Сьогодні на 94 році життя не стало Дмитра Васильовича Павличка. Він був поет, перекладач, дипломат, політик, один із авторів Акту проголошення незалежності України.
Рядки легендарної пісні “Два кольори”вже не одне покоління живуть у пам’яті мільйонів українців. Музику створив композитор Олександр Білаш, а от автором слів, сповнених ліричних роздумів про долю людини, є поет Дмитро Павличко. Принагідно сьогодні можна ознайомитися з досягненнями цієї багатогранної постаті трохи детальніше.
“Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори, мої два кольори,
Червоне – то любов, а чорне – то журба”.
Рядки цієї легендарної пісні вже не одне покоління живуть у пам’яті мільйонів українців. Музику створив композитор Олександр Білаш, а от автором слів, сповнених ліричних роздумів про долю людини, є поет, перекладач, дипломат, політик, один із авторів Акту проголошення незалежності України Дмитро Павличко.
Усвідомлення з юних літ
Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Косівщині Станіславського воєводства Польщі (нині Івано-Франківська область). У перший клас довелося йти до польської школи, де в класі серед євреїв та поляків він був єдиним українським учнем. На одному з уроків стався цікавий випадок.
Вчителька змушувала маленького хлопчика продекламувати польський патріотичний вірш: “Kto ty jesteś? – Polak mały. – Jaki znak twój? – Orzeł biały” (Хто ти є? – Поляк малий. – Який знак твій? – Орел білий). Але Дмитро відмовився його прочитати, відповівши, що він українець, за що отримав лінійкою по пальцях.
У 1944 році в Коломиї, де тоді вже навчався юнак, гестапівці розстріляли його брата. За словами поета, тоді він був одержимий помстою, тож вирішив вступити до сотні УПА, де обрав собі псевдо Дорошенко. “Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата”, – розповідав Павличко студентам Прикарпатського університету ім. Стефаника.
І хоч пробув він там недовго, але з осені 1945 до літа 1946 отримав сповна за свою повстанську діяльність від НКВД – піддавався тортурам і був ув’язнений. Така в Дмитра Павличка біографія.
“Я почався в 40-х роках як антирадянський поет”
Перший опублікований вірш митця “Дві ялинки” (1951) було надруковано під час навчання у Львівському університеті, проте відлік творчості почався ще в 1940-х: твори Павличка були відображенням тогочасних суспільних подій в Україні.
У 1953 виходить перша поетична збірка автора “Любов та ненависть”, за нею – інші. Вісімнадцятитисячний тираж збірки “Правда кличе” навіть було вилучено зі продажу та знищено. Причиною для цього став сонет “Коли умер кривавий Торквемада” – реакція письменника на смерть Сталіна. На його підтримку виступали письменники Павло Тичина та Олесь Гончар.
“З Дмитра Павличка почалося в Українi те, що пiзнiше дiстало назву “дисидентство”. Маю на увазi його поетичну збiрку “Правда кличе!”, а в нiй славетний вiрш “Коли умер кривавий Торквемада…” – перша в Радянському Союзi публiчна оцiнка Сталiна як тирана i його доблесних соратникiв як “кривавих пастирiв людського стада”, – сказав дисидент, літературний критик Іван Дзюба.
Багатьма своїми поезіями Дмитро Павличко возвеличує кохання, пише на інтимні та філософські теми, присвячує рядки рідній мові, займається літературними перекладами (завдяки йому вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Вільяма Шекспіра в шести томах).
Чимало текстів, що вийшли з-під пера поета, стали піснями. Це і “Впали роси на покоси”, і “Явір і яворина”, і “Долиною туман тече”. Однак найвідомішою серед них залишається поезія Дмитра Павличка “Два кольори”, яка має свою унікальну історію: цензура УРСР назвала пісню “гімном націоналістів” через символічні червоний та чорний кольори (революційний прапор ОУН).
Не творчістю єдиною
1964 року Павличко переїжджає до Києва, де починає працювати у сценарній майстерні Кіностудії імені Олександра Довженка. Потім стає редактором українського журналу іноземної літератури “Всесвіт”, згодом – секретарем Спілки письменників України і СРСР.
Але найбільш активно проявляє себе як громадський діяч в кінці 1980-х та на початку 1990-х: обіймає посаду голови Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також стає одним із засновників Демократичної партії України і Народного Руху України.
Важливі про Дмитра Павличка факти: він був одним із тих, хто заклав своє слово до фундаменту нашої держави – Акту проголошення незалежності України. Йому належить перше ввідне речення цього історичного документа. Як він сам розповідав, Левко Лук’яненко хотів проголосити Україну республікою, але йому вдалося переконати депутатську групу, щоби назва залишилася все-таки за Україною.
“Доктрина Павличка” – неофіційна назва зовнішньої політики України, що покладена в основу Декларації про державний суверенітет України. Саме ця доктрина передбачала прагнення України стати нейтральною та позаблоковою державою.
З 1995 до 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словацькій Республіці, Послом України в Республіці Польща (тоді вдалося в центрі Варшави встановити пам’ятник Шевченку).
З 2006 до 2011 очолював Українську всесвітню координаційну раду.
Внесок в український книжковий світ: переклади Дмитра Павличка
Дмитро Павличко доклався до видавничого портфеля перекладів українських видавництв, зокрема завдяки йому з’явилися українською класики літератури Шарль Бодлер, Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Райнер Марія Рільке, Генрік Ібсен та багато інших.
Літературознавчі праці та твори Дмитра Павличка вийшли у двотомнику “Літературознавство. Критика” у видавництві “Основи”, заснованому донькою письменника, літературознавицею Соломією Павличко.
