Українців відлякує все, що натякає на федералізм. Насправді подібна реакція є наслідком браку інформації та впливу мемів на свідомість.
Ангела Меркель під час візиту до Києва 23 серпня тільки вимовила слово «федералізація» – а її навіть і не дослухали, тим більше що таке ж слово раніше виголосив віце-канцлер ФРН Зігмар Габріель; пасіонарна частина суспільства почала палко засуджувати лідерів Німеччини.
Через пару днів, щоправда, вже всі бажаючі змогли повністю, без купюр і пересмикувань прочитати, що ж насправді сказала Меркель («Німеччина виступає за децентралізацію. Але є певні труднощі – якщо ми говоримо про німецьку федералізації, то в Україні це розуміється по-іншому, це може пошкодити цілісності України «), але осад залишився.
Висновок важливіший – будь-які натяки на федералізацію сприймаються в багнети апріорі, і не виключено, що тепер і слово «децентралізація» опиниться під підозрою пильних унітаристів: мало що мають на увазі політики? Чи не хочуть під шумок розкроїти країну?
Хоча якби Меркель сказала щось на кшталт «Україні потрібно перейняти європейський досвід субсидіарності», багато хто прийшов би в захват. Дійсно, що може бути розумніше і прогресивніше субсидіарності? Її переваги оцінені і вченими-кібернетиками, і римськими папами.
Нехороше слово
В політичному лексиконі такі казуси трапляються часто-густо. Щоразу доводиться уточнювати, що мається на увазі під тим чи іншим терміном. Ті, хто цікавився історією ідеологій, знають, як змінилося за два століття значення слова «лібералізм». Духовними нащадками класиків лібералізму виступають нинішні неоконсерватори, а ось сучасних лібералів іноді не відрізниш від соціалістів.
Якщо поставити запитання «чи підтримуєте ви цінності, засновані на повазі до сім’ї, моралі і відповідальності людини перед оточуючими?» – Майже всі відповідять, що так. Запитай: «Чи підтримуєте ви комунітаризм?» – Мало хто взагалі скаже щось зрозуміле. А можна ще запитати про ставлення до фашизму – і отримати ще один варіант відповіді. Адже мова-то йде про спільні цінності – хоч вже дуже кидається в очі різна упаковка.
Ось слово «автономія» теж попало в Україні в розряд «непристойних» не саме по собі, а після історії з Кримом. Мистецтво політиків в тому числі і полягає в умілому маніпулюванні такими мемами: назвав опонента «федералістом-автономістом» – і поховав в очах частини виборців. Хоча в першу українську революцію, яка 1917 року, обидва слова мали дуже навіть позитивний відтінок.
Так що, не ризикуючи потрапити під навішування ярликів, оперувати політичної термінологією можуть хіба що вчені-політологи, і то – у вузькому колі, а не в процесі популяризації теорії. Політично активні читачі, якщо зможуть зрозуміти що-небудь перекручено, обов’язково так і зроблять, але ми все ж спробуємо говорити про слова в їх істинних, а не мемізірованних сенсах.
Комплімент
від фрау Меркель
Труднощі перекладу дали про себе знати в черговий раз. Адже держава, якою керує Ангела Меркель, офіційно називається Bundesrepublik Deutschland – саме Bundes, хоча в німецькій мові є і окреме слово Fоderation, і слово Verband. Російською чи українською ми перекладаємо як «федеративна республіка», але правильно було б «союзна республіка». Тому що інші значення слова Bund – союз, ліга, пояс, корсаж, зв’язка і копиця.
Різниця в розумінні, як бачимо, прямо протилежне. Для нас федерація – це, мабуть, щось розділене на частини (на відміну від унітарної, єдиної держави). А для німців їх Bund натякає в першу чергу на об’єднання, на союз і в’язку. Те, що колись з окремих і незалежних германських князівств і королівств об’єднав в єдине ціле легендарний «залізний канцлер» Отто фон Бісмарк. Так що, якби Меркель і закликала до створення «Бундесреспублікі Україна», то це скоріше натякало б саме на ту саму «Єдину Країну», уподобану творцями соціальної реклами, а не на розчленування.
Але бундесканцлер говорила щось про децентралізацію. І це теж правильно, бо федеративність на даному етапі – мета для України недосяжна. Правда, це зовсім не привід для гордості.
Занадто складно
Справа в тому, що федеративний устрій держави (якщо мова про справжню федерацію, а не формальну), – штука надзвичайно складна з точки зору і інститутів, і правової бази, і повсякденної практики.
Федерація – це дуже і дуже демократично, але демократія взагалі воліє йти по шляху ускладнення, а не спрощення процедур. Простий приклад. Мажоритарна система виборів – найпростіша з усіх можливих, але її недолік – ігнорування думки меншин. Пропорційна система з відкритими списками – чи не найбільша справедлива і демократична, але складніше на порядок. А є й ще складніша і справедливіша – преференційна система, при якій кожен виборець може віддати голос за більш ніж одного кандидата. Так що не виключено, що, якщо українці обпечуться з відкритими списками (як вже було з «закритими» і «чистої пропорціоналкою»), буде запропоновано спробувати і таку екзотику. Хоча можна ж і не ускладнювати процедуру голосування, а довести до пуття «мажоритарку». У Великобританії та Франції парламентарів вибирають саме за цією системою – і жодних проблем з демократією не відчувають.
З формою державного устрою всі складається таким же чином. Федерація – це скоріше розкіш, ніж необхідність, і до неї ще треба дозріти. Це досить витратний і трудомісткий спосіб управління державою.
Проблеми Східної України (та й будь-якого іншого регіону) можна вирішувати, не вдаючись до нагромадження органів управління та створенню схем їх взаємодії. Всі вони цілком вирішувані і шляхом тієї самої децентралізації, і використанням принципів згаданої субсидіарності.
Остання – це зовсім не складно. Це всього лише принцип, згідно з яким завдання повинні вирішуватися на найнижчому, малому або віддаленому від центру рівні, на якому їх вирішення можливе і ефективне. Це той самий випадок, коли, наприклад, питання про те, як краще, швидше і ефективніше розвивати області України, вирішуватимуться в самих областях, а не в Києві.
