Невідома Історія

Козак Адам Міцкевич:„…всі русини повинні бути, як за часів Хмельницького, козаками”

Багато хто в Україні вважає відомого польського поета та письменника ледь не польським шовіністом та українофобом, не знаючи, що цей білорус за походженням був українським козаком
Так у  1853 році розпочинається Кримська війна.
Ця війна яскраво викрила всю відсталість і гнилизну кріпосницького самодержавства в Російській імперії і на весь світ прославила українських моряків та чорноморських козацьких пластунів Кубанського козачого війська, котрі своїми подвигами при обороні Севастополя від англо-франко-турецьких військ змусили про себе говорити всю Європу.
Але українські козаки у цій війні воювали і проти росіян.
Російська історіографія всіляко замовчує, що на боці англо-франко-турецької коаліції бився і козацький корпус у складі турецьких військ, котрий складався з двох полків українських козаків (по 1 400 шабель) під командуванням генерала Михайла Чайковського (Садик-паші).
Козак Міцкевич
Цей нащадок козацького роду (його мати була внучкою гетьмана Івана Брюховецького) мріяв за допомогою європейських держав і Туреччини визволити Україну із московського ярма. У січні 1854 року почалося формування першого козацького полку. Опікувався створенням козацького корпусу англійський лорд Дюблей Стюарт. Командуючий турецькою армією був настільки задоволений козаками, що одразу ж подав рапорт до султанської канцелярії на створення другого козацького полку.
У полку отамана Чайки (так він називав себе серед козаків) свято дотримувалися козацьких традицій, мовою спілкування і команд була українська. М.Чайковський отримав від султана титул Міріміран Паші, котрий зазвичай надавався кошовим Задунайської Січі.
Козакам було передано давній прапор Петра Дорошенка з півмісяцем і зіркою на червоному полі і золотим хрестом на срібному. Цей прапор був урочисто посвячений Константинопольським патріархом.
До складу полку входили колишні задунайські запорожці (Сірківська і Джереліївська сотні) і кубанські козаки (одна сотня). Ці козаки так уславилися різними розвідувальним рейдами і виправами, що самі турки називали їх „оком, вухом і спритом” війська. Турецькі башибузуки вважали за честь ходити в розвідки, вилазки чи патрулювання під керівництвом козацьких старшин і підстаршин, про що не раз просили керівництво не лише прості турецькі солдати, а й старшини і командири полків.
Англійський полковник Сіменс, котрий спостерігав козаків у бою, так відгукувався про них: „Щоб мати уяву про козаків, треба їх бачити в ділі — „на полі бою показують допіру, чого вони вартують”. Він був свідком того, як чотири сотні козаків регулярних і три сотні нерегулярних, дали собі раду і змусили до відступу в кілька разів більше число російських гусарів і донських козаків.
В іншому бою шістдесят три козаки більше трьох годин не давали московським військам під керівництвом генерала Ушакова і полковника Сазонова в силі чотирьох батальйонів піхоти і десяти ескадронів кавалерії з артилерією і ракетами перейти берег коло Тульчі. Лише коли закінчилися боєприпаси, козаки відступили.
Виконуючи в наступі роль передової сторожі, козаки перші зайняли Бухарест і Михайло Чайківський став комендантом міста. Поповнювалися козацькі полки дезертирами з московського війська, найбільше було українців з Київської губернії.
З Польщі прибув добровольцем навіть нащадок давнього козацького роду Виговський. З Бухаресту козаки перейшли в Браїлу, а потім, після захоплення Добруджі, вийшли на лінію річки Серет.
Ще на початку творення першого козацького полку ці польські еміграційні кола в Парижі, очолювані князем А. Чарторийським розпочали шалені інтриги проти Михайла Чайковського. Знаючи, що Чайковський набрав в другий козацький полк  багато польських старшин, учасників листопадового повстання, польські можновладці домагаються від турецького уряду призначення командиром другого полку Володислава Замойського, близького свояка князя Чарторийського і переведення цього полку на утримання Англії. 
Для вирішення суперечностей між Чайковським і Замойським від польського еміграційного уряду був висланий не хто інший як Адам Міцкевич
Прибувши до козацького табору і оцінивши організаційні здібності  Чайковського, а також дисципліну і військову майстерність козаків, Міцкевич демонстративно для польської сторони записався в реєстр добруджських козаків, а саме в Джереліївську сотню під командою внука славного кошового Задунайської Січі Михайла Ляха.
Більше того Міцкевич послав в Париж гостру реляцію проти створення другого польського полку на кошти Англії.
В ній він зазначав: „ Всі поляки повинні бути вояками, а всі русини повинні бути, як за часів Хмельницького, козаками
Лише смерть від холери в Константинополі завадила Міцкевичу особисто поїхати в Париж і переконати польський емігрантський уряд  в цьому.
Якби не ця смерть, хто зна, чи не читали ми б сьогодні захоплюючі оповідання про подвиги козака Міцкевича в боях за волю України.
Тому, дивлячись сьогодні на пам’ятники Міцкевичу в Україні, слід згадати, що навіть світової слави поет до речі білорус за походженням мав за честь називати себе українським козаком. Козацька слава невмируща. 
 Тарас Каляндрук, доктор філософії,  
  дослідник словянської лицарської культури

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності

Exit mobile version