В неділю, 15 грудня, в Україні на п’яти округах відбулися довибори до Верховної Ради України, і як наслідок політтехнологи черговий раз отримали доказ того, що люди все більше довіряють «безпартійним» самовисуванцям. Саме так. Безпартійним. Хоча, мабуть, 90% українських виборців безпомилково і відразу назвуть кого з них і яка партія висувала.
Щоправда це, мабуть, не стосується тільки «народного», «співаючого ректора» Михайла Поплавського, який своєю безпосередністю, простотою і водночас неабиякими менеджерськими здібностями дійсно вміє завойовувати любов не тільки своїх студентів, а й звичайних виборців.
А ось, що з приводу цих довиборів пише на своєму сайті директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, відомий своїми правими поглядами:
«Парламентська опозиція в особі Яценюка, Кличка і Тягнибока показала на довиборах у п’яти округах свою слабкість, некомпетентність і дилетантство. Все більше причин говорити про те, що лідери опозиції вміють лише красиво говорити з трибуни, що це люди, які страждають комплексом нарцисизму і бонапартизму, але насправді фахово нічого не вміють робити. І це викликає великий сум.
Підставою зробити такий висновок якраз може слугувати ця поразка на довиборах, адже опозиція програла у 4 із 5 округів. «Свобода» програла на 223 окрузі, при чому особі, яка відома своїми сумнівними зв’язками, проти якого свого часу було порушено кримінальну справу. Фактично, на цьому окрузі перемогла особа, яка є представником старої комуністичної номенклатури, зятем Ялового. Зрозуміло, що Левченко на цьому етапі не міг виграти у Пилипишина, оскільки він є людиною достатньо молодою, не настільки відомою, без досвіду. Тягатися йому з таким номенклатурним важковаговиком, який заточив всі зуби на цих схемах, практично неможливо. Чому ж лідери опозиції не змогли знайти людину, яка би була здатна перемогти Пилипишина в цьому окрузі?
Те ж саме відбулося і на інших округах, де своїх кандидатів висувала «Батьківщина». Ще раз ми побачили, що Яценюк, як керівник «Батьківщини», який спирається на Турчинова і Мартиненка, є недієздатним. Вже не спрацювала модель, що це кандидати, яких висуває об’єднана опозиція, тому що народ ця опозиція вже «не гріє», оскільки вона нічого не змогла досягнути, маючи мільйонну підтримку з боку киян та інших представників українського соціуму. Вже третій тиждень поспіль в Києві збираються мільйонні віче, але про жодну перемогу народного постання немає сенсу говорити, оскільки поки що ми бачимо суцільні поразки. Впродовж останнього тижня не досягнуто жодного позитивного зрушення.
Отже, треба чітко казати, що Яценюк, Кличко і Тягнибок не є стратегічними фаховими менеджерами, успішними державними діячами…»
Отож, сьогодні з певністю можна сказати, що політичні партії вже вичерпали в українському суспільстві, хоча безсумнівно ще продовжують відігравати у ньому велику роль. А як свідчать останні роки, ручки виборців все частіше тягнуться до такого заповітного квадратика у бюлетені, навпроти якого стоїть ще невідоме не заплямоване прізвище і слово «самовисування».
Тому й не дивно, що будь-яка влада, а також і опозиція завжди за всіляку ціну намагатимуться зберегти пропорційну систему на виборах. Інакше, якщо ввести виключно мажоритарну систему і залишити дозволеним самовисування, то нарешті збудеться мрія великого Каменяра, який як відомо за усіма партіями бачив один і той самий «хитрий писок»…
Підготував Тарас Боднар
