Приєднуйся до нас

Що шукати?

За Лаштунками

Полеміка

ДЕ ЛІДЕРИ? ЦЯ ТРІЙЦЯ НЕ ВІДЧУВАЄ СИТУАЦІЇ АБО НАГЛО ДУРИТЬ ЛЮДЕЙ

1476002_690296390989275_320159355_n   В ніч на 1 грудня з Прикарпаття на підтримку мітингувальників Євромайдану у Києві та щоб долучитися до своїх побратимів, які уже стояли на Майдані, виїхали представники Коломийського та Яремчанського міського, а також Тисменицького районного осередків Громадської оранізації «Поклик Нації».
Ось як описує київські події 1 грудня один з очільників коломийського осередку організації:
Зранку, заїхавши у передмістя Києва, ми залишили наші авто на початку Житомирської траси, щоб далі добиратися до «Євромайдану» пішки і водночас вберегти їх від якоїсь біди. Всяке буває. А ще раз їхати на рік за кордон «сапати» на нову машину не маю бажання.
Перше, що здивувало нас у столичному метро – це була маса людей, яких з кожною станцією тільки додавалося. Зрештою ми відчули себе «шпротами у банці», але що дивно, 1463002_550258948389253_1623794886_nвсі були досить толерантними одні до одних. Як кияни до приїжджих, так і ті до них. Навіть, коли хтось комусь віддавив у тисняві ногу, ніхто жодного образливого слова у відповідь не сказав. А повірте, що могли. І не тільки сказати…
Натомість, цей натовп людей у метро, а згодом і на Майдані, який чисельно як ми, учасники тієї революції у четвертому році, пам’ятаємо, переважав сьогодні тогочасні людські маси, був якийсь не такий. У людей якось по-іншому, дивно, світилися очі…
Можливо, хтось сьогодні нам скаже: «Гуцули, це Вам тільки здалося». І ми усі, хто був у цей час зі мною відповімо: «Нехай! Отже це ми дивилися на них такими очима, забувши про усі розчарування і зради 2004 року. Бо ми приїхали ще раз спробувати щось змінити у житті усієї нашої держави, а не тільки Прикарпаття».
В метро ми бачили масу таких самих як ми приїжджих мітингувальників. Тільки уже не з Прикарпаття а з Тернопільщини, Полісся, Рівенщини, Житомирщини, Хмельницького та Вінниці. З декотрими ми навіть тут, у «підземці», встигли роззнайомитися, а згодом потоваришувати. Усі ці люди виходили-вискакували на усіх наближених до Хрещатика станціях, щоб згодом знову, якщо звичайно повезе, зустрітися на тому самому Майдані.
576679_580363875346340_121016708_n
І ось Майдан!
Це не та картинка, що по телевізору. Велетенське море людей з прапорами, плакатами і паперовими склянками гарячої кави. Усі снують взад і вперед. Когось чи чогось шукають, але в очах у всіх є якась надія.
У цей час на сцені репетують якісь політики. Здається, ми бачили Турчинова. Того самого, що колись кричав нам з цієї ж сцени разом з іншими: «Бандитам тюрми». Потім він став головою СБУ… А сьогодні галасить: «Юлі – волю!» А ніхто не реагує, бо вона реально нікому сьогодні, принаймні нам, була не цікавою. – Віддай награбовані у держави гроші і тоді йди уже на волю, а з цих ми самі спробуємо вибити…
І ось хтось чи то на сцені, чи то у натовпі крикнув: «Ганьба! Кабмін у відставку…», – і увесь Майдан, як зшаленілий загудів, а ми разом з ним.
Так, бо саме для цього ми й приїхали сюди, а не задля старих «вмерлих ідолів».
З Майдану ми попрямували до Михайлівської церкви, де цієї ночі спали наші «браття з Прикарпаття», бо добрі чинці зглянулися на увесь цей багатостраждальний і щирий у своїх сподіваннях люд та відчинили їм двері церкви…
Приємно бачити, коли Церква і народ разом. За це ми щиро вдячні патріарху Філарету, який відчинив двері усіх храмів Києва для новітніх революціонерів, як і предстоятелям інших конфесій, що пішли на зустріч людям і усі ці дні були поруч на Євромайданах усієї України.
1468692_555346241206672_1456549648_nНа Михайлівській площі я вперше звернув якось увагу на те, що багато хто з «наших» говорить російською, а деколи навіть з кавказьким чи ще богзна яким акцентом. Бо тут я побачив і грузинів, і литовців, і навіть росіян та євреїв. Усі ці люди були з нами, українцями, за одне. Вони усі хотіли у Європу. Хоча ми і так знаходимося у географічному центрі Європи. Але усі ми хотіли і хочемо не у «голубий» Євросоюз, а саме у ту історично цивілізовану Європу, про яку ми колись давно, у дитинстві, читали в книжках, а потім з розвалом совдепу відкрили на початку дев’яностих… Нехай там і зле, лиш би подалі від Кремля і його Митного союзу!
… Далі, після обіду, коли нас поплутав якийсь нечистий, інакше його не назвеш, ми опинилися на Банковій. І ми бачили усю оту «Санту-Барбару». Це було дійсно якесь кіно. Якийсь екскаватор, що якимсь дивом «забули якісь комунальники» їде на «Беркут», але чомусь їх не трощить. Так звана «свята трійця опозиції», яка кілька годин з’ясовувала, кому вгамовувати тих найманців «тітушок» (доречі, це окреме запитання, чиї вони: опозиції, влади чи Корчинського) з’явилися тут в особі Тягнибока і кого б Ви думали? Петра Порошенка! Кажуть, що з ними ще був і Яценюк… Але навіщо стільки? Нібито всіх вгамували, а на ковші екскаватора нізвідкись узявся співак Сашко Положинський, який кричав про якихось «провокаторів», але кого він таки мав на увазі ми не второпали. – «Трійцю» чи Владу?..
Панове, сьогодні все, що я, ми усі разом, ті, хто був зі мною чи я з ними, хочу сказати після тих подій 1-го грудня і наступних двох днів, коли буцімто знімали Уряд і Президента – ми себе відчули буцімто побували у Діснейленді, тільки не спереду, де стоять діти з батьками, а там, за сценою. Там, де творяться справжні дива, які «дивом» язик не повернеться обізвати… Там три гетьмани плюс один та ще на Банковій «наказний» гетьман, а хлоп таки залишився один. Один на самоті з собою…

Роман В.

Кількість переглядів: 174 

Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності