Реалії: суб’єктивні нотатки
У московитів, котрі чомусь іменують себе росіянами (це тема для цілком окремої розмови), зрадництво, патологічне прагнення вчинити комусь підлість, загарбницький інстинкт, вочевидь, закладені на генетичному рівні, записані в хромосомах і ДНК окремим кодом. Коли останнє – царина для медико-психіатричних досліджень, то щодо підлоти – яскрава свідчать про це не наукові пошуки, а саме життя й історичні факти. Нижче подано невеличку частку прикладів втіленої у зраді й підлості патологічної ненависті московитів до української нації. ОТЖЕ:
1. ТАТАРАМ НЕ БУЛО ВЖЕ ЩО РУЙНУВАТИ…
12 березня 1169 року військо Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського та союзних йому руських князів і їхніх спільників-половців захопило та вщент зруйнувало столицю Київської Русі.
Із ряду на той час об’єктивних і суб’єктивних причин виник своєрідний альянс, основу котрого склали війська Володимиро-Суздальського, Муромського, Смоленського князівств, яким допомагали чернігівські й сіверські дружини, а також половці, що кочували на півдні України та Подонні. Усіх їх очолив Андрій Боголюбський.
9 березня 1169 року їхнє військо підійшло під мури стольного града Києва, заставши Мстислава (1167 року кияни призвали на київський престол волинського князя Мстислава Ізяславича) в дуже невигідному для нього становищі. Перед цим він відправив чималу дружину до Новгорода, на допомогу своєму синові Роману Мстиславовичу, не отримавши навзамін допомоги своїх союзників – Галицького князя Ярослава Осмомисла та власних синів Романа і Святослава, а також князів турівських і городенських. Тож розклад сил був не на користь київського князя.
Військо Півдня і Сходу оточило Київ. На третій день облоги кияни, розуміючи, що не зможуть втримати агресорів, запропонували своєму князеві рятуватися і покинути Київ. Він вирвався з оточеного міста, а сама столиця за якийсь час капітулювала.
За тодішніми традиціями князь, котрий переміг у міжусобній боротьбі, забирав собі здобуте руське місто, а його населення починало платити йому данину. На це очевидно, й розраховували кияни, здаючись Боголюбському. Та він вчинив з жителями Києва і самим стольним градом із незрозумілою жорстокістю. Віддав Київ на розграбування своєму війську, що тоді, як правило чинили зі здобутими ворожими містами, але не зі своїми.
Два дні пришельці зі Сходу і Півдня спустошували і палили Київ, убиваючи всіх – і дітей, і жінок, і старих людей. Знищено було Поділ, монастирі, Софіївський собор, інші храми й загалом будівлі.
Андрій Боголюбський нищив Київ так жорстоко, ніби хотів назавжди стерти про нього пам’ять. За словами російського історика В. Соловйова, знищення суздальським князем Києва дало початок розподілу Русі на південну й північну. Він також вважає, що Боголюбський нищив столицю Київської Русі саме тому, що почувався не так русичем, як суздальцем, жителем північних районів імперії, а південь (Київщина) йому не подобався, був чужим для нього, незрозумілим і ворожим.
Таку ж оцінку незбагненному вчинку Боголюбського дав і Михайло Грушевський. Він же й зазначив, що уперше за багато вікову історію « матір міст руських» було так нещадно знищено, що коли 1240-го року Київ захопили татари, то після Боголюбського вони вже не мали що руйнувати…
2. ТРАГЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.
Результатом визвольної війни 1648–1654 років став військовий і релігійний союз між Україною і Московією. Жодного воз’єднання не було та й не могло бути. Через 400 років після падіння Київської Русі народи Московії та України мали різну історію, різну культуру і мову. Та й за Русі ми мали мало зв’язків з угро-фінською територією Москель.
У той час не було поняття національність, головну роль відігравала віра, саме тому Хмельницький шукав підтримки у єдиновірців у Москві. За договором Україна зберігала свою військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом, зберігався місцевий судовий устрій, залишилися незмінними система митниць і збору податків, місцевого самоврядування міст, функціонували українські школи. Україна також здійснювала суверенне право зовнішньополітичної діяльності з усіма (крім ворогів Московії – Туреччини і Польщі) країнами.
Першою зрадила свого партнера і тим самим анулювала Переяславський договір саме Московія. Московити, як і українці, згідно з угодою, не мали права воювати і вступати у військові союзи один проти одного. Але не минуло й року, як московіти вступили у військову змову з поляками і зрадницьки атакували Запорізьку Січ.
Що мала Україна в підсумку? Те, що сталося в 1654 році в Переяславі – найбільша трагедія українського народу. Результат відомий і сумний. Сам Хмельницький був розчарований тим, що відбувалося після укладення союзу, про що і вказав у своєму заповіті. Адже це був шанс для Московії – створити потужний політичний союз двох різних народів. Насправді ж союз народів однієї віри обернувся царським гнітом, кріпацтвом, русифікацією, репресіями українців, оскаженілою українофобією і заборонами усього українського.
Доречним буде тут зауважити й таке: термін « воз’єднання» був створений комуністичною пропагандою в 40–50-ті роки минулого століття…
3. ЗА ПІДТРИМКИ КАТЕРИНИ ІІ.
Гайдамаки. Народне повстання тривало понад 15 років, почавшись як рух проти унії в 1734- му, пізніше охопило майже всю Україну від Київщини до Карпат. Повстання мало чітке національне й релігійне забарвлення і було спрямоване проти феодального й національного гніту і за об’єднання Лівобережної і Правобережної України.
Навіть після ліквідації Гетьманщини і розгрому царськими військами Січі народ України пам’ятав про єдину віру і сподівався на підтримку Росії. Надія на Росію була велика. Проте сподіванням не судилося збутися. У 1750 році повстання охопило Київщину й Поділля, але його жорстоко придушили польські війська за активної підтримки Катерини ІІ. Ось так Росія «допомогла» братам по вірі в Україні.
4. ОДНІ – КАТУВАЛИ, ІНШІ ТАВРУВАЛИ.
Стрімке і криваве повстання знову розгорнулося на Правобережній Україні в 1768 році проти польських магнатів. Під час повстання в Правобережній Україні були й московитські окупаційні війська. Повстанці сподівалися на підтримку православних братів.
У березні 1768 року загони Максима Залізняка та Івана Гонти захопили Черкаси, Канів, Корсунь, Богуслав. Шансів зупинити повстання ставало дедалі менше. І знову на допомогу польському королю прийшли московити. 27 червня корпус генерала Кречетникова несподівано оточив повстанців біля Умані й змусив капітулювати.
Гайдамаків, підданих польського короля, видали його вояки – жорстоко катуючи їх, рубали на смерть і нищили сотнями. Повстанців підданих Росії, таврували на місці, заковували в кайдани і посилали на каторгу до Сибір. Ось так Московія ще раз «допомогла» « братам» в Україні
5. ПОТОПИЛИ В КРОВІ.
Революція 1905 року багато що змінила у свідомості народів Московської орди. Події 1917–1922 років остаточно показали, що повернення до моделі «єдиної Росії» вже неможливе без урахування національних особливостей територій.
Кровопролитна війна на всій території Західної, Центральної і Східної України показала, що національну свідомість вже неможливо просто придушити циркулярами і заборонами. Більшовики й есери України і навіть колишні діячі УНР усвідомлювали, що доля України бути не разом, але в сусідстві з Росією, при цьому союз із нею спочатку помилково бачився як конфедерація або як національна автономія. Складність ситуації розумів і Ленін. Щоб утриматися при владі, треба було йти на серйозні поступки, при чому не лише в Україні.
Історія повторюється. Україні надали самоврядування, широку національну автономію і навіть право на зовнішньо – політичну діяльність. Була проголошена УНР Українську республіку стали визнавати багато країн світу. Але УНР розчавили орди Муравйова.
12 лютого 1921 року представники УРСР підписали перший мирний договір між Україною і Литвою, 18 лютого був підписаний Ризький договір з Польщею. Україна встановила дипломатичні відносини з Латвією й Естонією. Величезне значення мав договір 1922 року про дружбу і співпрацю між Україною і Туреччиною.
У щирість намірів московитських більшовиків про визнання самостійності УРСР наївно повірив колишній лідер УНР Винниченко. Він навіть повернувся до Києва.
Що було потім – ми добре знаємо. Піднесення національної самосвідомості комуністи втопили в крові. Були голодомори в 1920-х, 1932–1933-х, 1947- у роках, кривава колективізація, репресії 1937–1939 років (а для українців – упродовж усієї історії СРСР), терор НКВС в Західній Україні після війни, депортації. Настав майже 50- літній період повзучої русифікації і тотального обдурювання людей за «радянським типом». Ось так російсько–московитська радянська влада «допомогла» самовизначитися Україні після більшовицького перевороту 1917 року.
6. ГАЗОВА АТАКА.
Не зайвим буде нагадати, що нафто – газову систему СРСР створювала не Московія (тобто Росія), а Україна, науковці Інституту нафти і газу Івано-Франківська й українські фахівці. Промисловість Росії (Московії) після Другої світової війни не одне десятиліття працювала суто на українському газі, причому безплатно.
Є десятки, коли не сотні способів багаторазово підвищити ціни на будь-який товар і зробити це професійно та грамотно. Але в тому разі, коли йдеться тільки про гроші за товар. Путін вибрав, грубо кажучи, ідіотський спосіб з тої причини, що потрібні були не просто гроші – потрібен був публічний ефект «поставити на коліна», треба було показати владу, дати урок усім непокірним і насолоджуватися уявною величчю та власною роллю в долі сусіднього народного.
Що вийшло? Зростання розуміння справжніх цілей Росії (Московії) у стосунку до України серед більшості населення нашої держави і зникнення ілюзій з приводу РФ. Росія остаточно відштовхнула від себе Україну (не беручи навіть до уваги нинішніх подій на Сході нашої держави). Падіння іміджу Росії як надійного і політично стабільного постачальника енергоносіїв не лише в Європі, а й у світі.
7. КРИМСЬКА ЗРАДА.
Щодо Криму, то тут, напевно, будь-які коментарі будуть зайвими, адже всі ми були свідками чергової московитської підлості. Хоча…
Є Будапештський договір 1994 року. Україна ядерна держава, проголошує нейтралітет і передає Росії свою атомно-ядерну зброю. У відповідь США, Росія й Великобританія зобов’язуються гарантувати Україні мир і територіальну цілісність.
Як Росія (тобто Московія) та її очільник Путін дотримують цього міжнародних зобов’язань, ми вже переконалися. Тобто, як слушно зауважив в одному зі своїх інтерв’ю народний артист України Тарас Петриненко, «… угоди, укладені з Росією, не варті того паперу, на якому вони написані».
Але я не про те. Нинішній керівник Московії й майбутній пацієнт психо-неврологічного диспансеру нещодавно заявив: « Если это была революция, значит, прежнего государства под названием Украина больше не существует. Возникло новое государство. А с этим государством мы никаких документов не подписывали».
Ось так кількома шизополітичними висновками московитський геополітик ліквідував одну державу і на її місці створив іншу.
Але, даруйте, чому ж «борги» за газ ви вимагаєте від тої новоствореної держави? Адже вона жодних «газових» документів з вами « не подписывала»!
8. СТЕРТИ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ.
Минув цілий оберемок століть, але й нині гідний продовжувач прагнень Андрія Боголюбського – теперішній Московитський цар Володимир Якийсь-там прагне того ж самого: стерти Київ, як уособлення української держави, з лиця землі, пошматувати Україну й, загарбавши кавалок її території (Крим), втілюючи в життя давній загарбницький принцип – розділяй і володарюй (Схід України). До речі й характером нинішній володар Московії цілком схожий зі своїм прототипом – Андрієм Боголюбським. Адже Боголюбський, як свідчать літописи, був хворобливо честолюбним й у прагненні досягти максимальної влади не гребував нічим. Та чи тільки Боголюбського можна назвати прототипом нинішнього московського царя?..
8. ГІДНИЙ УЧЕНЬ.
Будучи тривалий час резидентом КДБ в Німеччині, Путін, безсумнівно, досконало вивчив методи і риторику німецьких фашистів, взявши собі за зразок методи й стиль життя Гітлера й Геббельса. Адже поведінка його самого, його підлеглих і контрольованих ним засобів масової інформації неспростовно доводить саме про це. До такого висновку може дійти кожен, хто хоч трохи знайомий з історією Другої світової війни. Словом нинішній очільник Московії – це вчорашній Гітлер і Геббельс в одній особі, помножений на комплекс неповноцінності, що проявляється в надмірній агресії, підлості й патологічній манії величі…
10. ЕФЕКТИВНИЙ ЛІК.
Те, що у підлих і вкрай агресивних людей не все гаразд з психікою – жодних сумнівів не виникає. Однак найгірше те, що ота психічно неврівноважена людина – очільник Московіїї Володимир Якийсь-там – тримає в своїх руках усі засоби для розв’язання ядерної війни і знищення людства. І це не є перебільшенням чи вигадкою, а доконаним фактом. У цьому випадку як твердить один мій добрий знайомий, є дуже ефективний і відносно недорогий лік – дев’ять грамів свинцю в чоло…
Публікацію підготував
Юрій ПЕТРУХІН, член НСЖУ
P. S. Коли вищеподані нотатки вже були піддані комп’ютерній обробці, мені на очі потрапила замітка, опублікована в одній з вельми поважних і популярних газет України. Ота замітка, на мою думку, може слугувати ніби завершальним акордом у моїй спробі дати коротку характеристику й оцінку нинішньому очільникові Московії. Отже, тиражем у сотні тисяч примірників нещодавно оприлюднено наступну інформацію (подаю з незначними скороченнями): «… Американський онлайн-словник сленгу «Urban Dictionary» згадав президента Росії Путіна у статті про слово «h… lo». На сторінці про це сказано, що цей вислів є типовим російським образливим зверненням: «Людина, що не заслуговує довіри. Вона сповнена лайна і знає про це, але й далі поводиться так, ніби сама вірить у свої слова», – йдеться у визначенні. Як приклад використання наведено вислів «Putin H… lo Vladimirovich».
Гадаю, вищезацитованим текстом усе сказано, і будь-які коментарі тут будуть зайвими…
Ю.П.
