і саме Дуда має усі шанси отримати голоси тих, хто в першому турі проголосував за Кукіза.
Але президент не втрачає надії. В понеділок Броніслав Коморовський запропонував винести на референдум ідею Кукіза щодо «мажоритарних» округів.
В будь-якому разі вибори президента в Польщі – лише прелюдія до парламентських, і вже тут результати для України матимуть чіткіші наслідки.
Адже надалі доля українсько-польських відносин залежатиме від більшості у Сеймі та прем’єр-міністра – де-факто, головної особи в країні.
Джерело: ЄП, Євген Приходько
