Днями начальник Головного управління розвідки Міноборони України генерал-майор Кирило Буданов заявив, що РФ розглядає можливість додатково призвати 440 тисяч людей в армію. Про це він заявив в інтервʼю Радіо Свобода.
Варто зауважити, що загальний мобілізаційний резерв РФ становить 1,7 млн. Однак, згідно з російським законодавством, провести загальну мобілізацію можна тільки указом президента за умови бойових дій безпосередньо на території Росії. Тому, щоб продовжувати війну проти України, влада проводить приховану мобілізацію. Одне з основних джерел її поповнення — ув’язнені, яких у РФ на сьогодні близько 600 тис.
Перший варіант поповнення особового складу — це за рахунок указу президента про можливість укладення договорів особами, засудженими безпосередньо з Міністерством оборони. У день т. зв. “заколоту” Путін підписав указ про можливість укладання контрактів з Міноборони осіб, засуджених за певні злочини. Тобто – зеків. Якщо раніше такий спецконтингент вербував Пригожин та його ПВК, то тепер монополія на це належить винятково державі. Своїм указом Путін фактично дає старт черговій хвилі прихованої мобілізації. Відстежити реальну кількість зеків, які укладуть контракти з Міноборони, буде неможливо. А з огляду на те, що в РФ офіційно близько 600 тисяч ув’язнених, не виключено, що чималий відсоток цього спецконтингенту незабаром опиниться на фронті.
Із засуджених осіб у РФ формують так звані ударні батальйони “Шторм-Z”. Це тактика, яка була апробована ПВК “Вагнер” під час вербування ув’язнених.
Другий спосіб — примусова мобілізація на тимчасово окупованих територіях України.
Кількість особового складу першого, другого так званих армійських корпусів самопроголошеної “ЛНР” із 35 тис. У 2022-му році в планах мобілізації “ДНР” та “ЛНР”, згідно інформації з відкритих джерел, повідомлялося про нарощування чисельності 1-го й 2-го армійських корпусів квазіреспублік до 100 тисяч, а не на 26 тисяч, як про це повідомляв ГУР МОУ.
Більше того, 19 березня 2022 року ватажок квазіутворення “ДНР” Пушилін вніс зміни до “указу” №30 “Про спеціальні формування”. Згідно внесених змін, мобілізації підлягають чоловіки віком від 18 до 65 років, хоча раніше було до 55 років. Повідомляється, що служба проходитиме у спеціальному формуванні т.зв. “МВС ДНР”.
За інформацією командувача Об’єднаних сил Володимира Кравченка, до початку активної фази російсько-української війни Генштаб Збройних сил РФ сформував та тримає на окупованих територіях Луганської і Донецької областей два армійські корпуси – 1-й (Донецьк) та 2-й (Луганськ). Їх загальна чисельність – понад 35 тисяч осіб. Корпуси оперативно підпорядковані 8 загальновійськовій армії Південного військового округу ЗС РФ.
Нескладно порахувати, що число примусово мобілізованих – причому йдеться про призив усіх чоловіків віком від 18 до 65 років – складає щонайменше 50-60 тисяч.
Зараз на окупованих територіях Луганської області окремі міста самі місцеві жителі називають “бабьими” — зважаючи на повну відсутність чоловічого населення, відбувається тотальна мобілізація.
Ці два варіанти, дають можливість російському диктатору Путіну і, відповідно, збройним силам Російської Федерації, мінімізувати втрати особового складу за рахунок неврахованих втрат — ув’язнених і громадян України з тимчасово окупованих територій.
Щодо третього варіанту російської мобілізації, то склад окупаційної армії РФ поповнюється завдяки фактичним облавам на жителів середньоазіатських держав, трудових мігрантів на території країни-агресора.
За розрахунками аналітичної служби аудиторсько-консалтингової мережі FinExpertiza, зробленими на підставі даних МВС РФ, 2022 року було зафіксовано 11,8 млн випадків постановки іноземних працівників на міграційний облік. У цю статистику входить як продовження реєстрації тих, хто живе у Росії протягом кількох років, так і первинна постановка на облік.
Показово, що у першому кварталі 2023 року кількість трудових мігрантів зросла у 1,6 раза порівняно з аналогічним періодом минулого року. Згідно офіційної статистики ФСБ, за перші три місяці 2023 року в Росію на заробітки приїхало 1,3 млн. осіб.
Наразі по всій неосяжній території РФ відбуваються облави на жителів середньоазіатських держав, так званих трудових мігрантів, яких виловлюють і ставлять перед вибором: або вас депортують назад до Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану, або ви підписуєте відповідний указ зі збройними силами Російської Федерації.
За інформацією безпосередньо з місця подій, влада Москви відкрила призовний пункт у міграційному центрі Сахарово. Показово, на початку 2023 року значній кількості трудових мігрантів з російськими паспортами заборонили виїзд із Росії через знаходження їх у мобілізаційних списках. Крім того, трудових мігрантів російська влада залучає до відновлення окупованих українських міст та зведення бойових укріплень безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
Таким чином, трудова міграція — це чергове джерело так званої прихованої мобілізації.
Три основних джерела, на які зараз розраховують російські можновладці, дають можливість продовжувати війну проти України без проведення так званої часткової мобілізації, про можливість якої заявив очільник ГУР МОУ Буданов.
На тлі заяв представників офіційного Кремля про те, що наразі немає потреби у проведенні другої хвилі часткової мобілізації, Держдума РФ ухвалила закон про збільшення мобілізаційного резерву за рахунок підвищення граничного віку перебування в запасі. Новий закон підвищує на 5 років всі вікові межі для військовослужбовців запасу і мобілізаційного резерву. Також збільшується граничний вік перебування в мобілізаційному резерві – до 65 років для старших офіцерів і до 60 років для молодших офіцерів. Примітно, що для всіх інших категорій граничний вік перебування в мобілізаційному резерві підняли відразу на 10 років – з 45 до 55 років.
У розвідувальному огляді Міноборони Британії від 11 вересня повідомляється, що напередодні президентських виборів у Росії, запланованих на березень 2024 року, російська влада, ймовірно, намагатиметься уникнути подальших непопулярних мобілізацій.
Британська розвідка вважає, що перша хвиля часткової мобілізації та призов до армії в Росії значно посилили дефіцит робочої сили в необоронних галузях і мають негативний вплив на економіку країни-окупанта.
За розрахунками Forbes, нова часткова мобілізація коштуватиме російському бюджету $7,5 млрд та додаткові $3 млрд щомісячно на їх утримання. Що може стати значним обтяженням для російського бюджету. Ймовірно, саме це поки зупиняло Кремль від нової масової мобілізації.
Стосовно самого економічного потенціалу РФ, за оцінками західних аналітиків, попри санкційний пакет він дозволяє вести активний характер бойових дій ще півтора року. Як це не парадоксально, ВВП у Росії зростає за останні пів року. Bloomberg із посиланням на дані щомісячного звіту Міжнародного енергетичного агентства повідомив про те, що доходи Росії від експорту нафти та нафтопродуктів у липні 2023 року зросли на 20% в порівнянні з червнем – до 15,3 мільярда доларів. Як зазначає агентство, ВВП Росії збільшився на 4,9% у другому кварталі цього року, перевищивши більшість прогнозів. Крім того, зазначається, що збільшення витрат на оборону стимулює промислове виробництво.
Утім, незважаючи на стимулювання промислового виробництва, російська влада все частіше застосовує принципи командно-адміністративної економіки до свого військово-промислового комплексу, який не встигає забезпечувати потреби фронту у боєприпасах.
Йдеться про те, що на початок війни у Російської Федерації було близько 15 млн снарядів. Перші місяці війни використовувалася тактика вогневого валу — на добу застосовувалося до 70 тис снарядів. Відповідно, за даними російської сторони, за перші місяці війни, за перше півріччя, було використано близько 8-9 млн снарядів. Та кількість снарядів, яка залишилася на складах в окупаційної армії, розміщена не в європейській частині Російської Федерації, а в основному в сибірських військових округах, у такий спосіб ускладнено логістику постачань снарядів безпосередньо з тилових районів РФ. Але, варто не забувати про умови зберігання снарядів. Є три категорії снарядів. Відповідно, перша, яка дає 100%-й результат, вона фактично вичерпана. Наразі окупанти використовують другу і третю категорії. А відповідно, це ще запаси від часів радянської армії.
У Мережі наразі активно поширюється інформація, що РФ може виробляти до 100 тисяч артилерійських снарядів великих калібрів на місяць. Більше того, днями Reuters, з посиланням на неназваного західного посадовця повідомив, що Росія зможе наростити виробництво артилерійських снарядів до 2 млн штук на рік, яку вона веде в Україні цього буде недостатньо. Примітно, що у матеріалі не уточнюють, на яких джерелах ґрунтуються ці оцінки.
Справа утім, що ще у вересні 2022 року Джек Вотлінг з аналітичного центру RUSI пояснив, що попередні оцінки російського артилерійського виробництва, починаючи з червня минулого року, були значно завищені. Своєю чергою американська і британська розвідки стверджують, що російські виробничі потужності дуже обмежені.
До останнього часу у відкритих джерелах були цифри, що підприємства російського “Ростеху” за весь 2021 рік змогли виготовити лише 400 тисяч нових снарядів, тобто цифра сумарного виробництва в 2 млн нових снарядів за рік видається значно завищеною.
Зауважу, що можливості відновлення снарядного виробництва в Росії, порівняно зі Сполученими Штатами Америки та європейськими партнерами України, набагато гірші. Так, за оцінками спеціалістів, ВПК США станом на сьогодні може виробляти до 24 тисяч одиниць. Сполучені Штати нещодавно оголосили, що впродовж наступних двох років виробництво снарядів в країні зросте до 90 тисяч одиниць на місяць. Найближчим часом виробництво снарядів суттєво розширить і найбільший європейський виробник Rheinmetall з його потужностями у пів мільйона одиниць на рік на заводах у Німеччині і ще 300 тисяч на нещодавно купленому заводі в Іспанії.
За оцінками Military Balance, станом на 2021 рік на озброєнні армії США було приблизно 1200 одиниць 155-мм артисистем. В той час на озброєнні російської армії – близько 1800 одиниць 152-мм артсистем. Якщо теоретично припустити, що виробничі потужності російского і американського ВПК стосовно виробництва боєприпасів тотожні, то темп виробництва снарядів має складати 22,5 тисячі 152-мм снарядів на місяць. Але подібних темпів виробництва у російського ВПК немає.
Переговори Москви з Північною Кореєю про можливе постачання артилерійських снарядів є наочним свідченням скрутного становища російського ВПК.
Нещодавно видання The New York Times із посиланням на офіційних осіб у США, Європи та України написало, що Росія зуміла подолати санкції та експортний контроль, щоб збільшити виробництво 200 нових танків щорічно. Звертаю увагу, що, за даними Bild, РФ випускає близько 50 нових танків щомісяця (в основному Т-90 та Т-80). Тобто, щорічно РФ випускає вже не 200, а 600 танків. The Economist вирішило теж не пасти задніх і авторитетно заявило, що у 2022 році Росія відновлювала зі своїх резервів приблизно 45 танків на місяць. А 2023-го планувала збільшити цю кількість до 110 танків на місяць. Звертаю увагу, відновлювала, не виробляла. Але подібна розбіжність у цифрах, яку озвучують західні видання ставить під сумнів їхню достовірність.
Теоретично, виробництво танків у Росії може зрости до 200 на рік. Але цього катастрофічно мало на тлі втрат, яких російські війська зазнали в Україні. За даними Генштабу ЗСУ, за минулий рік армією РФ було втрачено 3031 танк. Утім на складах тривалого зберігання на території Росії залишалися приблизно 15 000 танків. Це старі радянські Т-72, Т-62 та Т-55/54. Більшість із них не можна відновити. Згідно із супутниковими знімками центральних баз зберігання на території РФ, лише 2075 танків з 5678 наявних на складах були боєздатними. Отже, окупаційна армія може залучити лише близько третини від загальної кількості своїх запасів.
Наразі є масовий ремонт і модернізація Т-90М “Прорив”, Т-80БВМ, Т-72Б3, Т-62, Т-54/55 знятих з консервації. Останній танк “з нуля” зійшов із конвеєра 2011-го, і це був Т-90. Т-72 і Т-80 не сходили з конвеєра з 1998 року. Російському ВПК потрібні десятиліття щоби повернутися на довоєнний рівень.
Станом на 2022 рік військові витрати уже досягли позначки у 21% від всього російського держбюджету. І мають сталу тенденцію до зростання. Але історичний досвід Росії свідчить про те, що економіка Російської імперії в 1917 році зазнала краху і призвела до революційних потрясінь саме тому, що військові затрати тодішньої російської імперії досягли рівня 25% від всього національного бюджету.
Стан сучасної російської економіки у найближчій перспективі створює ризики соціальної нестабільності і зростання невдоволення центральною владою.
Спеціально ТСН
