В Україні йде війна – війна, як то кажуть, без купюр: щодня на нашій землі по-справжньому вибухають снаряди і свистять кулі. Щодня на нашій землі ллється справжня людська кров і по-справжньому гинуть наші люди.
В цих умовах ті, хто покинув свій рідний дім, свою родину і, за покликом Батьківщини, зі зброєю у руках став на захист рідної землі, заслуговують найвищої шани. Адже це саме завдяки їм війна поки що обмежується територією кількох районів Донецької та Луганської областей. Це завдяки їх подвигам і їх самопожертві решта територій Україні сьогодні мають змогу насолоджуватись мирним небом над головою.
Здавалося б, це зрозуміло кожному – від дитини до старого. І вже точно це мав би усвідомлювати кожен чиновник. Адже владні повноваження їм делегував Український Народ – єдиний, за Конституцією, носій усієї повноти влади в Україні – народ, який сьогодні віддає найдорожче – своє життя, здоров’я, своє майно – заради збереження української державності, незалежності та територіальної цілісності нашої держави.
Втім, виглядає на те, що сьогодні не усі можновладці реально усвідомлюють, з чиїх рук вони отримали владу і кому завдячують мирним небом над головою.
До редакції БРІЗу, звернулася Ганна Іванівна Денисів – мати геройськи загиблого під Дебальцевим бійця 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Ігоря Денисіва, яку разом з донькою, як вона стверджує, в прямому сенсі слова виставив за двері голова Долинської районної державної адміністрації Юрій Мазур.
Свого часу Ігор Денисів серед перших добровольцем пішов до 5-го батальйону територіальної оборони. Після розформування батальйону висловив бажання і надалі захищати Вітчизну на найважчих ділянках фронту – у складі 128-ї бригади, чиї підрозділи тоді стояли на Дебальцівському виступі, а у лютому цього року мертве тіло героя, який до останнього подиху обороняв блокпост під Дебальцевим, побратими і волонтери під кулями і снарядами вивезли з котла і привезли на батьківщину. Наші читачі напевно пам’ятають, як у лютому цього року земляки героя створили живий ланцюг вздовж дороги між селами Тяпче і рідними для бійця Княжолуками, і на колінах, з запаленими свічками та національною символікою зустрічали жалобний кортеж з загиблим героєм.
Та вже згодом після поховання родина військовослужбовця, яка втратила годувальника, зіткнулася з буденними проблемами, вирішити які не встиг за життя – до своєї мобілізації на фронт і подальшої загибелі – Ігор. Серед них – ремонт, якого нагально потребувала хата, що в ній проживають рідні солдата. «Наш сільський голова склав акт – ми хотіли будматеріалів для ремонту хати. – розповідає Ганна Денисів, – Вони його подали на район». Вважаючи, що розгляд матеріалів на районному рівні триває надто довго, Ганна Іванівна вирішила спитати про перебіг розгляду матеріалів безпосередньо у голови районної державної адміністрації – Юрія Мазура. Тим більше, що той, відвідавши родину загиблого героя, сам перейнявся їх проблемами, обіцяв всебічне сприяння і навіть дав рідним солдата номер свого мобільного телефона, мовляв, звертайтесь у будь-який час і з будь-яких проблем. Та виявилося, що слова, сказані на людях для піару, у владних кабінетах не вартують нічого.
«Ми хотіли узнати у голови райдержадміністрації Юрія Мазура, як там діло йде, – говорить жінка, – в п’ятницю прийшли до РДА, але секретарка сказала, що то неприйомний день».
Тоді донька Ганни Іванівни зателефонувала пану Мазуру на мобільний телефон, номер якого, як вже було зазначено, очільник району особисто надав їм з пропозицією дзвонити за потреби. Чиновник трубку підняв, проте дізнавшись, про що йдеться, накричав на жінку, оскільки, мовляв, у нього неприйомний день. Обурені жінки не витримали і, долаючи спротив секретарки, таки увірвалися до кабінету голови району. Зрештою, у них ще жевріла надія, що, можливо, він не зрозумів, про проблеми чиєї родини йдеться. Та, вочевидь, чиновник все розумів прекрасно. «В кабінеті Мазур був один. «Закрийте двері! я ж вам сказав: у мене неприйомний день!», – накричав він на нас, – озвучила пані Ганна свої враження від особистого спілкування з головою РДА, – так, ніби ми приходили до нього милостиню просити».
Неприйомні дні – це, звісно, вагома причина, щоб відмовляти відвідувачам у прийомі. Але відвідувачі бувають різні. Як вже зазначалося, у країні йде війна – війна не на життя, а на смерть. І обов’язок держави та її представників у владних кріслах у цій ситуації – забезпечити всебічний захист та всебічне сприяння тим, хто проливає за нашу державу кров, жертвує заради неї життям, та опікуватися рідними тих, хто поклав на вівтар держави найдорожче. Напевно, для таких людей у державних чиновників не може бути неприйомних днів.
Зі слів Ганни Іванівни, завданих їй та її доньці образ вона не подарує. Жінка звернутися зі скаргою на дії голови Долинської РДА до очільника Івано-Франківської обласної державної адміністрації Олега Гончарука та надати даній ситуації всебічного розголосу. «Хотілося, аби він (голова РДА – ред.) поважав нас та пам’ять про мого сина», – з сумом говорить жінка.
Джерело: Бріз
