2 серпня стартувала обов’язкова евакуація цивільного населення з Донецької області. Кабмін створив координаційний штаб, який очолила Ірина Верещук.
Про що свідчить ця евакуація? Секрету немає: всі об’єкти критичної інфраструктури, які забезпечують життєдіяльність частини території Донецької області, підконтрольної Україні, фактично зруйновано. Опалювальний сезон неможливий, люди просто замерзнуть, але звинуватять у цьому не російську федерацію, що б’є ракетами по ТЕС і фільтрувальними станціями, а український уряд. Щоб уникнути політичних нюансів і не дати приводу використати ситуацію ні ворогові, ні корисним ідіотам усередині українського суспільства, ухвалено рішення про обов’язковий характер евакуації.
Держава бере на себе обов’язок подбати про всіх, хто виїжджає до місць розселення — надати фінансову допомогу, допомогти набути статусу внутрішньо переміщеної особи.
Другий чинник, що спонукав до цього заходу — наявність цивільного населення обмежує дії української армії у ході відбиття російської агресії.
Донецька область — агломерація населених пунктів з дуже щільною міською забудовою. За срср вона входила до десятки областей з найвищим рівнем урбанізації. Досвід вуличних боїв, штурми росіянами Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька на Луганщині змусив ухвалити таке рішення. Евакуація відбувається з усієї контрольованої ЗСУ території Донецької області.
Якщо говорити про тенденції, то їх найкраще показують зведення Генштабу ЗСУ. У Донецькій області звільнено 4 населені пункти. Всупереч заявам російської сторони про успіхи другого етапу їхньої так званої спецоперації бачимо прямо протилежне. А нібито перемоги росіян у районі Мар’їнки, Соледара, Пісок є елементами інформаційно-психологічних операцій.
На Донеччині ми були змушені певний час вести активну оборону за переваги окупантів у живій силі, а головне — у засобах ураження.
Нині завдяки постачанням технологічної зброї від країн НАТО і передусім США ситуація кардинально змінюється.
Другий етап «спецоперації» росіяни оголосили ще 27 квітня. У підсумку вони хотіли окупувати не лише Луганську, а й Донецьку область (у кремлі вони не розглядалися окремо). Станом на 6 серпня ці плани не здійснилися. Перед керівництвом рф постало питання: що «продавати» внутрішньому споживачеві? Операція буксує, за даними американської розвідки, втрати сухопутної компоненти тих, хто безпосередньо штурмує позиції ЗСУ, — 30 відсотків, або 75 тисяч «двохсотих» і «трьохсотих». Розуміння термінів закінчення цього другого етапу, тобто виходу на адміністративні межі області, противник не має.
Ба більше, постачання Україні зброї із США та Великої Британії не просто дозволило сповільнити темпи просування. За останні два тижні було знищено тилову інфраструктуру окупаційних військ на відстані до ста кілометрів. Не відкидаю, що рф відмовиться від так званих референдумів щодо включення захоплених територій до складу росії, оскільки паралельно йде процес суб’єктивації «днр» та «лнр». Їх визнали, наприклад, Сирія, КНДР, Абхазія. Тобто процес проведення референдумів буксує також. Ну і, незважаючи на заяви з боку рф, ЗСУ контролює приблизно 45 відсотків території Донецької області.
Щодо термінів повного звільнення окупованих територій, то тут «вангувати» важко. Насамперед усе залежить від темпів переозброєння ЗСУ.
Ідеться не лише про деокупацію Херсонської та Запорізької областей, де контратаки української армії досить успішні, а етап активної оборони в минулому. Контроль над Донецьком можливий уже у середньостроковій перспективі. Позиції ЗСУ у Донецькому укріпрайоні фактично непорушні з 2015 року. А це дає можливість «нависання» над угрупованням, яке контролює Донецьк. Тобто умови для просування у глиб існують.
Що ж нас стримує?
У росіян залишається перевага в засобах ураження в коефіцієнті один до семи. Доти, доки Україна не отримає достатньої зброї з дальністю ураження більше, ніж у російських зразків, засобів контрбатарейної боротьби, радарів, артилерії, говорити про успішний характер просування вперед немає сенсу.
