Найважливішою подією тижня в Донецьку, яка затьмарила навіть факт неможливості проведення виборів у Верховну Раду, стала аварія на Донецькому казенному заводі хімічних виробів (належить «Укроборонпромові»). Сьогодні можна сміливо казати, що це був найпотужніший та найгучніший вибух із усіх за декілька місяців – його наслідки відчувались у сусідніх Макіївці та Горлівці. Мешканці ж безпосередньо Донецька відчули результат на собі і своїх домівках – навіть на протилежному кінці міста, за 20 кілометрів від самого заводу, вибухова хвиля вибила вікна та грюкнула дверима. Точна причина катаклізму досі не відома, але версій того, що сталося, вже близько десятка. Проте головних та більш-менш реальних – три.
Версія про «Точку-У»
Близько 12:00 20 жовтня мешканці всіх районів Донецька відчули сильний поштовх, а вже буквально через декілька хвилин соціальні мережі наповнились фотографіями стовпа білого диму, який було видно переважно з центральних районів міста. Вже через годину прес-служба Донецької міської ради повідомила, що причиною став снаряд, що нібито потрапив у ДКЗХ, який, до речі, виробляє боєприпаси, ракети та промислові вибухові речовини. Практично одразу було висунуто версію, що
Збройні сили України обстріляли місто з ракетного комплексу дивізійної ланки «Точка-У».
Версія обстрілу має два досить серйозні аргументи. По-перше, територія заводу розташована недалеко від аеропорту, найгарячішої точки Донецька, де тривають бойові дії. Не виключено, що снаряд дійсно був випущений у відповідь на обстріли з боку бойовиків, які досить часто розташовують свої артгрупи на цивільних територіях (будинки, підприємства тощо). Якщо випадки ведення вогню з житлових масивів – не рідкість, то що могло завадити проросійським силам стріляти з території заводу? По-друге, в ДКЗХ вже влучали два снаряди раніше, 20 вересня. Тоді на підприємстві здетонували склади з порохом, але такого потужного вибуху, як цього разу, не було. Тому й поповзли чутки про «Точку-У», наслідки від вибуху якої значно більші, ніж від традиційних уже для Донецька «Градів».
Але версія має й слабкі місця. Так, наприклад, технічні характеристики «Точки-У» регламентують декілька різновидів бойового оснащення, а саме: ядерна, хімічна, осколково-фугасна та касетна боєголовки. Перші дві відпадають самі собою лише з міркувань здорового глузду (ані хімічних, ані радіаційних уражень у Донецьку не зареєстровано). З двома іншими теж є деякі проблеми – осколково-фугасна версія має радіус ураження близько 2–3 гектарів, а касетна – до 7 гектарів. Звісно, зараз до території заводу стороннім до «Донецької народної республіки» людям потрапити важко, але все ж навколо закладу є й житло, яке, звісно, потерпіло, і практично весь Куйбишевський район залишився без вікон – та 15 тисяч уламків ракети завдали б значно більшої шкоди.
Також застосування касетної зброї не зареєстрували і моніторингові групи ОБСЄ. «У нас близько 90 спостерігачів у Східній Україні. Якби ми щось подібне побачили, то ми б це зафіксували, однак на сьогоднішній день такого не було», – розповідає представник спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Майкл Боцюрків.
Винні самі
Друга версія вибуху – винні самі бойовики. Така ситуація не є дивною, якщо брати до уваги, що серед «ополчення» є не тільки професійні військові, а й аматори, які ще вчора були таксистами, сантехніками і безробітними. Плюсик до версії додає і випадок 1 жовтня – тоді в Калінінському районі, на зупинці трамваю, один із бойовиків демонстративно грався з гранатою, яка в результаті і здетонувала. На щастя, ніхто з довколишніх та перехожих не потерпів. Загинув лише бойовик.
«Що стосується вибуху, який стався на території захопленого терористами Донецького казенного заводу хімічних виробів, то після захоплення бойовиками цього заводу, на складах якого була значна кількість вибухонебезпечних речовин, терористи намагалися налагодити випуск вибухівки», – наголосив спікер Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко. Він також зауважив, що, за оперативними даними і оцінками експертів-вибухотехніків, аварія на заводі, найімовірніше, сталася внаслідок недотримання бойовиками вимог технологічного процесу.
Диверсійно-розвідувальні групи чи партизани
Та третя версія подій лишається найцікавішою. Полягає вона в тому, що гучний вибух на заводі, де зберігався гексоген (речовина, що застосовується у виробництві детонаторів та промислової вибухівки), – нібито справа рук партизанського проукраїнського руху. У соціальних мережах навіть виникла сторінка користувача, «лідера антидеенерівських партизанів», який узяв відповідальність за аварію на себе. Він підкреслив, що вибух не є результатом «Точки-У» – то був підрив замінованих баз та складів бойовиків. Проте практично одразу сторінка стала недоступною, і як ставитись до цієї інформації, кожен має вирішити сам. Але…
Повідомлення про партизанський рух у Донецьку чи в регіоні з’являються не вперше. Так, наприклад, 7 серпня деякі ЗМІ повідомляли, що невідомі в передмісті Донецька розстріляли екіпаж «республіканського» «Граду».
Також можна згадати замахи на одного з керівників «республіки» Дениса Пушиліна. Перший був скоєний 7 червня, коли невідомі, неподалік будівлі Донецької обласної державної адміністрації, розстріляли авто «першого голови президії Верховної ради ДНР». За словами очевидців, «чиновник» із помічником перебували в автомобілі, коли з авта, що проїжджало поруч, по них зробили близько 15 пострілів, у результаті чого був убитий помічник Пушиліна.
Другий замах стався майже через тиждень – 12 червня. Невідомі підірвали авто на стоянці ДонОДА. В результаті потерпіли семеро, троє з яких померли від отриманих травм. Прес-служба «ДНР» підкреслила, що був підірваний мікроавтобус, де перебувала охорона «співголови республіки» Пушиліна. За деякими свідченнями, вибухівка була закладена в припаркованому на узбіччі легковому автомобілі і спрацювала в момент, коли автобус проїжджав поруч.
Крім того, ще раніше, 2 червня, невідомі, пересуваючись на машині, обстріляли з гранатомету будівлю Донецької обласної державної адміністрації. Версія сепаратистського руху – готувався замах на «народного губернатора» Павла Губарєва, якого після цієї події сховали у безпечному місці. «Вночі будинок уряду ДНР (ДонОДА – ред.) зазнав обстрілу з гранатомета.
Постріл здійснений із автомобіля, що їхав поруч. Ніхто не потерпів», – наголосила тоді прес-служба «ДНР».
Звісно, всі ці факти можуть свідчити і про внутрішні течії і процеси у «молодій державі», як називають бойовики своє угруповання – що нібито йде війна за ласі місця при владі. Та після замахів і Губарєв, і Пушилін іще неодноразово виступали перед мітингами і були делеговані на офіційні заходи від «ДНР».
Навпаки, версія з партизанами напрочуд міцна, якщо зауважити неодноразові заяви керівництва «республіки», що на території Донецька працюють диверсійно-розвідувальні групи українських військових. Звісно, у більшості випадків це спроба виправдати численні крадіжки та викрадення в місті. Але якщо життєздатна версія про обстріл Донецька балістичними ракетами, чому версію партизанів, яка досить обґрунтована попередніми подіями, треба відкласти в шухляду неможливого?
Джерело: Радіо Свобода
