З 2008 року це приватна територія. До того там були військові склади та гаражі Військторгу. Коли територію продали, в ангарах і боксах залишили техніку, а це 18 одиниць – ЗІЛи, УАЗи, МАЗи і КамАЗи. Деякі з них стоять просто неба. У більшості вкрадені двигуни, інші машини розбирають на брухт. Втім, багато з них можна було б використати на запчастини для ремонту машин, які їдуть в АТО.
«Деякі із цих машин можна поставити на колеса. Скажімо, зробити пересувні лазні, або ремонтні комірчини для вояків… Деталі УАЗика можна використати при ремонті інших машин, які їдуть на фронт», – зізнався приватний підприємець Антон Воловенко.
На одній із приватних СТО зараз ремонтують, наприклад, УАЗик, який у Дебальцево буде за санітарну машину. Над цим авто майстри працювали місяць і вклали кілька тисяч гривень. «Нам треба було все тут замінити, ну майже все, але нам би спростило життя, якби не довелося всі ці деталі шукати по всій Львівській області», – розповів автомайстр Андрій Була.
Уся ця техніка, за інформацією підприємців, на чиїй території вона зберігається, арештована військовою прокураторою. У Військторзі це підтверджують і зізнаються, що арешт через борги. На початку ХХІ століття ця військова структура стала збитковою і перейшла на самоокупність.
Заступник директора Військторгу пан Сергій зазначив, що вони б раді позбутися цього майна, але Міноборони, до якого вони начебто належать, не поспішає цього робити: «Ми подали лист, щоб її списати, Мінооборони мовчить. Рішення має прийняти міністр. У техніки є первинна вартість, а за законами, на списання вона трошки коштує».
Передати волонтерам цю техніку також не реально – за законом. Є ще інша сторона медалі: у будь-який момент у гаражно-ремонтному підприємстві можуть виставити всі ці машини за межі своєї території. Тож без охорони й укриття вся ця гора автівок стане ще більшим непотребом, а згодом ласим шматком для шукачів брухту.
Прикро усвідомлювати те, що, коли прості українці, які економічними реформами уряду нині доведені до того, що самі ледве жевріють на своїй Батьківщині або змушені їхати на чужину на заробітки, скидаються останніми своїми копійками, щоб допомогти українській армії, яка сьогодні перебуває у потребі, реанімобілями, відреставрованою приватною військовою технікою, медикаментами, коли десь на складах «П’ємонту українського націоналізму-Лємберга» гниє те добро, яке могло б суттєво посприяти перемозі української зброї над північним окупантом.
Підготував Тарас Боднар
