З 1 листопада 2026 року кац@пська федерація остаточно припинила участь у Європейській конвенції про запобігання катуванням. Держава, яку звинувачують у систематичних катуваннях українських військовополонених, цивільних заручників та власних громадян, більше не підлягає контролю Європейського комітету із запобігання катуванням. І поки москва послідовно руйнує міжнародні механізми захисту людської гідності, постає дедалі гостріше запитання: чи достатньо світові чергових заяв про занепокоєння?
Вихід із Конвенції — закономірне продовження політики Кремля
1 листопада 2026 року набув чинності офіційний вихід кац@пської федерації з Європейської конвенції про запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Про це повідомила Рада Європи, підтвердивши, що російська влада офіційно заявила про денонсацію документа ще 30 жовтня 2025 року.
Росія приєдналася до Конвенції у 1998 році. Протягом майже трьох десятиліть її участь формально передбачала можливість незалежного міжнародного контролю за умовами утримання людей у в’язницях, слідчих ізоляторах, поліцейських установах та інших місцях несвободи.
Однак навіть за часів формального членства москва демонструвала небажання допускати міжнародну прозорість.
За офіційними даними Ради Європи, протягом 1998–2021 років представники Європейського комітету із запобігання катуванням здійснили 30 візитів до Росії та перевірили понад 450 місць позбавлення волі.
Із результатів цих перевірок російська влада дозволила оприлюднити лише чотири звіти.
Особливо показово, що серед неопублікованих матеріалів залишилися результати десяти інспекцій у Чечні та на Північному Кавказі, проведених між 2000 і 2017 роками.
Це свідчить про багаторічну політику приховування інформації від міжнародної спільноти.
Українські полонені — заручники системи, яку більше не контролюватиме європейський комітет
Найбільш тривожним аспектом цього рішення є становище українських військовополонених та цивільних громадян, незаконно утримуваних Росією.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року міжнародні правозахисні структури неодноразово отримували повідомлення про катування, жорстоке поводження, приниження людської гідності та інші порушення прав ув’язнених на території московії й окупованих українських земель.
Рада Європи офіційно підтвердила, що через відмову російської влади співпрацювати її представники не могли здійснити необхідні перевірки цих повідомлень.
Таким чином, міжнародний контроль фактично блокувався москвою ще до остаточного виходу з Конвенції. Тепер це блокування отримало формальне юридичне завершення.
Водночас важливо розуміти: денонсація Конвенції не означає, що катування стають законними. Заборона катувань залишається обов’язковою нормою міжнародного права незалежно від бажання Кремля.
Але між юридичною забороною та реальним захистом людини лежить величезна відстань. Особливо тоді, коли держава сама перешкоджає незалежним перевіркам.
Європа засуджує, але чи достатньо цього?
Реакція міжнародних інституцій на російське рішення не була цілковито мовчазною.
Ще 30 вересня 2025 року Європейська служба зовнішніх дій виступила із заявою, у якій назвала рішення москви черговим кроком до відмови від міжнародних зобов’язань у сфері прав людини.
Європейський Союз також наголосив на необхідності притягнення винних у міжнародних злочинах до відповідальності.
Після набуття рішенням чинності президент Європейського комітету із запобігання катуванням Алан Мітчелл попередив, що вихід московії означає припинення мандата Комітету на моніторинг місць позбавлення волі в цій державі.
Однак саме тут виникає принципове питання.
Чи можуть дипломатичні заяви самі по собі захистити людину, яка перебуває в московитському слідчому ізоляторі, катівні або таборі для військовополонених?
Звичайно, ні.
Станом на 2 листопада немає підстав стверджувати, що весь світ промовчав: офіційні засудження вже пролунали. Водночас самі заяви не замінюють незалежного доступу до ув’язнених, міжнародних розслідувань, персональної відповідальності катів та ефективного механізму повернення незаконно утримуваних українців.
І саме в цьому полягає проблема міжнародної реакції: між проголошенням принципів і забезпеченням їхнього виконання досі існує небезпечний розрив.
Москва відмовляється від контролю, Україна продовжує співпрацю
Особливо промовистим є порівняння позицій двох держав.
Рада Європи наголосила, що Україна продовжує дозволяти представникам Комітету відвідувати місця позбавлення волі на своїй території у вибраний ними час.
Крім того, Україна підтримує автоматичне оприлюднення звітів міжнародних інспекторів.
московія ж обрала протилежний шлях — обмеження доступу, приховування результатів перевірок і зрештою повну відмову від відповідного міжнародного механізму.
Ця відмінність має принципове значення.
Коли держава допускає міжнародних спостерігачів, вона погоджується на перевірку власних дій. Коли ж держава послідовно закриває свої установи від зовнішнього контролю, закономірно виникають запитання про те, що саме вона прагне приховати.
Вихід із Конвенції не звільняє від відповідальності
кац@пська влада може денонсувати міжнародні договори, відмовлятися від співпраці з європейськими установами та обмежувати доступ незалежних правозахисників.
Проте жодне рішення Кремля не здатне скасувати міжнародно-правової заборони катувань, відповідальності за воєнні злочини та обов’язку гуманно поводитися з військовополоненими.
московитські посадовці й військовослужбовці, причетні до катувань, не отримують юридичного імунітету лише тому, що їхня держава вийшла з європейської Конвенції.
Саме тому міжнародна спільнота має зосередитися не тільки на дипломатичному засудженні, а й на документуванні злочинів, підтримці міжнародних слідчих механізмів, пошуку зниклих безвісти та забезпеченні доступу гуманітарних організацій до полонених.
Інакше існує ризик, що кожен новий крок Москви до міжнародної ізоляції завершуватиметься черговим пресрелізом, тоді як люди за зачиненими дверима російських в’язниць залишатимуться без належного захисту.
За зачиненими дверима російських катівень
Вихід московії з Європейської конвенції про запобігання катуванням — це значно більше, ніж формальна юридична процедура.
Це черговий етап демонтажу системи міжнародного контролю, яка, попри всі недоліки, створювала можливість незалежного спостереження за поводженням з ув’язненими.
Для України це рішення має особливо болісний вимір. За сухими формулюваннями міжнародних документів стоять долі військовополонених, викрадених цивільних, людей, які пережили катування, та родин, що роками чекають на повернення близьких.
Історія вже неодноразово демонструвала, наскільки небезпечною стає державна система, коли насильство приховується від незалежного контролю.
Сьогодні міжнародна спільнота має достатньо підстав не обмежуватися словами.
Бо головне питання вже не в тому, чому московія відмовилася від Конвенції проти катувань. Головне — що світ зробить для захисту людей, яких москва залишила за зачиненими дверима своїх в’язниць.
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини
