Щоб держава досягла процвітання, усі її жителі мають працювати, працювати й ще раз працювати. А у вільний час — опановувати інноваційні технології. Так уявляв закони економічного розвитку правильний австрійський чиновник, який на початку 19 століття докладно розповів, як погано господарюють українці та що їм треба робити.
Йозеф Рорер (1769–1828) був чиновником і науковцем у Габсбурзькій монархії. Він працював у поліційному комісаріаті Лемберга (нині — Львів), а згодом став професором політології та статистики Львівського університету.
Протягом осені 1802 — весни 1803 року вчений австрієць проїхав територією майже всієї держави Габсбургів — від османського кордону біля міста Сучава (нині в Румунії) до Відня. Під час подорожі він робив записи про те, що бачив. 1804 року цей тревелог вийшов друком під назвою «Нотатки під час подорожі від турецького кордону через Буковину, вздовж Східної та Західної Галичини, Сілезії та Моравії до Відня». У праці економіст аналізує стан і перспективи підавстрійських земель — переважно українських.
Рорер нарікає на промислову нерозвиненість і жахливу технологічну відсталість східних територій Австрійської держави та фонтанує ідеями, які могли б виправити цю ситуацію. Більшість із них можна звести до трьох пунктів:
- народ нам дістався неправильний;
- треба, щоб він став правильним, бажано — як німці;
- для цього треба багато працювати, постійно освоюючи господарські інновації.
Статистик пропонує і конкретні кроки. Деякі — уповні слушні, деякі надто складні для втілення, але є поміж ними й відверто химерні. В тому числі такі, що й близько не збігаються із сучасним уявленням про права людини.
ОТЖЕ — 5 СУВОРИХ РЕЦЕПТІВ ПРОЦВІТАННЯ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ВІД ЙОЗЕФА РОРЕРА:
Рецепт № 1 — освоювати методи господарювання за німецьким зразком і в жодному разі не виправдовуватися, що «у нас так не вийде». Прекрасним прикладом слугує ситуація з галицьким бджільництвом:
«Я часто чую виправдання, які лунають тут на кожному кроці. Кажуть, що під час повеней на річці Прут бджоли при перельоті в один та другий бік так знесилюються, що падають у воду і топляться. Можливо, іноді таке й трапляється. Але, якщо взяти до уваги те, що ганноверські жителі… не припиняють займатися бджільництвом, попри те, що вони живуть між двома потоками — Аллер та Лайне, — подібні виправдання будуть видаватися нічим іншим, аніж приховуванням лінощів, доказами необізнаності!»
Рецепт № 2 — працювати завжди. Селянам — не забувати вигадувати собі роботу на кожен сезон, щоб не сидіти вдома, нічого не роблячи:
«Але видається мені, що ніхто не замислюється над тим, щоб запропонувати селянам, які хочуть працювати, нове ремесло та навчити їх водночас елементарним навичкам. Якщо в саксонських Рудних горах навіть лісоруб у зимовий період сидить за коклюшною подушкою та здатний перейняти плетіння мережива, то чому лише наші селяни приречені ледарювати взимку? Чи не потрібно підшуковувати всі можливі ремесла для наших підданих?»
Школярам Рорер рекомендує під час навчання чесати та прясти вовну — нащо ж намарно час витрачати:
«Якщо всі ці види роботи молодь виконуватиме під час шкільних занять або навіть під час занять з релігії, якщо священник у кожному селі сам спонукатиме до подібного обов’язку впровадження чогось нового у виробництві та стане заповзятим спостерігачем розвитку молодіжних здібностей, тоді вироби галичан невдовзі набудуть іншого вигляду».
Рецепт № 3 — скасувати свята — багато відпочивати погано для економіки. Якщо християнам знаний економіст радить працювати в несезон, то юдеям — взагалі відмовитися від шабату та паломництв, бо через їхній частий відпочинок держава втрачає зиск:
«Дуже необхідним є для нашої держави прийняття нових урядових розпоряджень щодо обмеження днів релігійного відпочинку юдеїв. Можливо, цим можна буде негласно досягнути такого ж блага, коли жодна влада в часи юдейського покаяння не видасть юдеям паспорти для залишення дому. […] Хай би юдеї стали хорошими хліборобами та ремісниками й завдяки цьому стали б ще більш гідними захисту Австрії!»
Рецепт № 4 — підтримувати корисні ініціативи на місцях. Рорер часто згадує про випадки коли завдяки місцевим парохам чи дрібним представникам влади вдалося запровадити якісь новації. Чудовою ілюстрацією слугує ситуація з окультуренням плодових дерев, за що постійно агітує віденський спеціаліст. Він наводить приклад однієї вдалої місцевої ініціативи:
«Жодному парубкові не дозволялося одружуватися, якщо він не міг засвідчити, що робив щеплення та обмотування дерев, а саме: він зобов’язаний нащепити, обмотати десять диких фруктових дерев з лісу та пересадити у власний сад. Те саме стосувалося і дівчат. Але вдовиці, які хотіли вдруге взяти шлюб, як і вдівці, повинні були пересадити у свої фруктові сади вдвічі більше дерев».
Рецепт № 5 — не розмінюватися на дрібниці й «імпортувати» одразу вже німців, які змогли б «інфікувати» місцеве населення не тільки технологіями, а й трудовою етикою. Наприклад, у тому-таки Войнилові, де виробляли кераміку, варто лишень оселити жменьку нордичних трударів — і можна буде хутко вийти на міжнародний ринок:
«Як добре було б оселити серед цих людей декілька вмілих майстрів-гончарів з Німеччини! Це було б поштовхом для всього містечка. Незабаром цей промисел став би більш прибутковим для мешканців Войнилова. Дуже легко тут можна було б створити хороші пічки-фабрики навіть для торгівлі за кордоном. Але, на жаль, бракує підприємницького сумління».
І це тільки п’ять із можливих прикладів. У «Нотатках» Йозеф Рорер розмірковує, як активніше використовувати річковий потенціал, хвалить російського імператора Олександра I за намір перетворити Одесу на порто-франко й розповідає, як селяни мусять виробляти якіснішу парусину. Він пояснює, заради чого варто витиснути євреїв з міжміської торгівлі, чому треба дбайливіше ставитися до власної худоби та навколишніх лісів і навіщо працювати, працювати й ще раз працювати. А ще бажано — дуже постаратися і все-таки перетворитися на німців.
Джерело: WAS
