Суботні події у Вінниці, 6 грудня, в результаті яких Вінницька облрада та облдержадміністрація стали об’єктами штурму, описали усі без виключення українські ЗМІ та більшість російських.
Останні аж надто відверто смакували «дублення хохлів на вотчині Порошенка» й навіть встигали подавати свої версії раніше, ніж про це повідомляли вінницькі або центральні українські сайти.
Більшість публікацій зводились до думки, що місцеві активісти просто стали на захист «майданівського» голови облради Сергія Свитка, якого захотіли зняти колишні регіонали на чолі з вінницьким губернатором.
Існує також думка, що це – заколот, організований російськими спецслужбами, й направлений безпосередньо проти президента Петра Порошенка, щоб послабити його позиції напередодні другого раунду мирних переговорів у Мінську. Мовляв, Порошенко на своїй «малій батьківщині» ради дати не може, тож з нього можна вижимати більші поступки для терористів з ДНР-ЛНР.
Але істину та мотиви цих подій слід шукати у симбіозі багатьох факторів, які торкаються і першої і другої версії та останніх політичних подій в Києві, які до Вінниці мають лише дотичне відношення.
Звідки ж ростуть ноги «вінницького бунту»?
Звідки з’явився Свитко
Головна постать вінницьких подій 6 грудня – голова облради Сергій Свитко.
Свою політичну кар’єру він, як і більшість представників «Народного руху України» розпочав ще у 90-х. Тоді патріотично налаштовані політики багатьох регіонів України об’єдналися навколо постаті В’ячеслава Чорновола. Але трагічна смерть лідера «Народного Руху» викинула на узбіччя політики багатьох його послідовників.
Опинився серед них і Сергій Свитко.
Участь «рухівців» в подіях Помаранчевої революції-2004 теж не принесла Свитку політичних дивідендів.
Тоді Сергій Свитко претендував на посаду голови Вінницької районної держадміністрації, але «помаранчевий губернатор» Олександр Домбровський запропонував іншу кандидатуру – представника «Батьківщини» Юрія Щетініна.
У 2010 році Свитку вдалося стати депутатом Вінницької обласної ради за списками партії Тимошенко.
Яку роль зіграв Порошенко у тому, що Свитко опинився в кріслі голови облради.
Свитко так і залишився б простим депутатом, якби не Євромайдан.
Вінниця у цих подіях не пасла задніх й наприкінці січня тут, слідом за іншими областями, сталося захоплення будівлі обласної влади. Свитко не був активним учасником штурму, проте регулярно брав участь у засіданнях Народної Ради Вінниччини, в яку увійшов разом із більшістю депутатів від «Батьківщини».
На початку лютого Народній Раді Вінниччини через «закулісні домовленості» з вінницькими регіоналами вдалося виторгувати посаду заступника голови облради в обмін на звільнення захопленої будівлі обладміністрації.
Подальший розвиток подій на Майдані у Києві – розстріл людей та втеча Януковича – допомогли вінницькій «Батьківщині» закріпити успіх в облраді.
Маючи на меті посісти крісло губернатора, керівник вінницьких «біло-сердечних» Людмила Щербаківська вирішила віддати посаду голови облради своєму цілком покладистому депутату, за яким немає жодних амбіцій та впливу – Сергію Свитку.
Допомогли їй у цьому старі знайомства із регіоналами, які й віддали більшість своїх голосів за Свитка.
Це був зірковий час, як для Свитка, так і для вінницької «Батьківщини» – адже Щербаківська сподівалася на підтримку центральної влади: тоді головою Верховної Ради обрали Олександра Турчинова, який до того ж став виконуючим обов’язки президента.
Єдине, що засмутило перемогу – демарш частини депутатів – колег по опозиції, які орієнтувались на тодішнього мера Вінниці, а нині – голову Верховної Ради Володимира Гройсмана.
У подальший переможний хід на щаблях влади вінницької «Батьківщини» втрутився Петро Порошенко.
Він ще навіть не розглядався як можливий претендент на посаду президента, але традиційно мав неабиякий політичний вплив у Вінниці. У підсумку губернатором області став Анатолій Олійник – креатура близьких соратників Порошенка Олександра Домбровського та Григорія Заболотного, а не Людмила Щербаківська. Їй дісталася посада заступниці губернатора з соціальних питань.
Поки Свитко освоювався на посаді голови облради – його ніхто не чіпав, сесії проходили більш-менш спокійно.
Головними дієвими особами на Вінниччині стали Петро Порошенко, який неочікувано для всіх виявився фаворитом президентських перегонів, та Людмила Щербаківська, яка намагалася будь-що «віддячити» Порошенкові за «проліт» повз посади губернатора.
Саме на Вінниччині періодично виникали скандали із розміщенням «чорнухи» на Порошенка з боку штабу Юлії Тимошенко, який очолювала Щербаківська.
Скандали з посадами у комунальних закладах
Упевнена перемога Порошенка у першому турі виборів президента трохи остудила «пил» Щербаківської. Проте не загасила.
Тут у нагоді став Свитко та його повноваження голови облради. Щербаківській вдалося налагодити призначення «вдячних» кандидатур на різні посади, ну а Свитко виконував роль борця з засиллям регіоналів та хабарників серед колишніх керівників.
Тоді дії Свитка підтримували не тільки колеги по фракції, але й вінницькі «Свободівці» та деякі «професійні» активісти вінницького Майдану.
Підтримка «Свободою» Свитка виникла не на пустому місці – прес-секретар вінницької облорганізації партії Олега Тягнибока став заступником начальника відділу аналітично-інформаційної роботи облради – фактично прес-секретарем Свитка.
Нове оточення Свитка та конфлікт з губернатором
Не маючи власної команди, Свитко оточив себе людьми, які фактично стали його використовувати у власних цілях. І це вплинуло на його стосунки із губернатором Олійником.
Спочатку вони узгоджували свої дії, потім почали з’являтися на офіційних заходах окремо. Згодом стосунки перейшли у публічні дебати. До цього додались скандали із призначеннями керівників комунальних закладів, через які Свитко влітку двічі не зміг зібрати сесію облради – велика частина депутатів просто не хотіла реєструватися.
Максимальний накал відносин Свитка і Олійника прийшовся на річницю Євромайдану – 21 листопада. Тоді кілька десятків людей на мітингу кричали «ганьба» Олійнику та рукоплескали виступу Свитка.
Зростання публічного та закулісного протистояння між виконавчою та представницькою владою області призвело до того, що депутати почали збір підписів за відставку Свитка.
Той відреагував постійним запрошенням на сесії облради «вірних» собі активістів та політичних «крикунів». Двічі поспіль Свитко не зміг зібрати депутатів на сесію. І у підсумку вони просто ініціювали проведення сесії з його відставки.
День «Х» був призначений на суботу, 6 грудня.
Депутати-підписанти за відставку Свитка сподівалися на свій успіх, маючи у своєму запасі 68 голосів, це – більшість облради. У Свитка також готувалися до цієї події.
За інформацією співрозмовників УП у правоохоронних органах, за день до дня проведення сесії до Вінниці приїхав голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок у супроводі технологів.
Свитко ж за день до сесії подав керівнику управління Держохорони список із 314 осіб, які начебто забажали бути присутніми на сесії облради. Це зазвичай організовується на балконі над сесійною залою. Але та в змозі вмістити максимум 50–60 осіб. Тож конфліктна ситуація явно закладалася заздалегідь.
Як провалилась відставка Свитка та захопили будівлю облради
Вранці, 6 грудня, неподалік площі Незалежності почали збиратися молоді люди в балаклавах, яким координатори роздавали «преміальні».
Близько 9-ї ранку до будівлі облради підтягнулися кілька сотень протестувальників.
Вінницька міліція відреагували на ці виклики «по шаблону», перекривши вхід у будівлю потрійним кордоном правоохоронців, залучивши також до цієї справи бійців спецбатальйону «Вінниця», які кілька днів перед цим повернулися із зони АТО.
Керовані лідерами вінницьких «Свободи» та «Батьківщини» протестувальники емоційно накачувалися лозунгами про злочинну владу, яка хоче прибрати «представника Майдану» Свитка та продовжити «дерибанити» майно та бюджетні гроші в області. Причому закиди про корупцію лунали не тільки убік депутатів облради та й губернатора Олійника. Чимало «гріхів» вішались на президента Порошенка та голову Верховної Ради Володимира Гройсмана.
В той же час до приміщення ради крім депутатів нікого не пускали. Сесія розпочалась – в залі зібралось 99 депутатів за необхідного кворуму 67. У цей час перед входом в будівлю почалися перші сутички мітингувальників з правоохоронцями.
Питання про відставку Свитка мали розглянути 26-м. Розрахунок був на те, що за цей час частина депутатів або не витримає напруги від мітингу під вікнами, або піде, не дочекавшись закінчення сесії.
Але після гімну перед Свитком поставили пропозицію перенести розгляд 26-го питання першим. У цей час сутички перед будівлею облради вже перейшли у відкрите протистояння.
Вбік правоохоронців почали летіти петарди, димові шашки, серед мітингувальників з’явилася велика кількість немісцевих, які організовано давили на правоохоронців.
В залі нервозність накручувала керівниця «Батьківщини» Людмила Щербаківська, яка неодноразово виходила до мікрофона і заявляла, що під вікнами міліція вже б’є людей.
Мітингувальники тим часом дісталися вхідних дверей, розбили в них вікна та закидали перший поверх будівлі димовими шашками. Одночасно з цим частина фракції «Батьківщина» заявила, що не збирається брати участь у роботі сесії й почала покидати сесійну залу. Відчувши їдкий сморід, за ними потягнулися й решта депутатів.
Відставка Свитка провалилася. Але події на цьому не завершилися.
Після того, як депутати залишили приміщення через внутрішній двір, міліція «дала задню», зняла очіплення, й у приміщення увірвався натовп із 400–500 мітингувальників. Вони майже одразу занесли сміттєвий бак у кабінет губернатора на другому поверсі будівлі.
Протистояння завершилося півтора десятками постраждалих, з яких 8 – міліціонери, шестеро з них досі перебувають у реанімації.
Згодом виявилось, що значна частина тих, хто штурмував будівлю, – не місцеві. Вони навіть не заперечували журналістам, що приїхали з сусіднього обласного центру Хмельницький. Свої дії варяги чітко координували із лідером вінницької «Свободи» Олексієм Фурманом.
Поки лідери захоплення адмінбудівлі, зібравшись у сесійній залі, обговорювали план наступних дій, велика група підлітків з числа хмельницьких варягів, пройшлася по поверхах будівлі в пошуках «здобичі» у відкритих кабінетах. Однією з яких став портрет Порошенка в кабінети радника губернатора та колишнього заступника попередника Олійника на посаді Романа Аксельрода.
Нові «господарі» адміністративної будівлі оголосили про створення такої собі «Ради Майдану», в склад якої увійшли 35 осіб. Проголосувати за поіменний склад цієї ради в сесійній залі облради міг будь-хто з числа тих, хто тут опинився внаслідок захоплення.
Мотиви «Свободи»
Наступного дня прихильники захоплення облради збирались провести своє «Віче». Проте на нього прийшли чоловік 150–200, переважно вінницьких «свободівців», які встановили свою партійну палатку, роздаючи перехожим листівки з вимогами до президента відправити у відставку вінницького губернатора Олійника.
Одночасно, тут провели ще одне голосування, на якому ухвалили резолюцію запропонувати Порошенку призначити губернатором Вінниччини свого лідера Олексія Фурмана.
Отже, програвши парламентські вибори, «свободівці» вирішили «відігратись» претензією на керівництво «малою батьківщиною» президента. А вже надвечір з’явилася ще одна інформація, яка «відкриває очі» на мотиви дій «Свободи».
Її озвучив київський політолог Тарас Березовець:
Судячи за моєю інформацією, участь Свободи у вінницьких протестах обумовлено початком розслідування діяльності представників даної політичної сили у владі. Мова йде про екс-генпрокурора Олега Махніцького, екс-міністра аграрної політики Ігоря Швайку та екс-міністра екології Андрія Мохника. Передбачається, що діючи на випередження, представники Свободи можуть у разі пред’явлення звинувачень своїм представникам, звинуватити правоохоронні структури у політичному переслідуванні. Інформація з дуже надійного джерела.
Ось так, несподівано для усіх, у Вінниці зійшлись інтереси здавалося непримиренних ворогів – Володимира Путіна та Олега Тягнибока. Перший робить усе, щоб знищити України, як державу. Другий заявляє про сповідування принципу «Україна – понад усе».
Чим Вінниця може обернутися для України
Події у Вінниці мають більш широкий вплив на українську дійсність, ніж це було за задумом тих, хто їх здійснював.
Фактично захоплення облради у Вінниці ставить під сумнів здатність президента контролювати ситуацію в країні: мовляв, він не може цього робити, оскільки не контролює навіть свою вотчину. Порошенко вимушений особисто втрутитися в ситуацію, тому що вінницького губернатора призначав він. А розвиток подій показав кадрову слабкість діючого голови держави.
Проте вся ця ситуація небезпечна й іншим. Обрання народних губернаторів – це, по суті, дзеркальне відображення того, що відбувалося в «ДНР» і «ЛНР» наприкінці весни-початку літа, коли розгорталася війна на Донбасі. І це все може загрожувати розповзанням «анархії» по інших регіонах.
Який регіон може спалахнути наступним?
Харківська, Запорізька та Одеська – це області з найбільшим напругою. Не важливо, чим саме невдоволені люди – губернатором, прокуратурою, силовиками, суддями.
Адже з часу перемоги Революції Гідності пройшло вже 9 місяців, а в країні, окрім облич на деяких керівних посадах, система влади майже не змінилася й продовжує бути загрозою для суспільства.
Джерело: УП, Юрій Басюк
