Минулого тижня в Івано-Франківську відбулася презентація чергової нової громадської сили в Галичині – Громадського революційного руху.
Організували його місцеві громадські діячі, які переконані, що «влада не виконує обіцянки, дані на Майдані. Відтак люди об’єдналися, щоб забезпечити реалізацію завдань, висунутих Українською Національною Революцією».
У Рух увійшли ГО «Молода нація», ГО «Альтернатива», ГО «Спільна праця», «Народний контроль», ГО «Українська агенція інвестицій та розвитку», ГО «Пожежно-спортивне товариство «Грім».
Серед лідерів руху виділяються Микола Палійчук (ГО «Спільна праця»), якого постійно прив’язують до Олександра Шевченка (читай Ігоря Коломойського), давній приятель Палійчука – Тарас Парфан (ГО «Українська агенція інвестицій та розвитку») і ГО «Молода нація» Алла Шевченко (ГО «Молода нація»).
«Сьогодні йде війна Росії з Україною, не зовсім відчувається підтримка Європи і Америки, українська влада не виконує завдань, які ставив Майдан і третій етап революції. Відчуваємо нездатність влади провести реформи і виконати обіцянки. На такому фоні ми прийняли рішення об’єднатися у Громадський револціний рух», – чи не претензійно натякаючи на бажання очолити третій майдан, прокоментував причини такого об’єднання Тарас Парфан.
«Ми шукаємо собі побідних активістів, які хочуть об’єднатися навколо національної ідеї, а не партійного бренду чи політиків», – мрійливо доповнює Алла Шевченко, яка певно не в курсі того, що національну ідею за останні 24 роки незалежності пробували втілювати багато хто. Вже понад п’ятнадцять років її втілює Тягнибок, але ніяк не може втілити. Це ж робили її помаранчеві друзі по нинішньому революційному руху. Це ж роблять і представники нинішньої коаліції у ВР. Тільки біда в тому, що національна ідея та Ідея Нації – це дві великі різниці, як кажуть в Одесі…
«Нас об’єднує одна ціль і мета – необхідінсть змін. Ми вирішили не критикувати владу, а пропонувати свої рецепти», – доповнює колег Микола Палійчук, який, будучи губернатором Прикарпаття (2007-2010 рр.), мав цілих три роки на зміни та пропонувати рецепти, адже був дуже близьким до тодішнього президента, та й посада йому це дозволяла.
Хотілося б побажати, щоб новоспечений рух став дійсно ефективним для громадян, а не перетворився на ще одне бутафорне об’єднання лозунгів без дій.
Тому слід нагадати, що кілька тижнів тому політична громадськість Львівщини проводила круглий стіл що до того як розрізнити справжні громадські організації від кишенькових, адже тільки в одній цій області зареєстровано 3096 громадських організацій (ГО), з них 341 (понад 10%) з’явилися впродовж останнього року. Подібна ситуація й на Івано-Франківщині, Тернопільщині та по всій Західній Україні, бо на Сході такого нема (читай «ЗЛ» № 17(95) за 14 травня ц. р. – ред.).
Тоді ж з допомогою телемосту, порівнюючи ситуацію з ГО у Львові та Дніпропетровську, де з існуючих 2300 ГО за рік зареєстровано було тільки 261 організацію, учасники заходу прийшли до висновку, що реально з такої кількості цих громадських інституцій діють лиш одиниці (як і з майже трьох сотень зареєстрованих у Мінюсті політичних партій), і вони є на слуху улюдей, бо реально займаються якоюсь діяльністю, що задекларована у кожної з них у Статуті. Інші, про які майже ніхто не чув, або тримаються кимось про всяк випадок, «до кращих часів», або використовуються для відмивання грошей, чи, створюються пакетом на якийсь короткий період, з метою в подальшому їх об’єднання в якусь одну силу та надання їй гучного піару, а згодом, можливо, і для переформатування її у якусь нову політ партію. Все залежить від мети, які переважно бувають дві: участь у місцевих чи парламентських виборах…
Підготував Дмитро Несміш
