Чи не найбільшого з 2004 року галасу довкола цього загадкового для українця слова «люстрація» здіймає одна політична партія, яка себе декларує правою та націоналістичною силою в Україні ВО «Свобода». Адже саме у її програмі «Захисту українців», з котрою вона щовиборів йде до громадян у розділі «Суспільство. Соціальна та національна справедливість» звучать такі палкі слова: «…Безсумнівна присутність колишньої агентури КГБ СССР в усіх органах української влади та різнокольоровому з вигляду політикумі є перманентною загрозою для України та українців: 1.) Провести люстрацію влади за принципом трьох «К» (комуністи-кадебісти-кучмісти). Усунути від влади держслужбовців, які працювали на керівних посадах в компартії СРСР та агентуру КДБ…» І саме у цієї політичної сили існує правило, про яке так полум’яно розповідає на усіх своїх виступах перед громадами Олег Тягнибок, категорично не приймати у свої лави не те, що колишніх радянських силовиків, але й партноменклатурних представників (у тому числі і з комсомольських організацій).
Але чомусь ця політична сила категорично відмовляється подати власний приклад усім іншим партіям, розпочавши таким чином люстрацію власних рядів. І, можливо, вподальшому це допомогло б їй очистити власні лави від того елемента, що, здається, свідомо і навмисно своїми вчинками кидає тінь на всю партію і ідеологію, що вона сповідує?
Ось так 29 жовтня, після чергових образ з вуст народного депутата України Ірини Фаріон на адресу комуністів і їх партії, розгорівся черговий скандал, коли Окружний суд Києва розглянув і задовільнив позов редактора газети «Правдошукач» Юрія Шеляженка до Державного архіву Львівської області про доступ до фондів партійного комітету Комуністичної партії України та комсомольської організації ВЛКСМ Львівського університету імені Iвана Франка за період з 1980 по 1991 рік. Адже інформація щодо чиєгось перебування в лавах будь-якої політичної сили не відноситься до приватної, так би мовити інтимної. Вона стосується громадської діяльності людини, а отже апріорі повинна бути публічною.
Отож, з посиланням на документи Державного архіву Львівської області стало відомо, що народний депутат від ВО «Свобода» Ірина Фаріон насправді була членом КПРС і вступила у партію 15 квітня 1988 року. Згідно з інформацією видання, серед членів парткомітету ЛДУ ім. Івана Франка, які голосували за прийняття Ірини Фаріон у КПРС, був і соратник Віктора Ющенка Іван Васюник.
Цікаво, що досі своє членство у КПРС одіозна Фаріон заперечувала. Навіть після того, як в мережі інтернет з’явилося відеоінтерв’ю одного з її колег по вузівській роботі Генадія Андрійовича Атаманчука. В своєму інтерв’ю на він розповів, як у 1991 році (!) він написав заяву про вихід з лав КПРС, а на засіданні парткому факультету, Ірина Фаріон, настільки тоді фанатична комуністка (як сьогодні «свободівка») і водночас член партбюро факультету заявила, що з компартії самостійно не виходять, з неї – тільки виключають…
Після цього стає зрозумілою звичка керівників ВО «Свобода» проголошувати усіх своїх колишніх членів, які заявили про вихід з її лав, «виключеними за порушення партійної дисципліни» і т.д.
Ось, як коментує одному з видань цей скандал відомий львівський телеведучий Остап Дроздов з телеканалу ЗІК: «Членство в партії – це не гріх і не докір. У країні, яка била рекорди за кількістю членів партії на душу населення, не знайдеться людей, які б докоряли будь-кому з цього приводу. Докоряла лише Фаріон та її поплічники. Це вони привнесли в велику політику тему ненависті до членства у партії – ретельно приховуючи своє власне членство у «партії зла й терору». До честі Олега Тягнибока він принаймні не спростовує, що 7 років пробув у комсомолі (хоча так і незрозуміло, як 1985 року у Львівський медінститут міг вступити нащадок репресованої родини священиків). Юрій Михальчишин мешкає в квартирі, яку «імперія зла» видала його дідусеві, члену Комуністичної партії та керівнику облуправління сільського господарства. Депутата Львівської облради Ярослава Качмарика у членстві в КПРС звинуватили власні однопартійці (теперішні)».
Можна цілком погодитися з паном Остапом, щодо першого. Але щодо Тягнибока, то його однокурсники пригадують, як на перших двох курсах медінституту він як комсомольський активіст теж діймав їх вимогою вчасно сплачувати внески, а через кілька років (після перерви на строкову військову службу) уже діставав їх іншим запитанням: «Як, Ви ще не націоналісти?».
Отож, панове, робімо висновки!
Тарас Боднар
