Пропонуємо увазі читача «ЗЛ» те що ми підгледіли у одного львівського «вуличного фільозофа» пана Марциняка, яке він у свою чергу підслухав на одній з вулиць Львова:
«Учора підслухав розмову на вечірній вуличці. Мацьопа дівчинка-янголець із русявими кісками і очима як гірські озера, тримаючись за руку дебелого татуся, жебонить до нього:
– Татку – а от той дядько селапатист? – показує пальцем.
– З чого ти то взяла, доцю?
– А цо він по рускі говорить? По телевізору всі погані дяді говолять по лускі… Їх тлеба стліляти!
Тато зачав щось довго і якось непереконливо пояснювати дитині, що не всі, хто говорить по російськи, погані, і не всіх тра вбивати. На що малеча якось так суворо сказала:
– А цо вони наших солдатів вбивають? Їх самих всіх треба набити!
Тато аж умлів від тих слів. Бо що він мав пояснювати? Що на нас напав ворог, який говорить по-російськи, але є українці, що теж говорять по-російськи і вони теж проти тих, хто напав на Україну і всіх українців має за фашистів…
А я собі так поміркував, що та мацьопа має цілковиту рацію. Не в тому. що всіх російськомовних треба мати з ворогів. Вона має рацію в тому, що ми в цій війні боронимо не просто землю, людей, державу. Ми боронимо своє українство. Свою інакшість від світу, свою українську домівку. Бо іншої ніде в світі не маємо.
У малої залізна логіка. На нас напали «руські» з країни, що називається Росія. І мене не гребе, що серед тих нападників є якісь аварці, чеченці, чи, навіть, українці. І ті, хто їх підтримує – теж вороги. Немає іншого означення для людей, які хочуть відібрати у тебе землю, мрію і життя. А значить висновок один – або вони нас, або ми їх. І так від тепер буде завжди.
І ніхто нам не допоможе. Нє – Європа щораз більше стурбована і з дня на день готова запровадити санкції проти Росії. А тим часом тягне в обхід України Путінський газогін «Південний потік». Бабця Меркель каже, що Путін неадекватний, але вимагає припинити проведення Антитерористичної операції на Сході України. Те, що неадекватний Пуйло напав на мирну Україну, її якось не торкає. Виходить, нам лишається тілько цілувати Путіна в руку і слухати цього недосталіна, якого навіть обцаси на мештах не роблять великим.
Дівчисько таки має рацію. Якщо ти заважаєш нам боротись проти ворога, значить ти теж ворог. Ми нині самі. Майже. Сполучені Штати таки допомагають як можуть. Бодай на дипломатичному фронті. Але вони далеко. А ворог близько. І він лиш чекає, щоб завдати удару, який зломить Україну, перетворить її на Малоросію.
Що нам лишається? Вчитися. У поляків, греків, американців. Усі вони вибороли свою незалежність зі зброєю в руках. Вчитися воювати і жити. Найкраще вчитись в ізраїльтян. Мешканці Святої землі живуть в оточенні ворогів. Але змогли не лише вибороти свою державу, але й перетворити її у квітучу оазу серед пустелі і війни.
Досвід євреїв нині українцям дуже знадобиться. Бо ми, як і вони, відтепер будемо в перманентному стані війни.
А ще – дівчисько сформулювало головний закон війни – якщо ти не за свій народ, значить ти за тих, хто нині стріляє в наших солдатів. І це стосується всього. Нині ми не можем собі дозволити «розкіш» мати на посадах хабарників, аферистів, тупаків і нероб. Вони вороги, такі ж як і ті, хто в нас стріляє. Навіть гірші – бо приховані, вони пристосовуються і мімікрують. Хіба вони змінились? Вони й нині безкарно крадуть і торгують нашою країною. Вони зрадники. Тож мають бути покарані. Суворо і справедливо. Кожна така потвора сприятиме ситуації, коли на наших дітей окупанти наведуть приціл. Хіба ми хочемо того?
Але купа людей байдужі і блаженно розслаблені. Пішов, відкрив рахунок в російському банку. Ну й що такого? Там клерки уже навіть вишиванки вбрали! Навідався в супермаркет, купив російський крам. Увімкнув російський телеканал, на кухні ричить російське радіо. А яка різниця! А ви уявіть, щоб під час чергового обстрілу ракетами терористів ізраїльської території, якась єврейська сім’я слухала б арабську музику, чи дивилась їх серіали. Я вже мовчу про ставлення до зрадників. А для нас це – нормально! Та що там – для нас нормально заарештувати керівника сепаратистів, а потім його випустити!
Дуже не хочеться, щоб наші діти зарано дорослішали. Розбирались не тільки хто ворог-друг, але й у марках зброї та її бойових характеристиках. Але якщо ми хочемо, щоб Україна колись стала їх країною, а не чієюсь колонією – треба щоб вони відчували відповідальність за неї. І розуміли, що нинішній мирний день вибороли для нас героїчні хлопці там, на далекому українському Сході.
Кажуть, нема простих відповідей на складні запитання. Певно так і є. Але… Часом треба прислухатись до думки малої дівчинки із мацьопими кісками і очима, як гірські озера. У нас війна. Нині мусим себе випробовувати на гідність, силу, витривалість, терпіння і згуртованість. Бо ми самі. Але дамо собі раду. Мусим. Євреї ж змогли!
… Додому йшов повз ресторацію, де гуляв чималий гурт молоді. Гриміла музика, спалахував феєрверк, у бокали і на суконки хлюпало вино. Удома в новинах розповіли про загибель трьох безіменних українських воїнів.
Вчимось жити у час війни… Наразі не дуже виходить».
