Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Полеміка

ЧЕРВОНА ЛІНІЯ ДЛЯ ПОРОШЕНКА: СУМНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЧЕРЕЗ ТРИ ТИЖНІ ПІСЛЯ ІНАВГУРАЦІЇ

6 - ПЕРЕМИР.6Кожного дня Петро Порошенко робить помилки, які вбивають його перспективу. Кожного дня він погіршує свої позиції, які ще три тижні тому виглядали дуже переконливо.

Позиція президента щодо припинення АТО відштовхнула від нього багатьох прихильників. І він продовжує їх втрачати.

Чому?
Тому що 25 травня народ голосував за мир. Але не за мир ціною ганьби. Мирне вирішення проблеми Донбасу було можливо на початку квітня… Порошенко обіцяв ефективне завершення АТО. Ефективне, означає, отримання позицій краще, ніж до його початку.
Порошенко оголосив одностороннє перемир’я. Він прекрасно розуміє, що воно не зупинить бойовиків-сепаратистів. І всі чудово розуміють, що воно спрямоване на отримання очок в очах зовнішніх гравців. Однак, не всі очки нам важливі.
Росія займає ворожу позицію і зацікавлена в тому, щоб конфлікт дозволив їй зберегти свій вплив на Україну, підчепивши її через Донбас. Тому Росія вводить в переговорний процес Медведчука. Якщо Медведчук стане господарем Донбасу, а Донбас залишиться у складі України, то Україна ніколи не зможе почати повноцінне входження в структури Заходу. Вона взагалі не зможе вести яку-небудь самостійну політику.
Донбас отримає широку автономію, насамперед, економічну, яка дозволить йому стати базою для розкачки інших регіонів. При цьому Київ буде отримувати менше ресурсів на державні функції і витрачати їх постійно більше на те, щоб зберегти контроль в державі. Все це на тлі «змістовних» дискусій з приводу Новоросії, Сталіна, 6 - ПЕРЕМИР.4Бандери, а також винних у «вбивстві невинних у війні на Донбасі». Такий мир вигідний Росії, але не вигідний Україні. Такий мир не вирішує жодної стратегічної проблеми України, крім того, що на час продовжує агонію Другої української олігархічної республіки. Світ на умовах участі Медведчука у долі Донбасу – це свідчення нового олігархічного консенсусу в Україні, а його публічним вираженням є постать Порошенко.
Німеччина зацікавлена у мирі на Донбасі на умовах Путіна, тому що він дозволяє їй вийти з тієї складної ситуації, в якій вона опинилася через анексію Криму.

Чому Німеччині так потрібна Росія?

Для Берліна Росія є альтернативою на випадок краху ЄС. Німеччина розуміє, що південь ЄС може відвалитися через критичну ситуацію в економіці. Щоб зберегти стабільність Німеччини потрібні великі стійкі ринки і дешева сировина, які будуть посилювати її конкурентні здібності. Росія може дати те й інше. Сьогодні 300 000 чоловік в німецькій економіці працюють на російський ринок. Сьогодні російська сировина працює на стабільність Німеччини і втрачати свою стійкість через проблемну України німці не налаштовані. Ось в чому інтерес Берліна. Ось чому Меркель нічого не має проти присутності Медведчука на переговорах з Донбасом. Меркель не може робити різких рухів, тому що у неї коаліційний уряд, де СДПН мають тісні давні зв’язки з Росією. Меркель, можливо, не має симпатій до Путіна, але інтереси її держави вимагають від неї шукати компроміси з ним. Окуляри на очах Німеччини нам сьогодні вже не важливі, тому що наш інтерес вже полягає не в тому, щоб потрапити в ЄС, а в тому, щоб вижити. А оскільки Німеччина сьогодні може собі дозволити знехтувати інтересом України, то, значить, вона грає на боці Росії, підігруючи в тій чи іншій мірі.
США в жаху від перспективи зближення Росії та Німеччини, оскільки за ним може початися залучення в цей процес Китаю. Економічна інтеграція Євразії не залишає ніяких перспектив Вашингтону зберегти перші позиції у світовій системі.
6 - ПЕРЕМИР.2Тому США зацікавлені в тому, щоб розладнати гру Путіну на підпорядкування України. Якщо Україна вистоїть, то в зв’язці з Польщею це буде найкраща гарантія, що зближення Росії і Німеччини не відбудеться. Однак, Вашингтон повинен бачити, що Україна показує життєздатність, тобто готова битися. У цьому випадку американцям є резон надавати Україні важку зброю та фінансову підтримку. У разі перемоги Києва, вони отримають новий пояс союзників у Східній та Південно-східній Європі, замість Західної Європи, яка скручується в паралітичних конвульсіях. Це не заперечує кроків США щодо зміцнення відносин з Західною Європою. Більше того, вони такі кроки роблять.

Таким чином, щодо ключових активних гравців в українській кризі Київ має наступні мотивації.

1. Набирати очки щодо Росії ми можемо тільки ціною збереження підпорядкування Москві. Її поведінка показала, що Росія бачить в Україні стратегічну загрозу, яку буде нівелювати тією чи іншою ціною. В межі Росія поглине Україну. Таким чином, будь-який компроміс з Росією в стратегічній перспективі призводить до нашої поразки.
2. Позиція Німеччини важлива для нас, тому що Німеччина – визначальна країна ЄС. Але в умовах гострого конфлікту Німеччина постарається нічого не робити, щоб не погіршити свої відносини з Росією. Це робить безглуздими загравання з Берліном.
3. Тільки США зацікавлені у виживанні України, а, значить, нам є сенс набирати очки в їх очах. США вигідна війна, де виграє Україна. І чим успішніше буде Україна в цій війні, тим сильніше буде підтримка Вашингтона.
Тепер ми дивимося на гру, яку грає Порошенко. Він взяв курс на примирення. Як ми побачили вище, воно вигідне Росії та Німеччині, але не США. Порошенко вибирає мир, а не меч.
Порошенко став заручником свого олігархічного минулого. Він виглядає як людина, якій комфортніше залишитися в світі старих координат, а не створювати нові.
Це вимагає пояснень перед народом, який все більше починає висловлювати своє невдоволення темними домовленостями, а також воскресінням на політичній авансцені таких фігур як Медведчук. Все більше факторів вказують, що революція 2014 веде до таких же наслідків, як події 2004 року. Порошенко все більше скидається на свого кума Ющенка, а ручка, яку він показав під час підписання асоціації з ЄС, символічно тільки підкреслює цю спадкоємність.
Можливо, я помиляюся. Припустимо, що я помиляюся. Тоді Петро Олексійович повинен порозумітися з народом. Тобто, вийти на ТБ і сказати, я це роблю тому і тому. Робити це якщо не в щоденному, то хоча б в оперативному режимі.
Замість цього Порошенко йде стопами Януковича, який вважав за краще мовчати, а коли виходив в ефір то робив посил з Задзеркалля. Порошенко повторює цю трагічну помилку. Його дії показують, що він не розуміє, що йому важливо не втратити:
а) легітимність в очах народу;
б) мати підтримку армії.
Підтримка народу дає Порошенку козирі в розмовах з олігархами і зовнішніми гравцями. Немає підтримки – немає сильних позицій з олігархами і зовнішніми акторами. Немає сильних позицій – ти стаєш заручником їхніх інтересів.
Підтримка армії дає інструмент захисту президента. Єдиний потужний інструмент, який до того ж користується сьогодні абсолютною підтримкою народу. Армія сьогодні дозволяє включити соціальні ліфти, які давно зупинилися в Україні. Доблесть, а не гроші сьогодні формують нову військову еліту держави. Опора на цю еліту відкриває двері до нового державі. Армія зараз перетворюється на єдиний легітимний силовий інститут держави. Всі інші наскрізь прогнили.
Але Петро Олексійович відкидає армію, а, значить, він відкидає народ. І якщо народ і армія не його союзники, тоді хто? Росія? Путін зіллє Порошенка при першій можливості. Німеччина? Янукович махає рукою з Сочі. США? А навіщо США союзник, який не захищає їхні інтереси. Можливо, це олігархи? Коломойський ридає від розчулення. Ахметов ридає від дурості свого становища. Фірташ ридає від американського суду. Так хто союзник Порошенка? Все виглядає так, що дуже скоро у Петра Олексійовича їх не буде взагалі. Довіру народу він втратить. Армія вже починає його ненавидіти. Міліція і СБУ давно розклалися. З таким підходом у Порошенка не буде навіть трьох років Януковича. За швидким світанком настає швидкий захід сонця.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Юрий Романенко
Джерело: «Хвиля»

Кількість переглядів: 51 

Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності