Створення єдиної армії Євросоюзу стало б природним способом захисту його цінностей. Про це повідомив президент Фінляндії Саулі Ниинисте.
Для ЄС головною цінністю є мир, саме для цього він колись був створений.
«І було б серйозним і природним кроком, що ЄС захищав би свої цінності», – вважає глава держави.
За його словами, «Фінляндія підтримала створення єдиної армії» співтовариства.
Міністр оборони країни Карл Хаглунд заявив, що вважає саму по собі базову ідею про появу такої армії правильною, однак не думає, що на це погодяться всі держави, що входять в ЄС.
Німецька газета Welt am Sonntag опублікувала в неділю інтерв’ю голови Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, в якому він висловив думку, що Євросоюзу необхідно створити власну єдину армію як інструмент відстоювання інтересів Європи. «Спільна європейська армія показала б світу, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія допомогла б нам провадити загальну зовнішню політику та політику безпеки», – сказав він.
Слід визнати, що в думці про створення спільних європейських збройних сил, мабуть, таке є якесь раціональне зерно, раз НАТО виявилося не ефективним (як у казці про лебедя, рака та щуку – Європа в один бік, Америка – в другий, а Україна роззявлена чекає, хто подасть їй допомогу, бо власні збройні сили з ядерним арсеналом під світові гарантії зуміла поховати ще на початку 90-х рр. минулого століття.
Щоправда ефективність такої армії теж можна взяти під сумнів. Згадаймо Велику армію Наполеона, одного з перших ідеологів т.зв. «Євросоюзу». Він зібрав перед походом на Росію у 1812 році понад 450 тис. вояків з усієї Європи. Вояки одних держав-учасників цієї армії плутали мундири своїх союзників з інших держав з ворожими і тому часто відкривали по них вогонь, приймаючи тих за «москалів». Не рідко такій кривавій плутанині сприяло й те, що у Великій армії говорили сорока мовами. Але при цьому всьому у цієї армії був один головнокомандувач – Наполеон, а маршали усі були французами…
У сучасній «Єврармії» такого не вийде через демократію. Бо, скажімо, німецькі підрозділи будуть при виконанні наказів умовного єдиного командувача озиратися як Меркель, яка шукатиме у штанях Путіна газову трубу, французи нервуватимуться, бачачи, як їх Оланд облизується та втирає собі слини блакитною хустинкою, споглядаючи за діями Анхели, поляки назвуть їх усіх «педалами», а в результаті самі почнуть укріплювати свої східні кордони.
Тому поки Європа нарешті починає усвідомлювати, що запаси стратегічних памперсів у неї скінчилися і пора створювати «Єврармію», Україні від цих чергових балачок-обіцянок чекати нічого. Їй варто почати усвідомлювати, що порятунок утопаючого – це справа самого утопаючого…
Підготував Тарас Боднар
