Коли українська освіта стане, як у Європі, а стипендія студентів забезпечить їм можливість більш-менш нормально жити, а також про консервативність університетського середовища, яка перешкоджає реформуванню галузі, FaceNews розповів позаштатний радник міністра освіти і науки, керівник освітніх програм Центру дослідження суспільства Єгор Стадний.
Хто і що — це питання, я думаю, на години розмови. Але як тільки ми зможемо брати на себе відповідальність і в нас між Міністерством освіти і галуззю буде налагоджена ефективна комунікація… Оскільки є величезна проблема, на мій погляд, з тим, що люди а) не розуміють мети, б) не розуміють, як під цю мету підлаштовуються інструменти. Студенти зі стипендіями вбачають економію. Викладачі всіх обов‘язкових дисциплін бачать спробу їх скоротити. Тобто, у нас є ось таке ось нерозуміння у багатьох питаннях. Я думаю, що міністерству і його службі зв’язків із громадськістю потрібно суттєво переглянути свою політику інформування суспільства та всіх учасників процесів про те, які є наміри і яка послідовність використання тих чи інших інструментів, щоб реалізувати ці наміри.
Коли наші стипендії будуть відповідати прожитковому мінімуму?
Згідно з нормою нового закону, академічні стипендії для мінімум двох третіх і максимум трьох чвертей бюджетників в університеті — а, фактично, у групі — повинні видаватися за рейтингом. Мінімум — прожитковий мінімум, така тавтологія виходить. І є соціальні стипендії, які окремо підраховуються. При такій системі у нас висока ймовірність того, що академічну стипендію, яку повинні отримувати за успіхи у навчанні, отримуватимуть люди із середнім балом «три». Тому що це рейтингова система і тому що це мають бути як мінімум дві третіх у групі. Виникає дисонанс.
У мене є своя думка з приводу того, що ми повинні замість цього робити зі стипендіями. Академічна стипендія у нас вже давним-давно перетворилася на варіант матеріальної соціальної допомоги насправді, вона не виконує функції нагороди за успішне навчання. Ми повинні все поставити на свої місця. Це, до речі, щодо питання про те, коли ми наблизимося до Європи: у цій сфері ми просто впритул встанемо в один ряд з європейськими країнами. Академічна стипендія повинна надаватися дійсно і виключно за досягнення у навчанні, причому ці досягнення у навчанні повинні бути дійсно видатними. Надання її, на мою думку, повинно проводитися як проводиться видача стипендій для навчання за кордоном, коли є незалежна комісія, куди подається пакет документів кожного апліканта, розглядається, наскільки хто є краще і потужніше. На мою думку, середній бал «п‘ятірка» — це базова вимога. Потім люди повинні змагатися між собою досягненнями у науці, мистецтві та спорті. Може, у когось вже є наукові публікації. А досягнення у мистецтві та спорті — це, звичайно ж, для навчальних закладів відповідного профілю.
Разом з тим, я прекрасно усвідомлюю, що є чимала кількість студентів, для яких ось ця академічна стипендія є одним із засобів для виживання. Тому тепер мова піде про соціальну стипендію. Ми її повинні розглядати виключно в категоріях доступу до вищої освіти. Якщо на сьогодні академічну стипендію отримує 640 тисяч студентів з двох мільйонів, то соціальну стипендію отримує 39 тисяч, що менше, ніж 2%. Ракурс повинен бути кардинально іншим.
Основна вага повинна бути перенесена саме на соціальну стипендію, яка розглядається як засіб доступу до вищої освіти, і основний принцип, якого тут потрібно дотримуватися — це принцип адресності. Не всім потроху, але ми повинні брати до уваги дохід тієї сім’ї, яка утримує студента. Причому я кажу дуже обтічно, тому що іноді не батьки утримують студента, іноді він сам себе утримує, і в нього теж повинен бути дохід. Це базовий принцип для всіх країн Євросоюзу, тут я повністю відповідаю за свої слова, так як у цьому розбираюся дуже добре.
Цей параметр, а ще один — де проживає студент. В ідеалі, прожиткові мінімуми повинні відрізнятися від міста до міста. У нас є університети навіть у Глухові, а є — у Києві. Вартість проживання у Глухові та у Києві відрізняється. Це ідеалістична модель, тому що на даний момент у нас не розроблені ані справжні показники прожиткового мінімуму, ані показники прожиткового мінімуму для різних міст. Тому нам потрібно оперувати, по-перше, доходом сім‘ї, а по-друге, наявністю або відсутністю власного житла і відстанню цього житла від університету.
Підхід, що допомагати потрібно тому, чий дохід нижче прожиткового мінімуму — неправильний підхід. По-перше, у нас прожитковий мінімум є повністю абсурдним, не відкаліброваним, який не відрізняється від міста до міста і так далі. Нам потрібно встановити певну планку. Можливо, встановити певні коефіцієнти — наприклад, чи є житло, чи ні, та як далеко воно знаходиться від навчального закладу — і розбити студентів на певні категорії. Я приходжу, приношу певні довідки — і потрапляю в ту чи іншу категорію, до межі, після якої я соціальну стипендію вже не можу отримувати. І тоді ми отримаємо групи: найбільш соціально незахищених, просто незахищених, краще захищених і ще більш захищених, але все одно до цієї межі. І кожна з цих груп має отримувати різний розмір соціальної стипендії.
Тут потрібно завжди накладати українські реалії. В українських реаліях бюджету на всі ось ці категорії може не вистачити. Це означає, що в першу чергу потрібно забезпечувати найменш захищених. Потім по черзі кожну групу, закінчуючи найбільш захищеними.
Ще одна українська реалія — рівень доходу у сім’ях. У нас відсутня культура декларування реальних доходів. Це — одна з найбільших проблем. Я усвідомлюю, що вона буде ставити палиці у колеса при введенні такої системи. Але є й свої засоби протидії. У нас не тільки Міністерство освіти зацікавлене в тому, щоб культура декларування реальних доходів з‘явилася. У нас в цьому зацікавлені, насправді, абсолютно всі громадяни України. Якщо ми хочемо, по-перше, мати нормальний бюджет з нормальною прибутковою частиною, по-друге, подолати корупцію. Так що ця ініціатива зі стипендіями йде в загальній хвилі.
Чи реально змінити систему нарахування стипендій вже у 2015-му, якщо батьки студентів продовжать отримувати «сіру» і «чорну» зарплату?
Це загроза, на яку потрібно шукати відповідь. Напевно, найкращим помічником стане оригінальність. У Києво-Могилянській академії у рік вступу дві тисячі якийсь подалася аномально велика кількість пільговиків. І могилянці прийняли оригінальне рішення: вони розіслали всім абітурієнтам, які заявили про свою пільгову категорію, повідомлення, що їх документи передані до Служби безпеки для перевірки їх правдивості. Кількість тих абітурієнтів, які відразу ж забрали свої документи, була просто вражаючою. Така тактична хитрість подіяла. Так що нам у цьому випадку потрібно шукати оригінальності. Ми не повинні опускати руки тільки тому, що ми не можемо впровадити ефективну модель, тому що у нас ось, мовляв, така країна. Тоді постає глибше питання: може, ця країна просто погано побудована, якщо у нас не можна ані того, ані іншого впровадити?
Зараз у рамках міністерства працює робоча група, де переважна більшість учасників — студенти, що аномально для таких груп. Вони покликані виробити новий механізм стипендіального забезпечення. Я із усіх боків намагався надати їм матеріали, міжнародний контекст, звіти різноманітні, щоб вони мали більше знань із цієї сфери. Але який буде результат і коли — я не знаю.
Тобто, кожен студент може прийти і взяти участь у цій робочій групі, або як це буде відбуватися?
Робоча група взагалі задекларувала, що вона буде відкрито працювати, і, я думаю, всі бажаючі можуть прийти і там бути присутнім. Там навіть не варто очікувати, що буде якась скритність… Їм би у перший раз зібратися, бо там люди із різних міст.
Ще один нюанс: як я вже сказав, у реформах освіти завжди присутня циклічність. Це означає, що зміни торкнуться тільки починаючи із наступного першого року навчання. Ті, хто прийдуть на перший курс — у них буде за новим принципом стипендія, а ті, хто на 2, 3, 4 курсі та на 2 курсі магістратури — у них за старим принципом.
Про які обсяги грошей буде йти мова, якщо буде ця реформа стипендіального забезпечення? Звідки візьмуться гроші на нововведення?
Академічна стипендія повинна бути обов’язково більше, навіть не прожитковий мінімум. Якщо у людини дійсно видатні досягнення у навчанні та в науці, і якщо ми намагаємося інших теж простимулювати, щоб такі досягнення були, то сума повинна бути дуже спокуслива. Я не кажу про космічні суми… Я боюся зараз називати цифру, я аналітик і я знаю, що це потрібно рахувати. І нам цю суму на академічну стипендію можна буде вирахувати тільки після того, як ми розіб‘ємо градацію для соціальної стипендії. Тому що, як по-мені, першорядним є соціальна стипендія, як засіб доступу до вищої освіти, а інше вже ми можемо розбивати.
Добре, не в цифрах, але фактично, що можна буде на цю соціальну стипендію собі дозволити?
Проживання, харчування, проїзд — три статті, які для різних категорій у різному обсязі будуть забезпечуватися. Загальний обсяг коштів, передбачених у бюджеті на стипендію, є незмінним. Я порекомендував міністерству зайняти принципову позицію: залишити цей обсяг незмінним. Ми змінимо принцип розподілу в рамках цієї суми. Коли журналіст одного з каналів вихопила фразу із контексту і повідомила, що стипендію отримуватимуть тільки бідні, то це викликало божевільну хвилю нерозуміння. Щоб збити цю хвилю, я хочу підкреслити: загальний обсяг грошей залишився незмінним. Це ті ж самі п’ять з гаком мільярдів гривень на рік.
І вони є в новому бюджеті на 2015 рік, їх не урізали?
Вони навіть є у більшому обсязі. Чому у більшому, і чому не точна сума — тому що цієї суми немає окремим рядком у бюджеті, вона зашита у підготовку кадрів того чи іншого рівня акредитації. Це у нас не тільки під МОН, у нас ще є Мінкульт і Міністерство охорони здоров’я, але оскільки ці статті стали більше, ніж у бюджеті 2014-го, то можна говорити, що сума на стипендії стала більше.
