Загалом, відповідно до генерального плану територія Пістинської сільради обіймає сьогодні площу приблизно 3050 гектарів, площа села – 2403 гектари. При цьому опоненти сільського голови Тараса Бейсюка з НПП «Гуцульщина» в один голос продовжують твердити, що село отак собі взяло і присвоїло – звісно ж, незаконно, – 1315 гектарів землі під лісовими насадженнями Кутського держлісгоспу. Ніби це так легко – присвоїти долучити до генплану чужу землю, та ще й переманити на свій бік цілу низку високих державних установ, без погодження з якими генплану ніхто робити навіть не починатиме…
Та повернімося до двох вище зазначених постанов Кабміну. Якщо з другою все більш-менш зрозуміло: цифра 6674 гектари, в тому числі 524 – на території села, ще якось так-сяк близька до передбачених Указом Президента 7606 гектарів (хоча мешканців села все одно дивує, чому у різних документах з даного приводу постійно фігурує інша цифра). То березнева постанова про дозвіл на розробку проекту землеустрою на 116 гектарів землі селян щонайменш здивувала. Адже ні про які 116 гектарів (чи іншу, близьку до цієї площі цифру) з якимось спеціальним статусом, відмінним від решти – 7 606 та 24 665 гектарів в Указі Президента не йшлося.
Справа тут, вочевидь, в іншому…
За лаштунками Маєтку святого Миколая
Святий Микола Чудотворець живе у Карпатах. Ну принаймні так розповідають прикарпатським дітиськам. Виявляється, святому Миколаю можна написати листа і відправити його за цілком конкретною адресу, де його прочитають і навіть дадуть відповідь. А ще до Святого можна приїхати і отримати від нього подарунок. Особливо багато роботи у святого Миколая є в грудні, адже саме на 19 грудня припадає День святого Миколая – свято дитячої радості.
Так от. Не відомо, чи дійсно Святий Миколай – священик, єпископ міста Мир, який жив у ІІІ столітті – існує і понині, та маєток у нього є, і розташований він в Українських Карпатах, а точніше у селі Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області.
Як повідомляє офіційний сайт Маєтку http://mykolaj.if.ua, «Національний природний парк «Гуцульщина» в 2002 році розробив та реалізує проект «Туристичний комплекс «Маєток Святого Миколая». За наказом директора НПП «Гуцульщина» №95 від 17 грудня 2003 року в структурі Парку створено виробничий рекреаційний підрозділ «Туристичний комплекс «Маєток Святого Миколая», затверджено Положення і склад Ради. Проект підтриманий Івано-Франківською ОДА, Державною туристичною адміністрацією України, а в 2006 році — Президентом України (Указ №481 від 06.06.06р.). Кабінет Міністрів України (Постанова №768 від 23 травня 2007 року) затвердив Державну програму збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на період до 2010 року, в якій п. 17 передбачив створення Туристично-мистецького комплексу «Маєток Святого Миколая» на території Національного природного парку «Гуцульщина».
Саме для потреб розширення Маєтку і, вочевидь, для створення зазначеного вище Туристично-мистецького комплексу передбачаються, як говорять у селі, вказані 116 гектарів землі.
Читач запитає: а що ж тут поганого? Адже це все для дітей, для їх екологічного і духовного виховання, збереження і примноження національної української культури, самобутніх народних промислів…
Так-то воно так. Але в селі у це вірять не дуже. Кажуть: благими намірами вистелено дорогу у пекло. Тому і хочуть, щоб діяльність Маєтку і майбутнього Туристично-мистецького комплексу була під контролем громади села. А це можливо лише тоді, – вважає сільський голова Тарас Бейсюк, – якщо земля не відчуджуватиметься, а надаватиметься громадою в оренду. Зі слів голови, якщо Центр передбачатиметься для відпочинку і розвитку дітей, орендна плата буде символічною – 1 гривня на рік, а от селитися на тій землі заїжджим круте ликам громада не дозволить.
Чим же продиктовані побоювання селян?
Справа в тому, що Національний природний парк «Гуцульщина» – не єдиний засновник Маєтку святого Миколая. Крім вказаної організації, засновниками є також дві приватні особи, а саме: Пророчук Василь Васильович, зареєстрований у селі Соколівка, Косівського району, – директор НПП «Гуцульщина» – та зареєстрована у столиці громадянка Гаврилова Яніна Юріївна. В селі вважають, що таке поєднання в одній начебто державній структурі різних форм власності може стати механізмом передачі 116 га державних земель у приватні руки.
В даному контексті цікавим є перелік товарів і послуг, які надає Маєток, відповідно до поданої засновниками заяви Про реєстрацію знака товарів і послуг в Україні. Поміж таких, характерних туристично-мистецьких комплексів, як: екскурсії туристські (оглядання пам’яток), влаштовування подорожей, влаштування і проведення конференцій, навчання тощо, там є такі, досить цікаві, як: влаштування лотерей, звіринці (зоопарки), кінотеатри, розваги, забави, атракціони, готелі, мотелі, пансіонати, кафе… «Лотереї, – каже пан Бейсюк, – це що: вони у нас тут гральним бізнесом займатимуться?»
Зі слів Тараса Васильовича, він не хотів би бачити на околиці свого села, замість первозданного лісу, замість центру екологічного виховання для малюків, такий собі розважальний центр з лотереями, кафе і мотелями.
Втім передумови для цього, як стверджує сільський голова, є. Чого вартує лише афера з передачею на баланс НПП «Гуцульщина» будинку Пістинського лісництва, в якому тепер оселився Маєток св. Миколая? Збудований в 2000 році будинок було передано НПП «Гуцульщина» під виглядом будівлі… 1960 року побудови з балансовою вартістю всього… 54 988,5 гривень. Самої ж будівлі 1960 року побудови, за яку було віддано будинок, як стверджує депутат сільради Петро Пліхтяк, вже не існує у природі. На місці, де вона колись стояла, – в урочищі Город – сьогодні збудовано приватну баню.
До речі пан Пліхтяк, будучи місцевим лісничим, особисто брав участь у будівництві в 2000 році нового будинку лісництва – тепер Маєтку св. Миколая, тому за свої слова відповідає.
«Це жуліки, – говорить Тарас Бейсюк про керівництво НПП «Гуцульщина», – звичайні жуліки». З його слів, те, що на вказаних вище 116 гектарах, скоріш за все незабаром виростуть приватні садиби і розважальні центри, йому свого часу непрямо підтвердив начальник Івано-Франківського обласного управління Держземагентства Володимир Боднарчук, який, як стверджує сільський голова, так йому і сказав: «це бізнес».
До речі, не так давно просто біля Маєтку працівники НПП винищили чималу ділянку заростей горобини лікарської. Кажуть, хотіли будувати там вертолітний майданчик. Що для такої великої справи якась там цінна лікувальна рослина? Втім, село будувати не дозволило. Піднявся галас: діяльність НПП почали перевіряти численні правоохоронні і контролюючі органи і справа заглохла. Про минулі наміри сьогодні свідчать лише вирівняний, очищений від горобини майданчик та кілька бетонний плит, які так і не знайшли своє місце посеред майданчику.
Збереження, відтворення та раціональне використання?
До речі, з екологією на території НПП «Гуцульщина» зовсім погано. Так, буквально у якихось 70 метрах від Маєтку святого Миколая – величезна яма, з горою завалена сміттям. «Ось воно – екологічне виховання для дітей. – обурюється сільський голова, – Це при тому, що у селі справно працює комунальна служба і сміття регулярно вивозиться, вони перетворили ліс на смітник. Їм шкода якихось 50 гривень?»
Та сміття – це ще не все. У якійсь сотні метрів вгору від маєтку, відійшовши трошки вліво від дороги, ви лісу вже майже не побачите. Пеньків там більше, ніж дерев – і це у заповідній зоні. «І це так Національний парк дбає про наші ліси. – говорить очільник сільради. – У них є своя наукова рада – з підконтрольних Пророчуку людей, – розповідає механізм розкрадання лісу, – вона засідає і визначає, які дерева можна рубати і вирубують їх під виглядом сухостою». Як ствер
джує пан Бейсюк, в результаті діяльності вказаної наукової ради з роз’яснень. Отже, стрілочками й римськими цифрами на клаптику мапи позначено:
І. Причина зіткнення інтересів ПП ВКФ «Форум» і болехівських владоможців. Маленька зелена плямка, а скільки часу, зіпсутих нервів і настрою, грошей і уваги притягує до себе!..
ІІ. Септик (на мапі його, правда, не помітно, але знаходиться він саме там).
ІІІ. Вбиральня, споруджена й утримувана за рахунок кількох підприємців, у тому числі й ПП ВКФ «Форум». Єдиний і доступний для всіх стратегічний об’єкт такого роду й призначення в радіусі щонайменше 1000 метрів.
ІV. Шлях до Моршина й Львова.
V. Шлях до Долини й Івано-Франківська.
VІ. Шлях до Скель Довбуша й до гірських сіл Тисів, Бубнище, Поляниця, Козаківка, Сукіль.
VІІ. Колишній терапевтичний корпус Болехівської міської лікарні, знищений кілька років тому вибухом балону зрідженого газу. Були людські жертви. Нині ця споруда продана болехівськими можновладцями в приватні руки.
VІІІ. Автобусна зупинка, де збираються горяни в очікуванні транспорту до вищезгаданих сіл (див. VІ). До речі, майже всі очікувальними при потребі користуються послугами згаданого вище стратегічного об’єкта (див. ІІІ).
ІХ. Торговельний заклад «Гранат», де можна, крім всього іншого, спожити й квас, пиво та дещо набагато міцніше від пива. До послуг відвідувачів «Гранату» – той же стратегічний об’єкт (див. ІІІ).
ПОГЛЯД ТРЕТІЙ – СУБ’ЄКТИВНИЙ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ
Навіть поверхово аналізуючи не тільки вищеописану ситуацію, але й інші, відомі не тільки мені, факти, я ніяк не можу зрозуміти позиції деяких болехівських владоможців, логіки їхніх дій і вчинків. Ну чим же вони керуються, вперто не бажаючи бачити очевидне? Підіймаючи бурю в склянці води? Свідомо йдучи на різноманітні порушення? І так далі…
Припускаю, що керуються вони аж ніяк не здоровим глуздом…
А може вони переслідують ту ж мету, що й добряче вже підтоптана сусідка мого знайомого? Бо вона отримує якесь паталогічне задоволення від того, що пустить комусь чорного кота до хати, чи когось обмовить, чи вчинить комусь якусь капость. Споглядає тоді з-за рогу, як люди сваряться чи нервуються, і ловить від того кайф, наче наркоман від чергової дози наркоти. І наче оживає, сповнюється енергією…
Може владоможці Болехова теж так само, як і ота сусідка, підживлюють себе негативною енергією, котра променить від штучно створених надуманих, нехай і протизаконних, протистоянь?
А може вони підживлюють себе негативною енергією так само, як оті деякі істоти потойбічного світу, котрих старші люди настійливо радять не згадувати проти ночі?..
Не знаю…
А може правий у своїх висновках письменник Віталій Капранов, котрі він, оприлюднив в інтерв’ю одній провідній українській газеті?
Ось деякі з тих висновків.
«…Усі наші політики мають одну й ту саму хворобу: вони вважають себе найрозумнішими, найкращими (мовляв, нас обрали люди!), а головне – вони все знають. Оте всезнайство грає злі жарти не тільки з владою…»
Або:
«…Сьогодні нарешті стало зрозуміло, хто є хто. Відповідно до законів фізики, усе, що не тоне, то спливає. Ото воно тепер і поспливало… Можна помилуватися в усій красі…»
Чи:
«…Скільки ж нам, українцям, треба ще прожити та зрозуміти, що наше завдання – постійно тримати владу за горло!
На мій погляд, найактуальніше завдання нині – навчитися знімати владу. Тобто демократія – це мистецтво зняти владу, а не мистецтво проголосувати «за кого треба». Тому, що той, хто треба, завтра виявиться падлюкою, як це не раз бувало, а ми нічого не зможемо зробити. Якщо ми відродимо українську традицію виносити на вилах, руках, шаблях того гетьмана (князя, президента, просто місцевого чиновника), який не сподобався громаді, тоді, кого б ми не обрали на його місце, боятиметься потім такої ж долі. І буде змушений вести діалог з людьми, а не ігноруватиме їх, як ц робить влада нині…»
Це думки лише однієї людини. З ними, отими думками й висновками, можна погоджуватися або не погоджуватися. Але мені вони чомусь пригадалися, коли аналізував дії деяких високо сидячих…
Зрештою, кожен має право на особисто думку й особисті висновки…
Гадаю, що з усього сказаного в цій публікації кожен читач, без сумніву, зробить свій висновок…
Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ
