У селищі Більшівці історики натрапили на нові докази радянського терору — масове поховання закатованих українців.
Такі знахідки — один із небагатьох способів зрозуміти масштаби червоного терору, адже часто даних про заарештованих та вбитих немає навіть у розсекречених архівах КДБ.
ЧИТАЙТЕ ДО ТЕМИ: Звільнено голову Українського інституту національної пам’яті В. В’ятровича
Лише за останні кілька років у регіоні перепоховали понад 800 жертв НКВС, яких знайшли у братських могилах у різних селах на Прикарпатті. Про злочини радянської влади добре пам’ятають місцеві мешканці.
Убитих в’язнів ховали в селищі, майже у самісінькому центрі. Працівники комунального підприємства «Пам’ять», яке займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів, проводять на території селища розкопки.
Шукають масові поховання жертв НКВС всього за кількасот метрів від музичної школи. Пошуковці роблять декілька пробних шурфів і майже одразу натрапляють на людські останки. Знахідка вражає: на щелепах видно молочні, а також — постійні зуби, які так і не встигли прорізатися, адже це — дитячий скелет. А за ним — одразу ще один, практично немовляти.
«Нам вдалося відкопати два дитячі скелетовані останки. Це десь років 5-6, як казали експерти. Це — дещо молодша дитина. Під другим останком вдалось натрапити на дорослий», — описує знахідку керівниця науково-пошукових робіт КП «Пам’ять» Ольга Третьякова.
Один за одним археологи піднімають на поверхню останки 40 осіб. У колективній могилі на невеликій глибині у декілька шарів були поховані дорослі і діти. Їхню стать, точний вік та головне — причину смерті, визначить судмедексперт.
Згодом знайдені останки перепоховають за християнським обрядом, щоб віддати їм останню шану. Скільки ще жертв радянського терору поховано у безіменних могилах — історики можуть тільки припускати. Адже лише в Івано-Франківській області місць масових захоронень, імовірно, десятки.
«В Івано-Франківській області було 36 районних центрів, кожен районний центр був епіцентром терору. Обласний центр, Станиславів, — це дуже велике місце, де можуть бути поховання. Окрім того, могли бути якісь окремі такі пункти, так, як Дем’янів Лаз, куди вивозили», — каже Василь Тимків.
Він припускає, що поховання датовані 1945-1946 роками, адже у могилі знайшли монету 1946 року.
Стефанія Луців усе життя мешкає у Більшівцях, нині жінці 85, а в 40-х роках минулого століття вона була ще школяркою. Та досі пам’ятає, як із навколишніх сіл енкавеесівці звозили тіла вбитих вояків Української повстанської армії — на упізнання рідним.
«Скидали тих партизанів, що побили. Казали — бандити. І діти всі летіли дивитися. Пам’ятаю як нині: старенька бабця сиділа і так плакала над сином», — пригадує жінка.
