Місце постійної дислокації підрозділу – місто Володимир-Волинський Волинської області; загинув, в тому числі, командир батальйону. Більше 30 військовослужбовців поранені, багато з них у важкому стані.
Донецьким прокурором з нагляду за додержанням законів у військовій сфері за даним фактом порушено кримінальне провадження за ч. 3 ст. 258 (терористичний акт) ККУ. Також окремо буде дана правова оцінка діям військовослужбовців. «Вони спробували сьогодні прорвати це оточення і атакували блокпост, який знаходяться на відстані 48 км від Донецька», – повідомив тоді Турчинов.
«Терористи підступно, з засідки, відкрили масований вогонь зі стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів і мінометів по блокпосту, на якому несли службу військовослужбовці однієї з військових частин ЗСУ. Під час обстрілу один зі снарядів потрапив у бойову машину, що перебувала на блокпосту, це призвело до вибуху боєкомплекту», – Міноборони.
У Мережі відразу поповзли дикі чутки, що «солдат розстріляли найманці Коломойського, на приватівських броньовиках», нібито за те, що вони не хотіли йти на зачистку населеного пункту, або, що «всіх вбили вертолітники». І те, і інше, звичайно ж, «марення сивої колорадської кобили».
Будь-хто служивший в армії, подивившись доступні відеоролики і фото з місця подій, скаже, що загибель цих хлопців – результат звичайного нехлюйства і пофігізму, помноженого на неадекватну оцінку тактичної обстановки. Все інше – це звичайні атрибути війни.
Два доступних відеоролика дозволяють подивитися на події за день до трагедії і після неї. Спробуємо з їх допомогою спростувати ту брехню, яку поширюють «диванні колорадські війська».
На першому ролику ми можемо бачити місце майбутнього бою, судячи з усього – за добу до цього. На відео видно, що кілька місцевих жителів спокійно ходять по розташуванню цього підрозділу, а деякі навіть агітують молодих солдатів за ДНР; вони принесли їжу, і почувають себе цілком впевнено і вальяжно.
Камера фіксує розташування бронетехніки і озброєння; «Ого, зенітка», – вигукує оператор. Солдати сидять і понуро дивляться на цих прийшлих, деякі копаються в пакетах з провізією, мабуть, досвід отруєння місцевими блокпоста під Маріуполем їм не відомий (не проінструктували?). Легко припустити, що один або кілька прийшлих були «засланими козачками», сучасні техзасоби дозволяють записати відео з розташуванням частини на звичайну мобілку, що з успіхом і було зроблено. Це другий великий промах командирів цього підрозділу.
Перше – це, власне, саме розташування бійців і техніки. Якщо враховувати, що це був блокпост, то зовсім біда (як зазначено в цитатах вище, Міноборони і Турчинов запевняють, що це був блокпост).
Блокпости бувають, як правило, двох видів – стаціонарні та тимчасові. Їх призначення – перевірка транспортних засобів, що проходять через них, і блокування дороги, тобто по суті – її закриття. Постійні пости обладнуються капітально, з бетонними блоками, колючим дротом, сіткою, шлагбаумами, прожекторами та іншими фортифікаційними штуками. У нашому випадку, швидше за все, планувався тимчасовий блокпост, здійснюваний механізованим патрулем.
На жаль, нічого відповідного на встановленому блок-посту ми не побачимо. Хоча все мінімальне для його організації в наявності було. Але дорога не була перегороджена БМП чи «уазиками», які стояли за посадкою, вся техніка була розташована поруч вздовж дороги, хоча, як мінімум, дві машини або БМП повинні були перекривати дорогу в двох місцях на відстані 30 метрів одна від одної.
Сторонні в розташування не допускаються, всіх «привічають» на блоці. Решта – нюанси з стоп-групами відсікання, кулеметними розрахунками, сигнальними мінами-розтяжками ми пропустимо, так як це, за ідеєю, невидима частина поста (припустимо, що вона була).
Нічого цього на фото та відео з місця подій не спостерігається. Все це більше подібне на привал обабіч дороги, який також не вкладається в рамки військової теорії початкового рівня.
Хоча поруч за посадкою прекрасне місце – широке поле з відмінним круговим оглядом, на якому в другому відео стоїть вантажівка, за якою ховаються вцілілі бійці.
Розстріляти цей так званий блокпост без зусиль могли навіть непрофесіонали. І якщо це не «підстава» (зрада), то банальна безпечність, адже за добу приїжджали місцеві жителі, привезли їжі, поспілкувалися, перекурили, можливо, і випили чогось, до місць боїв порівняно далеко, тепло, пташки співають, ніхто не чекав такого підступу… на жаль, це практично звичайна справа на війні. Великі втрати якраз так і відбуваються. Безтурботний командир заплатив за це своїм життям і п’ятнадцять підопічних молодих хлопців поклав.
З приводу чуток про те, що це були «хлопці Коломойського на броньовиках Привату». Відповідь проста: терористи так полюбили ці машини, що відібрали в інкасаторів у Донецькій і Луганській областях вже більше п’ятнадцяти таких машин. А тепер використовують їх замість БТРів, для перевезення банд-груп, зброї та боєприпасів.
Друга версія – про свідомий розстріл вертольотами ЗСУ українських солдатів, також не витримує жодної критики.
Скажемо відразу, вогонь по своїх – це звичайнісіньке явище під час бойових операцій; на жаль, його ще називають «дружній вогонь».
Вогонь по своїх мав місце в історії практично всіх воюючих армій, незалежно від їх оснащення, типу війни та її морально-етичної оцінки. Основними причинами є помилки ідентифікації (найпоширеніші) і помилки позиціонування. Перші відбуваються від відсутності достовірної інформації про місцезнаходження своїх військ і військ ворога, інші бувають від несправного (неточного) озброєння, косоокості стрілка або «тухлого» боєкомплекту (в сучасних умовах зустрічається не так часто, як перший).
Проблема ця характерна як для високотехнологічного Заходу, так і інших армій світу. Наші люди випробували його на собі в радянських і російських збройних силах, зокрема, в ході бойових дій в Афганістані, Чечні та Південній Осетії.
З такими випадками борються, але побороти, мабуть, їх неможливо. Наприклад, під час штурму Грозного, у Першій чеченській війні, 1 січня 1995-го року літаки Су-25 завдали удару по колоні 104-ї Тульської повітрянодесантної дивізії, в результаті чого понад 50 солдатів загинули і отримали поранення. Дуже часто вертольоти обстрілювали своїх в Афганістані під час війни, яку вів там СРСР. Та й зараз, коли там воює США, такі випадки не рідкість, А 24 серпня 2007 викликаний для надання підтримки з повітря американський винищувач F-15 скинув бомбу на британський патруль. Загинуло троє британських військовослужбовців.
У нашому випадку, на відео видно, як прилетіли «крокодили» (МІ-24), і в цей момент став вибухати боєзапас з горілої бронетехніки. Що повинен подумати льотчик, що мчить до місця нападу на його колег і який оцінює те, що відбувається на землі?..
Треба віддати належне пілотам, вони спочатку досить вірно оцінили ситуацію, і не стали розстрілювати стоячу в полі вантажівку і ховаючихся за нею вояків, хоча це була прекрасна мішень. Ми чуємо характерне тарахкання спарених гармат вертольота і короткі попереджувальні черги по землі осторонь від групи людей. Льотчики думали, мабуть, що йде бій і «броню атакують». І тільки потім, коли солдати почали метушливо бігати в лісосмугу, вертолітники засумнівалися у своїх здогадах і зробили ще один захід. Один поранений у цьому випадку – це відмінний результат.
А ось воїни, які не позначили себе яким-небудь чином, накликали на себе біду. Хоча те, що згодом командир зв’язується не по радіостанції, а по мобільному з командиром бригади, говорить про те, що ідентифікувати себе цьому підрозділу було важко, що й призвело до потрапляння під «дружній вогонь».
Увесь Володимир-Волинський, звідки ця частина прибула в Донецьку область, перебуває в шоці, адже на схід України в складі цієї частини були відправлені мешканці кількох районів і міст області. Імена солдатів, які віддали свої за Україну, ще уточнюються. Кількість жертв, на жаль, велика. Біль втрати тим сильніший, що практично вся Волинь збирала кошти і готувала механізовану бригаду, яка дислокується у Володимирі-Волинському, до виконання бойових завдань. На жаль, це війна, і часто помилки призводять до загибелі людей.
Безумовно одне: має бути чесне розслідування всіх обставин трагедії під Волновахою… І до всіх підрозділів ЗСУ має бути донесено, яка небезпечна безтурботність.
Сергій Федоров, «Аргумент»
