Отже, угода між Путіним і Обамою, про небезпеку якої автор даної статті регулярно попереджав останні 16 місяців, про ознаки якої повідомив ще 20 травня, для запобігання якої закликав Україну відмовитися від Мінська‑2 і протестувати проти «Сочинсько-мюнхенського» формату групи «Нуланд -Карасін», вже укладена.
Суть операції полягає в обміні України на Іран і Сирію, тобто в розміні путінської підтримки Обами в переговорах з Іраном і в Сирії на обамівську підтримку Путіна в Україні. Угода укладена без участі України і за рахунок України.
Основні кроки по досягненню Сочинської-мюнхенської угоди Путін-Обама:
12 травня – візит Керрі в Сочі; головна тема – здійснення Мінська‑2; Керрі ні словом не згадує про Крим («злочинна і незаконна анексія» якого за два дні до цього підкреслено названа А. Меркель в Кремлі); замість цього Керрі виносить публічну догану Порошенко в присутності Лаврова; Керрі з Лавровим створюють «Сочинський-мюнхенський формат» переговорів «Нуланд-Карасін» без участі України.
14-17 травня – візит Нуланд до Києва.
17 травня – візит Нуланд в Москву.
19 травня – Карасін заявляє про створення альтернативного «нормандського» «Сочинського-мюнхенського» формату – «Нуланд-Карасін».
27 травня – Росія зриває зустріч у «нормандському форматі» на рівні політдиректорів МЗС.
10 червня – зустріч в «нормандському форматі» на рівні політдиректорів закінчується безрезультатно; європейці відкидають російську пропозицію про включення в переговори представників ДНР-ЛНР; європейці вимагають виконання Росією зобов’язань про виведення військ з України; Росія вирішує торпедувати роботу «нормандського формату».
16 червня – в рамках спецоперації з шантажу України публікується підкинутий російськими спецслужбами «План захоплення Росією Лівобережної України».
17 червня – Лавров заявляє, що зустрічі в «нормандському форматі» на рівні міністрів закордонних справ не відбудеться ні 23, ні 24 червня.
17 червня – Путін оприлюднює «Доктрину Путіна» і 5 вимог до України.
19 червня – Путін заявляє про новий етап війни проти України.
22 червня – Пєсков заявляє, що зустріч в «нормандському форматі» на рівні лідерів країн не планується.
28 червня – Путін робить дзвінок Обамі, в ході якого деталізується угода, попередньо обговорена з Керрі; головні активи угоди – здійснення Мінська‑2, Сирія, Іран.
30 червня – в переданому до Верховної Ради «проекті змін до Конституції України особливий статус для тимчасово окупованих територій не передбачений:» Підкреслюю, що ніякого особливого статусу для цих територій в проекті Конституції не передбачається… порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначається законом. Таким була пропозиція Венеціанської комісії… ніяких нових особливостей проект Конституції не передбачає»».
14 липня – закінчення «обамівської» угоди з Іраном з активною участю Росії; Обама дає інтерв’ю «Нью-Йорк Таймс», в якому ділиться враженнями про «надихнувший» його телефонний дзвінок Путіна:
Asked if President Vladimir Putin of Russia was a help or a hindrance in concluding this deal, Mr. Obama said: «Russia was a help on this. I’ll be honest with you. I was not sure given the strong differences we are having with Russia right now around Ukraine, whether this would sustain itself. Putin and the Russian government compartmentalized on this in a way that surprised me, and we would have not achieved this agreement had it not been for Russia’s willingness to stick with us and the other P5-Plus members in insisting on a strong deal.
«I was encouraged by the fact that Mr. Putin called me a couple of weeks ago and initiated the call to talk about Syria. I think they get a sense that the Assad regime is losing a grip over greater and greater swaths of territory inside of Syria [to Sunni jihadist militias] and that the prospects for a [Sunni jihadist] takeover or rout of the Syrian regime is not imminent but becomes a greater and greater threat by the day. That offers us an opportunity to have a serious conversation with them.»
15 липня – Нуланд прибуває до Києва; головна мета візиту – змусити Порошенко змінити проект Конституції України з метою включення до неї «особливих районів Донецької та Луганської областей».
15 липня – Порошенко передає до Верховної Ради новий проект Конституції України, в якому закріплено особливий статус ДНР-ЛНР.
15 липня – Оксана Сироїд публікує звернення частини депутатів Верховної Ради про зраду, яка відбувається на їхніх очах:
«У ці години і хвилини здійснюється величезний тиск на народних депутатів з боку міжнародного співтовариства для того, щоб«ДНР» і «ЛНР» отримали особливий статус в НАШІЙ Конституції. Аргументують необхідністю «продемонструвати виконання Мінських домовленостей».
Кому і що ми повинні демонструвати? Кремлю? Путіну? Хіба весь цивілізований світ і без того не бачить, ХТО насправді агресор і ХТО порушує всі норми міжнародного права і всі домовленості? Або ХТО вірить, що ця «демонстрація» зупинить Кремль?
Чому ж світ так хоче нав’язати нам зараз «особливий статус» для «ДНР» і «ЛНР»? Тільки для того, щоб це перестало бути «війною», за яку повинні нести відповідальність також і ті країни, які гарантували Україні територіальну цілісність за Будапештським меморандумом. Світ хоче, щоб це стало «внутрішнім конфліктом», тому що він втомився і хоче позбутися цієї вкрай незручною теми.
І Кремль мріє, щоб для всього світу це стало «українським кризою», оскільки спочатку нав’язує світові історію про те, що немає російських військ на сході, ні найманців, немає чеченців, немає градів, буків. Є тільки купка «шахтарів» і «трактористів», яких «Київ не чує».
А ще Кремль хоче, щоб саме ці «відсутні» російські війська і найманці з-за свого «особливого статусу» отримали перепустку у політичний процес України, можливість впливати на зовнішню політику і фінансування з державного бюджету за рахунок українського народу.
Текст таких змін до Конституції вже підготовлений в адміністрації президента. Зараз він на розгляді в комітеті. Завтра буде запропонований на розгляд парламенту…
Хіба не очевидно, що тиск на Україну щодо внесення змін до Конституції – це заперечення права українського народу на самовизначення?
Хіба не очевидно, що будь особливий статус для Донбасу в Конституції – це легітимація російських військ і найманців на території України? А їх інтеграція в українську політику – це кінець не тільки європейських перспектив для України, це успіх плану кремля і кінець Української держави?
Хіба не очевидно, що для хлопців, які воювали і воюють на сході України, для сімей тих, хто загинув від рук російських солдатів і найманців, для українців, які більше року підтримують війська і один одного в стані страшного опору агресії і окупації визнання особливого статусу «ДНР» і «ЛНР» – це державна зрада і зрада українського народу?
P. S. «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу».
Ці слова з присяги народного депутата завтра можуть придбати нове звучання.
Семен Семенченко, Lena Sotnyk, Roman Semenukha, Тарас Пастух, Єгор Соболєв, Леонід Ємець, Остап Семерак, Alex Ryabchyn, Mustafa Nayyem, Svitlana Zalishchuk, Victoria Voytsitska».
Отже, Порошенко виконав перший пункт вимог Путіна до України:
Перше – зміни в Конституції України з наданням автономних прав цих територій.
Тепер справа – за виконанням чотирьох інших вимог:
Друге питання – це прийняття закону України про амністію відносно ряду осіб з Донецької та Луганської республік.
Третє питання – це імплементація закону про особливий статус Донбасу – Луганська і Донецька.
Четверте питання – це прийняття закону України про місцеве самоврядування та проведення цих виборів.
П’яте – це зняття економічної блокади з цих територій.
Ніяких сумнівів у тому, що вимоги Путіна будуть виконані, немає.
Так, і той, хто думає, що на цьому дорога безчестя і ганьби закінчиться, глибоко помиляється.
У Мінську‑2 є ще дещо, про що Путін свого часу ще нагадає Порошенку.
У тому числі і через Обаму, Керрі та Нуланд.
P. S.
Телефонну розмову з Президентом США Бараком Обамою.
За ініціативою американської сторони відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Сполучених Штатів Америки Бараком Обамою.
15 липня 2015 р., 23.30
Лідери дали високу оцінку результатам переговорів з врегулювання ситуації навколо іранської ядерної програми (ІЯП), що завершилися у Відні. Відзначено, що успіх багаторічних зусиль з пошуку політико-дипломатичного вирішення цього питання став можливим завдяки конструктивній взаємодії країн «шістки», Ірану, а також ЄС.
З обох сторін підкреслено, що всеосяжна домовленість по ІЯП відповідає інтересам всього міжнародного співтовариства, сприяє зміцненню режиму ядерного нерозповсюдження, зниженню напруженості в близькосхідному регіоні. У цьому зв’язку акцентована роль російсько-американського діалогу в забезпеченні безпеки і стабільності у світі.
Виражений взаємний настрій на продовження спільної роботи в інтересах стійкої реалізації Віденських домовленостей, а також по деяких інших актуальних міжнародних темах, включаючи протидію загрозі міжнародного тероризму.
Володимир Путін і Барак Обама обмінялися привітаннями у зв’язку із знаменною датою в календарі російсько-американських відносин – 40-річчям з дня проведення орбітального польоту «Союз-Аполлон».
Джерело: Русский еврей, Андрій Ілларіонов
